Херсон, ч. 2. Фортеця і головна вісь
Перше фортифікаційне укріплення на території сучасного Херсону з’явилося за кілька десятиліть до заснування самого міста. Називалося воно Олександр-Шанц і було закладено фельдмаршалом фон Мініхом. Наприкінці 18 ст. його оприходував і розбудував під свої потреби уже Потьомкін. Відновлена твердиня мала площу майже 100 гектар, була якнайкраще оснащена за канонами того часу і… так і не прийняла жодної битви. Під кінець 19 ст. вона втратила своє значення і почала розчинятися у міській забудові.
1. Тим не менш, досі від неї залишилось немало: земляні вали з двома брамами, арсенал, собор та кілька дрібніших споруд. Із однієї з брам і почнемо її огляд, Очаківської. До неї можна вийти з Перекопської вулиці.
2. Урочисто увірватися в фортецю через ворота не вийде, вони зачинені. Але обхідних стежок повно:
3. За валами знаходиться парк, який так і зветься, Херсонська фортеця. Хоч він складає незначну її частину, ходити там можна все одно довго. Спершу не обійти увагою Свято-Катерининський собор (1782-87).
4. Із трохи фамільярною присвятою Катерини ІІ до Бога, після її відвідин храму невдовзі по закінченні будівництва.
5. Із багатим скульптурним оздобленням. І взагалі він такий світлий та південний з виду, тому так пасує цьому місту.
6. Дзвіничка.
7. У самому соборі, де я посоромився знімати, зокрема похований Потьомкін. Багацько поховань і навкруги храму, де зібрано пантеон не останніх в ті часи людей імперії.
8. Також десь дуже поруч має знаходитись фортечний колодязь, котрого я впритул не побачив. І пороховий льох, загублений десь у парку, не знайшов за компанію.
9. Друга вціліла брама - Московська, от через неї уже можна пройти чи пофоткатись.
10. У східній частині парку є площадка з атракціонами та навіть робочим оглядовим колесом. Хай воно вже й старе й скрипуче, та поки витягує.
11. Правда, дивитись з висоти майже нема на що, але у місті, де загальнодоступні видові майданчики фактично відсутні, на безриб’ї і рак буде рибою. Можна оцінити масштаби Дніпровських плавнів. Хатки на горизонті - чи то Олешки, чи сусідні дачні селища.
12. Портові крани:
13. Статуя Перемоги над Дніпром:
14. Також парк порадував кількістю фонтанів. І веселками.
15. На виході зафіксував ще одну фортечну споруду, колишній арсенал. Тільки тут уже особо не погуляєш, зараз він використовується як корпус виправної колонії.
16. Узагалі, певно, там ще чимало від старовини можна знайти. Ось, наприклад, фрагмент валу приладнали під південну трибуну стадіону «Кристал». Але загалом то треба знати, де шукати.
17. З цього місця віртуально стрибнемо назад до Очаківської брами і потроху підемо від фортеці в сторону проспекту Ушакова по Перекопській вулиці. Звертає на себе увагу незвичний кіноконцертний зал:
18.
19. Брама стадіону «Спартак»:
20. Обласний палац культури, колишня міська аудиторія (1903). Культурненько.
21. Але більшість пам’яток там все ж у хорошому стані. Банк (1902):
22. Храм св. Мучениці Олександри.
23. Через дорогу знаходиться ще один парк, Шевченківський. Найбільш примітним його об’єктом є дуб, котрому років 150-170 усього-то, незважаючи на потужний вид. Ймовірно, висадив його імператор Олександр ІІ, та скоріше за все, ні.
24. Також варто заглянути на паралельну до Перекопської вулицю по інший бік парку. Чого одна музична школа варта:
25. Сама вулиця за останні роки двічі встигла змінити назву. У 2016 із Кірова на Лютеранську, а минулого року на імені Катерини Гандзюк. Один зі старих будиночків займає церква.
26. Від неї поступово вирулимо на проспект Ушакова, певно, головну вісь міста, що веде від річково-морського вокзалу до залізничного. Із усіх зроблених мною фоток сталінки на розі з парком, найбільше сподобалась ця.
27. По проспекту чого тільки не набудовано, і обходити його весь немає сенсу, але деякі фрагменти варті уваги. Найцікавіші, як на мене, квартали з корпусами Державної морської академії та її училищ.
28. Під одним із них - пам’ятник власне адміралу Ушакову, ім’ям якого і названий проспект.
29.
30. Кінотеатр «Україна» більше запам’ятався мутною компанією, що тусить на лавочках поблизу і по черзі блукає площею, виманюючи гроші у перехожих.
31. Цікавий дім ближче до вокзалу (котрий я взагалі забув сфотографувати). Це з вулиці Суворова затесався.
32. По інший бік вулиці можна знайти нетривіальний пам’ятник нетривіальній людині - Джону Говарду. Британський лікар-гуманіст, що переймався реформацією тюрем, як видно, у Херсоні теж побував, але дарма: тут він захворів і помер від тифу, похований у приміській Степанівці. На одній із граней пам’ятника є сонячний годинник, на той момент безсилий - як видно, дійшов я до нього вже у сутінках.
33. Наступна периферійна вуличка виводить на церкву Всіх Святих (1808), єдиний православний храм міста, що ніколи не припиняв своєї діяльності. І просто вона така красива в цьому вечірньому світлі, теплі власних ліхтарів та повному безлюдді навкруги.
34.
35. Двір церкви розгортається у великий і старий цвинтар.
36.
37. Південні українські некрополі геть несхожі на західні, але від цього не менш колоритні. І то я там майже нічого не подивився, бо час уже був не надто підходящий.
На цьому б і закінчити, але покажу ще кілька знімків з різних районів міста, без всякої логіки. До жодної з частин моїх розповідей про Херсон вони не підходять, але й упускати їх не хотілося б. Хоча тут буде не особо багато хорошого.
38. Ось, наприклад, чудовий і досі діючий Панкратівський місток по Робітничій вулиці над Колодязною.
39. Але арки його і кущі поруч облаштували для себе бомжі, тому втрачати пильність не варто. Узагалі я якось відвик від такої кількості волоцюг і алконавтів, а в Херсоні вони буквально рівномірно розставлені по всьому місту чи просто отак валяються на газонах або в канавах, хз живі чи не дуже. А кількість реклами «закладок» на метр квадратний стін узагалі рекордна. У плані соціальної деградації це найбільш печальний обласний центр із тих, що я бачив.
40. А ця картинка - так взагалі дзеркало нашої ментальності у мініатюрі.
41. Як наслідок, чимало тут криміналу, що вражає не стільки масовістю, як тупою жорстокістю. Замовникам деяких злочинів лишається тільки побажати відчути те ж саме, що і їх жертва.
42.
43. Блукав за межами центру я, правда, не в пошуках негативу, але якось так вийшло. У якості відступу - чудовий Свято-Миколаївський морський собор на районі Забалка.
44. Із специфічним пам’ятником самому святому.
45. Місто узагалі дуже хоче виглядати морським, і абсолютно інтуїтивно таким і сприймається. Але моря тут немає, хоча є Дніпро. Про нього - у наступній, заключній частині.
1. Тим не менш, досі від неї залишилось немало: земляні вали з двома брамами, арсенал, собор та кілька дрібніших споруд. Із однієї з брам і почнемо її огляд, Очаківської. До неї можна вийти з Перекопської вулиці.
2. Урочисто увірватися в фортецю через ворота не вийде, вони зачинені. Але обхідних стежок повно:
3. За валами знаходиться парк, який так і зветься, Херсонська фортеця. Хоч він складає незначну її частину, ходити там можна все одно довго. Спершу не обійти увагою Свято-Катерининський собор (1782-87).
4. Із трохи фамільярною присвятою Катерини ІІ до Бога, після її відвідин храму невдовзі по закінченні будівництва.
5. Із багатим скульптурним оздобленням. І взагалі він такий світлий та південний з виду, тому так пасує цьому місту.
6. Дзвіничка.
7. У самому соборі, де я посоромився знімати, зокрема похований Потьомкін. Багацько поховань і навкруги храму, де зібрано пантеон не останніх в ті часи людей імперії.
8. Також десь дуже поруч має знаходитись фортечний колодязь, котрого я впритул не побачив. І пороховий льох, загублений десь у парку, не знайшов за компанію.
9. Друга вціліла брама - Московська, от через неї уже можна пройти чи пофоткатись.
10. У східній частині парку є площадка з атракціонами та навіть робочим оглядовим колесом. Хай воно вже й старе й скрипуче, та поки витягує.
11. Правда, дивитись з висоти майже нема на що, але у місті, де загальнодоступні видові майданчики фактично відсутні, на безриб’ї і рак буде рибою. Можна оцінити масштаби Дніпровських плавнів. Хатки на горизонті - чи то Олешки, чи сусідні дачні селища.
12. Портові крани:
13. Статуя Перемоги над Дніпром:
14. Також парк порадував кількістю фонтанів. І веселками.
15. На виході зафіксував ще одну фортечну споруду, колишній арсенал. Тільки тут уже особо не погуляєш, зараз він використовується як корпус виправної колонії.
16. Узагалі, певно, там ще чимало від старовини можна знайти. Ось, наприклад, фрагмент валу приладнали під південну трибуну стадіону «Кристал». Але загалом то треба знати, де шукати.
17. З цього місця віртуально стрибнемо назад до Очаківської брами і потроху підемо від фортеці в сторону проспекту Ушакова по Перекопській вулиці. Звертає на себе увагу незвичний кіноконцертний зал:
18.
19. Брама стадіону «Спартак»:
20. Обласний палац культури, колишня міська аудиторія (1903). Культурненько.
21. Але більшість пам’яток там все ж у хорошому стані. Банк (1902):
22. Храм св. Мучениці Олександри.
23. Через дорогу знаходиться ще один парк, Шевченківський. Найбільш примітним його об’єктом є дуб, котрому років 150-170 усього-то, незважаючи на потужний вид. Ймовірно, висадив його імператор Олександр ІІ, та скоріше за все, ні.
24. Також варто заглянути на паралельну до Перекопської вулицю по інший бік парку. Чого одна музична школа варта:
25. Сама вулиця за останні роки двічі встигла змінити назву. У 2016 із Кірова на Лютеранську, а минулого року на імені Катерини Гандзюк. Один зі старих будиночків займає церква.
26. Від неї поступово вирулимо на проспект Ушакова, певно, головну вісь міста, що веде від річково-морського вокзалу до залізничного. Із усіх зроблених мною фоток сталінки на розі з парком, найбільше сподобалась ця.
27. По проспекту чого тільки не набудовано, і обходити його весь немає сенсу, але деякі фрагменти варті уваги. Найцікавіші, як на мене, квартали з корпусами Державної морської академії та її училищ.
28. Під одним із них - пам’ятник власне адміралу Ушакову, ім’ям якого і названий проспект.
29.
30. Кінотеатр «Україна» більше запам’ятався мутною компанією, що тусить на лавочках поблизу і по черзі блукає площею, виманюючи гроші у перехожих.
31. Цікавий дім ближче до вокзалу (котрий я взагалі забув сфотографувати). Це з вулиці Суворова затесався.
32. По інший бік вулиці можна знайти нетривіальний пам’ятник нетривіальній людині - Джону Говарду. Британський лікар-гуманіст, що переймався реформацією тюрем, як видно, у Херсоні теж побував, але дарма: тут він захворів і помер від тифу, похований у приміській Степанівці. На одній із граней пам’ятника є сонячний годинник, на той момент безсилий - як видно, дійшов я до нього вже у сутінках.
33. Наступна периферійна вуличка виводить на церкву Всіх Святих (1808), єдиний православний храм міста, що ніколи не припиняв своєї діяльності. І просто вона така красива в цьому вечірньому світлі, теплі власних ліхтарів та повному безлюдді навкруги.
34.
35. Двір церкви розгортається у великий і старий цвинтар.
36.
37. Південні українські некрополі геть несхожі на західні, але від цього не менш колоритні. І то я там майже нічого не подивився, бо час уже був не надто підходящий.
На цьому б і закінчити, але покажу ще кілька знімків з різних районів міста, без всякої логіки. До жодної з частин моїх розповідей про Херсон вони не підходять, але й упускати їх не хотілося б. Хоча тут буде не особо багато хорошого.
38. Ось, наприклад, чудовий і досі діючий Панкратівський місток по Робітничій вулиці над Колодязною.
39. Але арки його і кущі поруч облаштували для себе бомжі, тому втрачати пильність не варто. Узагалі я якось відвик від такої кількості волоцюг і алконавтів, а в Херсоні вони буквально рівномірно розставлені по всьому місту чи просто отак валяються на газонах або в канавах, хз живі чи не дуже. А кількість реклами «закладок» на метр квадратний стін узагалі рекордна. У плані соціальної деградації це найбільш печальний обласний центр із тих, що я бачив.
40. А ця картинка - так взагалі дзеркало нашої ментальності у мініатюрі.
41. Як наслідок, чимало тут криміналу, що вражає не стільки масовістю, як тупою жорстокістю. Замовникам деяких злочинів лишається тільки побажати відчути те ж саме, що і їх жертва.
42.
43. Блукав за межами центру я, правда, не в пошуках негативу, але якось так вийшло. У якості відступу - чудовий Свято-Миколаївський морський собор на районі Забалка.
44. Із специфічним пам’ятником самому святому.
45. Місто узагалі дуже хоче виглядати морським, і абсолютно інтуїтивно таким і сприймається. Але моря тут немає, хоча є Дніпро. Про нього - у наступній, заключній частині.