Кілія. Роздвоєний страж Дунаю
На Трійцю, базуючись в Ізмаїлі, не без пригод зумів змотатися на півдня в Кілію - сусідній райцентр, що також лежить на дунайському березі і може похвалитись непоганим набором пам’яток, у тому числі з претензією на унікальність. Не без пригод, бо не вперше ж водій автобуса, що 100% має іти, на свято зранку вирішив лишитися вдома, просто тому що може.
Це вам не нудні поїздки Європкою, де все передбачувано і нудно з точністю до хвилини, тут і квести цікаві, і авантюризм. Якщо, не дай Бог, надумаєте повторити цей шлях, зважайте, що фінальна ділянка дороги між Кислицею та Кілією просто феноменально жахлива. Та в підсумку все склалося добре.
1.
Як і в Ізмаїлі, у Кілії є яскраво виражена головна вулиця, де зосереджена чи не більшість цікавинок, але і за її межами подивитись є на що. Я проходив усі три години, що мав у запасі до автобуса, і то пропустив одну зі старовинних церков, що геть далеко на північній околиці.
2. З церков і почну, першим від автовокзалу зустрівся Свято-Покровський собор (1822).
3. Потім треба пристойно пройтися приватним сектором. Квіти і забуття:
4. Дятла Вуді зустрів.
5.
6. Наступна церква старообрядницька Покровська (1912-16). Її позиціонують як найбільший храм старообрядців на Одещині, до того ж він по ідеї оточений їх слобідкою, хоча чогось особливого в архітектурі хаток я не примітив.
7.
8. Звідти повернувся на вулицю Дунайську, паралельну до головної, і веде вона таки до Дунаю. На ній знаходиться та сама унікальна пам’ятка, втім, з вулиці вона зустрічає типовою дзвіничкою 1891 року.
9. Тому треба зайти у двір, щоб побачити саме Миколаївську церкву - ось ця приземиста потужна споруда з контрфорсами - пам’ятка національного значення. За написом над південним входом, заклали її у 1647 році, а народні перекази так взагалі ведуть у 1485-й. У будь-якому випадку, споруд такого віку в Україні не надто багато.
10. Цікава вона і всередині (бачив, та під час служби не було як сфотографувати) - виконана у вигляді напівпідвалу. Річ у тім, що в часи окупації Османською імперією було строге обмеження на висоту церков. Так що це така собі молдавська відповідь буковинським хатнім храмам.
11.
12. Далі через парк, примітний хіба що урнами з геральдикою…
13. …вийшов до Дунаю, що тут є південною межею Кілії зокрема і України взагалі. Знаходитись на березі такої величної річки для будь-якого міста за честь, тому шкода, що цей простір тут ніяк не використовується. Ні набережної, ні пляжів, тільки пустирі і стрьомна промзона навкруги.
14. І це не те щоб я з’явився невідомо звідки тут права качати, а й попит місцевих є. Люди приїжджають сюди на відпочинок, фотографуються.
15. Фішка Кілії в тому, що від початку вона була обабіч річки. На тій стороні залишилась її менша і старіша частина, що нині знаходиться у складі Румунії. Це комуна (типу нашого смт) Кілія-Веке, тобто «стара Кілія». Навпроти центру її не видно, треба трохи пройтись понад річкою на схід.
16. Античне поселення Ахілія на тому березі існувало ще з 385 року до н. е., хоча є припущення про 7 ст. до н. е. Якщо вести історію Кілії з того моменту, вона може вважатися найстарішим містом України на рівні з керченським Пантикапеєм… хоча я не впевнений, що це правильно.
17. Ну а в сучасній комуні найбільше виділяється церква Архистратига Михаїла (1854) з 54-метровими дзвіницями. На той момент це був один із дуже небагатьох способів зазирнути в ЄС хоч якось.
18. Із протилежної сторони до річки прилягають багатоповерхові квартали української Кілії з неодмінними для Буджака вівцями.
19. Деякі будинки так і лишились мертвонародженими.
20. Цікаве рішення з відкритими сходовими клітинами:
21. Так поступово нарешті добрався до головної у місті вулиці Миру. Поруч із парком навіть пристойний із виду готель є, хоча якось не хотілося б тут ночувати. У дворі - типу виставки рибальського знаряддя.
22. Далі дві схожі сталінки.
23. А за тим починається повітова забудова.
24. Не те щоб шедеври світової архітектури, але виглядає все дуже цілісно і тому симпатично.
25.
26.
27. Деякі будинки дійсно красунчики, їх хотілося б відзначити особливо.
28.
29.
30. Інші просто є хорошими складовими частинами історичної декорації.
31.
32.
33.
34. Цей ніби румунський з виду:
35.
36. Інші особливості місцевого колориту, пам’ятник героям Другої Світової - не солдат, а моряк.
37. І традиційний напис кольору води… якщо, звісно, тут синій не означає щось інше.
38. Ще пару кадрів вулиці Миру.
39.
40.
41. Дім із білочками.
42.
43. Якщо показати немісцевому тільки вулицю Миру і Дунай, у нього може скластись дещо хибне враження про місто. Тому варто також побачити і непарадні периферійні вулички, де буквально зупинився час.
44. І їх тиша та безлюддя не затишні, то тиша міста-музею, який покинули люди… хоча насправді вони тут досі живуть.
45. А місцями узагалі накатувало відчуття повної безвиході і депресії, яких я не зустрічав цього року, певно, в жодному іншому місті.
46.
47. Та все ж позитивні зсуви є, хоча б на прикладі головної вулиці. Сподіваюсь, кілійцям вистачить наснаги поступово поширити їх по всьому місту, яке, незважаючи на непрості часи, все одно є цікавим та самодостатнім.
Це вам не нудні поїздки Європкою, де все передбачувано і нудно з точністю до хвилини, тут і квести цікаві, і авантюризм. Якщо, не дай Бог, надумаєте повторити цей шлях, зважайте, що фінальна ділянка дороги між Кислицею та Кілією просто феноменально жахлива. Та в підсумку все склалося добре.
1.
Як і в Ізмаїлі, у Кілії є яскраво виражена головна вулиця, де зосереджена чи не більшість цікавинок, але і за її межами подивитись є на що. Я проходив усі три години, що мав у запасі до автобуса, і то пропустив одну зі старовинних церков, що геть далеко на північній околиці.
2. З церков і почну, першим від автовокзалу зустрівся Свято-Покровський собор (1822).
3. Потім треба пристойно пройтися приватним сектором. Квіти і забуття:
4. Дятла Вуді зустрів.
5.
6. Наступна церква старообрядницька Покровська (1912-16). Її позиціонують як найбільший храм старообрядців на Одещині, до того ж він по ідеї оточений їх слобідкою, хоча чогось особливого в архітектурі хаток я не примітив.
7.
8. Звідти повернувся на вулицю Дунайську, паралельну до головної, і веде вона таки до Дунаю. На ній знаходиться та сама унікальна пам’ятка, втім, з вулиці вона зустрічає типовою дзвіничкою 1891 року.
9. Тому треба зайти у двір, щоб побачити саме Миколаївську церкву - ось ця приземиста потужна споруда з контрфорсами - пам’ятка національного значення. За написом над південним входом, заклали її у 1647 році, а народні перекази так взагалі ведуть у 1485-й. У будь-якому випадку, споруд такого віку в Україні не надто багато.
10. Цікава вона і всередині (бачив, та під час служби не було як сфотографувати) - виконана у вигляді напівпідвалу. Річ у тім, що в часи окупації Османською імперією було строге обмеження на висоту церков. Так що це така собі молдавська відповідь буковинським хатнім храмам.
11.
12. Далі через парк, примітний хіба що урнами з геральдикою…
13. …вийшов до Дунаю, що тут є південною межею Кілії зокрема і України взагалі. Знаходитись на березі такої величної річки для будь-якого міста за честь, тому шкода, що цей простір тут ніяк не використовується. Ні набережної, ні пляжів, тільки пустирі і стрьомна промзона навкруги.
14. І це не те щоб я з’явився невідомо звідки тут права качати, а й попит місцевих є. Люди приїжджають сюди на відпочинок, фотографуються.
15. Фішка Кілії в тому, що від початку вона була обабіч річки. На тій стороні залишилась її менша і старіша частина, що нині знаходиться у складі Румунії. Це комуна (типу нашого смт) Кілія-Веке, тобто «стара Кілія». Навпроти центру її не видно, треба трохи пройтись понад річкою на схід.
16. Античне поселення Ахілія на тому березі існувало ще з 385 року до н. е., хоча є припущення про 7 ст. до н. е. Якщо вести історію Кілії з того моменту, вона може вважатися найстарішим містом України на рівні з керченським Пантикапеєм… хоча я не впевнений, що це правильно.
17. Ну а в сучасній комуні найбільше виділяється церква Архистратига Михаїла (1854) з 54-метровими дзвіницями. На той момент це був один із дуже небагатьох способів зазирнути в ЄС хоч якось.
18. Із протилежної сторони до річки прилягають багатоповерхові квартали української Кілії з неодмінними для Буджака вівцями.
19. Деякі будинки так і лишились мертвонародженими.
20. Цікаве рішення з відкритими сходовими клітинами:
21. Так поступово нарешті добрався до головної у місті вулиці Миру. Поруч із парком навіть пристойний із виду готель є, хоча якось не хотілося б тут ночувати. У дворі - типу виставки рибальського знаряддя.
22. Далі дві схожі сталінки.
23. А за тим починається повітова забудова.
24. Не те щоб шедеври світової архітектури, але виглядає все дуже цілісно і тому симпатично.
25.
26.
27. Деякі будинки дійсно красунчики, їх хотілося б відзначити особливо.
28.
29.
30. Інші просто є хорошими складовими частинами історичної декорації.
31.
32.
33.
34. Цей ніби румунський з виду:
35.
36. Інші особливості місцевого колориту, пам’ятник героям Другої Світової - не солдат, а моряк.
37. І традиційний напис кольору води… якщо, звісно, тут синій не означає щось інше.
38. Ще пару кадрів вулиці Миру.
39.
40.
41. Дім із білочками.
42.
43. Якщо показати немісцевому тільки вулицю Миру і Дунай, у нього може скластись дещо хибне враження про місто. Тому варто також побачити і непарадні периферійні вулички, де буквально зупинився час.
44. І їх тиша та безлюддя не затишні, то тиша міста-музею, який покинули люди… хоча насправді вони тут досі живуть.
45. А місцями узагалі накатувало відчуття повної безвиході і депресії, яких я не зустрічав цього року, певно, в жодному іншому місті.
46.
47. Та все ж позитивні зсуви є, хоча б на прикладі головної вулиці. Сподіваюсь, кілійцям вистачить наснаги поступово поширити їх по всьому місту, яке, незважаючи на непрості часи, все одно є цікавим та самодостатнім.