Рік скасованих планів
Ось і настав час традиційного підбиття підсумків року, що минає. Як завжди, це привід поговорити про подорожі за минулі 365 366 днів, розказати, який я молодець і який мудак, та викласти фотки свого авторства, які мені самому найбільше сподобалось. Але так як 2020 був у всіх сенсах кхм… особливим, варто сказати, що матюки в тексті будуть, раптом що. Хоча постараюся себе стримувати. Ну от, я попередив, тепер можна переходити до діла. Як ви розумієте, календарний рік - це щось взагалі настільки абстрактне, що його й не існує насправді. Але давайте на мить уявимо, що він таки існує, навіть може нас чути і бачити, ще буквально пару днів. І, користуючись такою нагодою, нумо дружно хором крикнемо йому: «Здохни, йобана мразь!»
Аж полегшало.
Перша картинка просто так.
Насправді, все відносно і пізнається у порівнянні. Певно, у кожного були в 2020 приємні моменти чи навіть періоди. Якщо говорити про мене, це однозначно літо. Святі єноти, яке це було очуменне літо! Жодного вихідного дня я не провів удома, і це в принципі найкраще, що могло статися у нинішніх умовах. Навіть попри масове нагнітання та істерію, завдяки теплу й сонцю періодично здавалося, що все само собою минеться. Але не минулося.
І це привід вкотре згадати, що найгірше в цьому році - що із його завершенням гарбуз не перетвориться назад на карету і не закінчиться все те лайно, яке він нам приніс. Не зникне вірус, стрьомні вакцини не зробляться нестрьомними й доступними, а з відповідальних місць нікуди не дінуться зелені довбні і покидьки. Хоча це вже вина не 2020-го, а мудрого зубожілого народу і трохи інша історія, та все ж. У будь-якому випадку уже зараз очевидно, що не стільки страшне ковідло, як пов’язані з ним дії людей, що під шумок наїбнули тупо все, від здорового глузду як такого, до можливості у деяких країнах просто вийти з дому не за необхідності, а тому що хочеться. Правда ж, рік назад важко було уявити, що демократична Європка першою перетвориться на ідеальний концтабір, де всі розтикані по квартирам, без права зайвий раз із них висунутись?..
У цьому плані наша влада виглядає взірцем адекватності, хоча це просто так співпало, бо вони дупля не ріжуть, що коїться і що з цим робити. Я, до речі, теж. Тільки усвідомлюю, що за всі свої цьогорічні покатушки заслужив захворіти чи здохнути набагато більше, ніж ті, хто сидів у чотирьох стінах, давився в намордниках і сахався людей, але всі зусилля виявились марними. Що зайвий раз демонструє, маски і локдауни ніяк глобально не впливають на стримування вірусу. Сорян, буває. Залишається лише надіятись на удачу, яка все одно колись закінчиться, бо виглядає так, що просвіту у всій цій сраці не буде ще дуже довго.
У плані подорожей 2020-й для мене став найбільш продуктивним у межах України (хоч і все одно поступився 2018-му), власне, як і у всіх, хто хоч десь вибирався - закриті кордони мотивували. Як наслідок, я побував у 17 областях, що у окремо взятому році для мене рекорд. Правда, в трьох із них - ще у докарантинному січні, котрий тепер здається зразком спокійного життя в умовах здорового глузду. Усього нашими чудовими дорогами я обкатав 98 міст, сіл та місць, із яких 86 вперше, закрив кілька гештальтів, що свербіли в одному місці, типу Соледару, оновив враження по Харкову і Запоріжжю, які встиг забути тупо в нуль, надолужив Херсонщину й Карпати, вперше катався на велику в групі, а сам по собі вперше проїхав сотню км за раз. А весняні карантинні покатушки навкруги Вінниці не тільки значно додали пунктів у цю статистику, а й просто допомогли у найскладніший час не від’їхати остаточно кукухою і не вийти у вікно.
А у вересні відбувся такий очікуваний закордон, і банальна й нецікава раніше Туреччина стала 19-ю іноземною країною, а тепер спробуй вгадати, у якому році можливий ювілей і чи станеться він взагалі? Та в будь-якому випадку, я ні про що не шкодую.
А ще залишаться спогади, такі доречні посеред темної зими, надто темної цього разу. Переліт швидкісними трасами на бусику в напрямку Стамбулу під забуті пісні дев’яностих із хибним відчуттям, що ця казка ніколи не скінчиться чи хоча би матиме логічне продовження. Довгі й хвилясті українські дороги в нікуди, які виникають під ногами, варто заплющити очі, коли мозок закипає від роботи. Спогади перероджуються у снах, і я знову вертаюсь в Ізмаїл чи Генічеськ, такі ж теплі й сонячні, як насправді, а потім навіщось після дворічної перерви йду дивитись пропущений бельгійський квартал у Лисичанську, навіть із супутницею, за нами ув’язується товста бабка з кішкою, зрештою я відбираю в неї кішку, від люті баба розбухає й лопається, і з неї вивалюється довге чудовисько із голих м’язів та згустків крові, що починає за нами ганятися. Між іншим, психіатри досі не підозрюють про моє існування.
Як завжди, викласти всі подорожні замітки у календарний рік я не встиг, їх залишається достатньо, щоб заповнювати собою інформаційний простір десь до березня-квітня (насправді, вони майже всі готові, треба всього-то не дати дуба за цей час і поступово їх публікувати). І досі не певен, що це варто буде продовжувати для гіпотетичних подорожей у наступному році, та поки більше схиляюсь до думки, що ні.
Окрім іншого, 2020 залишив по собі смертельну втому, невизначеність і, певно, найбільше розчарування в собі та своїх здібностях, яке тільки може бути, і річ не тільки в людях, з якими я в принципі не знаходжу спільної мови, але на хуї це вертів, а взагалі в можливості знайти себе хоч у чомусь, що приносило б не тільки гроші, а й задоволення. До речі, якщо Вікіпедія пропонує заповнити анкетку переможця їх фотоконкурсу, насправді це ще не означає, що ти насправді щось виграв, хе-хе. Так що й весь мій фотоспам - таке ж саме гівно, як усе решта, і найпевніше, я тільки дарма ґвалтую ним жорсткий диск свого ноута і чужі очі. Іншими словами, я досі так і не визначився, ким хочу стати, коли виросту.
Слабка втіха, що 2020 став хероватим не тільки для мене, а видно, реально якийсь не такий. Рік необов’язкових смертей, і це не тільки про ковід, закритих облич і порожніх вулиць, страху, невизначеності й колективного божевілля, серйозно, нехай пошвидше пиздує горіти в пеклі.
А тепер час фоточок. Уже традиційно, без ніякого рейтингу, просто у хронологічному порядку. Перед ними зроблю музичну паузу, може, хтось захоче запустити на фоні. І пісні, і кліпу уже кілька років, але рабство мрій, замкнене у чотирьох стінах - вони знали щось уже тоді.
1. Підсніжники у Сабарівському лісі, Вінниця.
2. Цвітіння сакур на вулицях Вінниці.
3. Майже повний помаранчевий і великий місяць.
4. Весняне поле між Садовим і Малинівкою Літинського району, Вінницька обл.
5. Плиска на ріпаковому полі за селом Балин, Вінницька обл.
6. Трамвайчик на вулиці Стрілецькій, Вінниця.
7. Куяльницький лиман, Одеська обл.
8. Кукурудзяні поля біля села Лисець, Хмельницька обл.
9. Квіти сольданелли на Свидовці, Закарпатська обл.
10. Залежаний літній сніг десь там же.
11. Соляна шахта у Соледарі, Донецька обл.
12. Водоспад в урочищі Окунь біля села Китайгород, Хмельницька обл.
13. Рожеве озеро на Кінбурнській косі, Херсонська обл.
14. Зебра в заповіднику Асканія-Нова, Херсонська обл.
15. Дворик у старому місті Нової Каховки, Херсонська обл.
16. Гроза над Каховським водосховищем і козацький меморіал у Бериславі, Херсонська обл.
17. Захід сонця у Новій Каховці.
18. Це також там.
19. Райдуга на фонтані, Херсон.
20. Генічеське озеро, Херсонська обл.
21. І це воно.
22. Реконструкція Січі на острові Хортиця і міст Преображенського, Запоріжжя.
23. Палац культури, колишній театр у Прилуках, Чернігівська обл.
24. Мереживо над ґанком палацу у Бобровиці, Чернігівська обл.
25. Гіперболоїдна водонапірна вежа у Конотопі, Сумська обл.
26. Пішохідний міст між селами Ялтушків і Слобода-Ялтушківська, Вінницька обл.
27. Рожеве небо над Стамбулом, Туреччина.
28. Озеро Туз, Туреччина.
29. Це також воно.
30. І це.
31. Світанок над Каппадокією і повітряна кулька, Туреччина.
32. Більше куль.
33. Живуче дерево на скелі між селами Гьореме та Учхісар у Каппадокії.
34. Озеро Сальда, Туреччина.
35. Сонячні промені над Драбівцями, Черкаська обл.
36. Осіння дорога у Золотоніському районі, Черкаська обл.
37. Вітражі у центрі дитячої та юнацької творчості, Золотоноша, Черкаська обл.
38. Перший сніг на Чорногірському масиві, Закарпатська обл.
39. Мухоморчик на Яблуницькому перевалі, Івано-Франківська обл.
40. Дорога вище хмар десь біля Рахова, Закарпатська обл.
41. Рахівська кізонька.
42. Туман над Ясінями, Закарпатська обл.
43. Це також там.
44. Малотростянецький водоспад біля села Кваси, Закарпатська обл.
45. Вівці на осінній полонині, Закарпатська обл.
46. Портрет випадкового котика у Кривому Розі.
47. Туман над Вишенським озером, Вінниця.
48. Вінницька білка зі здобиччю.
49. Вечірня вулиця Замостянська, Вінниця.
50. Благовіщенський собор, Харків.
Аж полегшало.
Перша картинка просто так.
Насправді, все відносно і пізнається у порівнянні. Певно, у кожного були в 2020 приємні моменти чи навіть періоди. Якщо говорити про мене, це однозначно літо. Святі єноти, яке це було очуменне літо! Жодного вихідного дня я не провів удома, і це в принципі найкраще, що могло статися у нинішніх умовах. Навіть попри масове нагнітання та істерію, завдяки теплу й сонцю періодично здавалося, що все само собою минеться. Але не минулося.
І це привід вкотре згадати, що найгірше в цьому році - що із його завершенням гарбуз не перетвориться назад на карету і не закінчиться все те лайно, яке він нам приніс. Не зникне вірус, стрьомні вакцини не зробляться нестрьомними й доступними, а з відповідальних місць нікуди не дінуться зелені довбні і покидьки. Хоча це вже вина не 2020-го, а мудрого зубожілого народу і трохи інша історія, та все ж. У будь-якому випадку уже зараз очевидно, що не стільки страшне ковідло, як пов’язані з ним дії людей, що під шумок наїбнули тупо все, від здорового глузду як такого, до можливості у деяких країнах просто вийти з дому не за необхідності, а тому що хочеться. Правда ж, рік назад важко було уявити, що демократична Європка першою перетвориться на ідеальний концтабір, де всі розтикані по квартирам, без права зайвий раз із них висунутись?..
У цьому плані наша влада виглядає взірцем адекватності, хоча це просто так співпало, бо вони дупля не ріжуть, що коїться і що з цим робити. Я, до речі, теж. Тільки усвідомлюю, що за всі свої цьогорічні покатушки заслужив захворіти чи здохнути набагато більше, ніж ті, хто сидів у чотирьох стінах, давився в намордниках і сахався людей, але всі зусилля виявились марними. Що зайвий раз демонструє, маски і локдауни ніяк глобально не впливають на стримування вірусу. Сорян, буває. Залишається лише надіятись на удачу, яка все одно колись закінчиться, бо виглядає так, що просвіту у всій цій сраці не буде ще дуже довго.
У плані подорожей 2020-й для мене став найбільш продуктивним у межах України (хоч і все одно поступився 2018-му), власне, як і у всіх, хто хоч десь вибирався - закриті кордони мотивували. Як наслідок, я побував у 17 областях, що у окремо взятому році для мене рекорд. Правда, в трьох із них - ще у докарантинному січні, котрий тепер здається зразком спокійного життя в умовах здорового глузду. Усього нашими чудовими дорогами я обкатав 98 міст, сіл та місць, із яких 86 вперше, закрив кілька гештальтів, що свербіли в одному місці, типу Соледару, оновив враження по Харкову і Запоріжжю, які встиг забути тупо в нуль, надолужив Херсонщину й Карпати, вперше катався на велику в групі, а сам по собі вперше проїхав сотню км за раз. А весняні карантинні покатушки навкруги Вінниці не тільки значно додали пунктів у цю статистику, а й просто допомогли у найскладніший час не від’їхати остаточно кукухою і не вийти у вікно.
А у вересні відбувся такий очікуваний закордон, і банальна й нецікава раніше Туреччина стала 19-ю іноземною країною, а тепер спробуй вгадати, у якому році можливий ювілей і чи станеться він взагалі? Та в будь-якому випадку, я ні про що не шкодую.
А ще залишаться спогади, такі доречні посеред темної зими, надто темної цього разу. Переліт швидкісними трасами на бусику в напрямку Стамбулу під забуті пісні дев’яностих із хибним відчуттям, що ця казка ніколи не скінчиться чи хоча би матиме логічне продовження. Довгі й хвилясті українські дороги в нікуди, які виникають під ногами, варто заплющити очі, коли мозок закипає від роботи. Спогади перероджуються у снах, і я знову вертаюсь в Ізмаїл чи Генічеськ, такі ж теплі й сонячні, як насправді, а потім навіщось після дворічної перерви йду дивитись пропущений бельгійський квартал у Лисичанську, навіть із супутницею, за нами ув’язується товста бабка з кішкою, зрештою я відбираю в неї кішку, від люті баба розбухає й лопається, і з неї вивалюється довге чудовисько із голих м’язів та згустків крові, що починає за нами ганятися. Між іншим, психіатри досі не підозрюють про моє існування.
Як завжди, викласти всі подорожні замітки у календарний рік я не встиг, їх залишається достатньо, щоб заповнювати собою інформаційний простір десь до березня-квітня (насправді, вони майже всі готові, треба всього-то не дати дуба за цей час і поступово їх публікувати). І досі не певен, що це варто буде продовжувати для гіпотетичних подорожей у наступному році, та поки більше схиляюсь до думки, що ні.
Окрім іншого, 2020 залишив по собі смертельну втому, невизначеність і, певно, найбільше розчарування в собі та своїх здібностях, яке тільки може бути, і річ не тільки в людях, з якими я в принципі не знаходжу спільної мови, але на хуї це вертів, а взагалі в можливості знайти себе хоч у чомусь, що приносило б не тільки гроші, а й задоволення. До речі, якщо Вікіпедія пропонує заповнити анкетку переможця їх фотоконкурсу, насправді це ще не означає, що ти насправді щось виграв, хе-хе. Так що й весь мій фотоспам - таке ж саме гівно, як усе решта, і найпевніше, я тільки дарма ґвалтую ним жорсткий диск свого ноута і чужі очі. Іншими словами, я досі так і не визначився, ким хочу стати, коли виросту.
Слабка втіха, що 2020 став хероватим не тільки для мене, а видно, реально якийсь не такий. Рік необов’язкових смертей, і це не тільки про ковід, закритих облич і порожніх вулиць, страху, невизначеності й колективного божевілля, серйозно, нехай пошвидше пиздує горіти в пеклі.
А тепер час фоточок. Уже традиційно, без ніякого рейтингу, просто у хронологічному порядку. Перед ними зроблю музичну паузу, може, хтось захоче запустити на фоні. І пісні, і кліпу уже кілька років, але рабство мрій, замкнене у чотирьох стінах - вони знали щось уже тоді.
Click to view1. Підсніжники у Сабарівському лісі, Вінниця.
2. Цвітіння сакур на вулицях Вінниці.
3. Майже повний помаранчевий і великий місяць.
4. Весняне поле між Садовим і Малинівкою Літинського району, Вінницька обл.
5. Плиска на ріпаковому полі за селом Балин, Вінницька обл.
6. Трамвайчик на вулиці Стрілецькій, Вінниця.
7. Куяльницький лиман, Одеська обл.
8. Кукурудзяні поля біля села Лисець, Хмельницька обл.
9. Квіти сольданелли на Свидовці, Закарпатська обл.
10. Залежаний літній сніг десь там же.
11. Соляна шахта у Соледарі, Донецька обл.
12. Водоспад в урочищі Окунь біля села Китайгород, Хмельницька обл.
13. Рожеве озеро на Кінбурнській косі, Херсонська обл.
14. Зебра в заповіднику Асканія-Нова, Херсонська обл.
15. Дворик у старому місті Нової Каховки, Херсонська обл.
16. Гроза над Каховським водосховищем і козацький меморіал у Бериславі, Херсонська обл.
17. Захід сонця у Новій Каховці.
18. Це також там.
19. Райдуга на фонтані, Херсон.
20. Генічеське озеро, Херсонська обл.
21. І це воно.
22. Реконструкція Січі на острові Хортиця і міст Преображенського, Запоріжжя.
23. Палац культури, колишній театр у Прилуках, Чернігівська обл.
24. Мереживо над ґанком палацу у Бобровиці, Чернігівська обл.
25. Гіперболоїдна водонапірна вежа у Конотопі, Сумська обл.
26. Пішохідний міст між селами Ялтушків і Слобода-Ялтушківська, Вінницька обл.
27. Рожеве небо над Стамбулом, Туреччина.
28. Озеро Туз, Туреччина.
29. Це також воно.
30. І це.
31. Світанок над Каппадокією і повітряна кулька, Туреччина.
32. Більше куль.
33. Живуче дерево на скелі між селами Гьореме та Учхісар у Каппадокії.
34. Озеро Сальда, Туреччина.
35. Сонячні промені над Драбівцями, Черкаська обл.
36. Осіння дорога у Золотоніському районі, Черкаська обл.
37. Вітражі у центрі дитячої та юнацької творчості, Золотоноша, Черкаська обл.
38. Перший сніг на Чорногірському масиві, Закарпатська обл.
39. Мухоморчик на Яблуницькому перевалі, Івано-Франківська обл.
40. Дорога вище хмар десь біля Рахова, Закарпатська обл.
41. Рахівська кізонька.
42. Туман над Ясінями, Закарпатська обл.
43. Це також там.
44. Малотростянецький водоспад біля села Кваси, Закарпатська обл.
45. Вівці на осінній полонині, Закарпатська обл.
46. Портрет випадкового котика у Кривому Розі.
47. Туман над Вишенським озером, Вінниця.
48. Вінницька білка зі здобиччю.
49. Вечірня вулиця Замостянська, Вінниця.
50. Благовіщенський собор, Харків.