Чернівці
Як і у випадку з Одесою, ніякі фотографії не можуть передати усю неповторну чарівність і атмосферність Чернівців, а особливо їхньої прекрасної архітектури. Вони тут хіба що для заохочення відвідати (для тих, хто ще не був) і побачити на власні очі наш маленький Париж, який, на відміну від Парижу справжнього, не перетворився на арабсько-негритянську колонію.
Правда, коли з самого початку очікуєш чогось неймовірного й чарівного, розчаруватись набагато легше. Так, Чернівці заочно мені здавались тихим казковим містечком, тому дуже здивувало, які вони насправді метушні й переповнені - людьми, собаками і машинами, а ще там досить убиті дороги. Але залишимо це все за дужками, і - вперед.
Почну не з центру, а з Садгірського району - найбільшого за площею, найменшого за населенням, найбільш україномовного, словом, величезного приватного сектору. Ці місця найбільш тихі і затишні у місті, проте віддалені від цивілізації. А ще тут на малесенькому п’ятачку, в символічному центрі району, ужились храми яких тільки можна придумати конфесій.
Православна церква Свято-Різдва Богородиці, наприклад.
Костел Святого Архангела Михаїла. Тушка костелу була на реконструкції, то ось вам вершечок.
Старовинний будинок із деревами на балконі біля приміської автостанції.
Місто перетинає річка Прут, яка тут широчезна, бурхлива і мутна. На численних островах видні бетонні останки якихось споруд.
Ось така течія.
У Чернівцях з 1897 по 1967 роки був трамвай, на честь чого є пам’ятник.
Пробираюсь у напрямку університету. Греко-католицька церква Святого Антонія.
З причини незнання місцевості підійшов до університету ззаду, на вулицю Йосипа Главки. Але й тут є на що глянути - вона складається з будиночків-вілл приблизно 100-річної давнини.
Темні сили не дрімають.
Згаданий вище Йосип Главка був автором проекту резиденції буковинських митрополитів, яка нині є Чернівецьким національним університетом ім. Ю. Федьковича. На жаль, я не Карлсон і не можу знімати з висоти, але спробую хоча б фрагментами передати красу цієї грандіозної споруди.
А ще на території університету є доглянутий ботанічний сад, вбудована каплиця, не кажучи вже про всякі бібліотеки і інші студентські установи.
Залишається лише милуватись і дивуватись продуманості кожної деталі.
Трошки ближче до центру. Ресторан «Сорбонна».
Неодмінний атрибут культурного місця - цікаві масові заходи у вихідні. Музиканти на площі Філармонії.
Такі хатинки оточують площу.
У Чернівцях також є годний стріт-арт.
Театральна площа і власне театр.
Тутешні хатки.
На жаль, облраду не вдалось сфотографувати з фасаду, із-за вузькості вулички, на якій вона знаходиться.
Гламурний Свято-Духівський Кафедральний собор.
Так як діло було в травні, в сквері поруч цвіло щось отаке.
Вірменська католицька церква. Завдяки чудовій акустиці і наявності органу також використовується як концертна зала.
Український народний дім через дорогу від церкви.
Крім християнських храмів, у місті було чимало синагог. Ось одна із них.
І кінотеатр «Чернівці» у центрі - також перебудована синагога.
Ієзуїтський костел Серця Ісуса. Ось тут я залип і відчув себе наче у якомусь Дрездені чи Кельні.
Свято-Петропавлівська церква.
Трапляються тут і цікаві неканонічні храми. Наприклад, дім молитви п’ятидесятників.
Південніше центру лежить Жовтневий парк, окрасою якого є каскад із трьох озер. Чим далі від цивілізації, тим більше вони захаращені й засмічені.
Зате ближче до центру - краса.
Свято-Покровський храм.
Свято-Введенський монастир. І перед цією красою я залип іще разок.
Миколаївська церква. Ця дерев’яна скромняга має вік 410 років.
Іще одна також Миколаївська церква.
Нарешті самісінький центр.
Ратуша ховається в зелені.
Вище фото 2015 року, а ось - 2016. Той рідкісний випадок, коли від дерев більше шкоди, ніж користі.
Пішохідна зона - вулиця Кобилянської.
Будинок-корабель, одна з перших кам’яних споруд Чернівців, яка вирізняється своєю незвичною форомю.
Церква Святої Параскеви.
Побачено ще далеко не все, але ноги вже бо-бо, та й над вуличками збираються сутінки.
Тож якраз час вертатись на вокзал. До нових зустрічей, прекрасне місто!
Правда, коли з самого початку очікуєш чогось неймовірного й чарівного, розчаруватись набагато легше. Так, Чернівці заочно мені здавались тихим казковим містечком, тому дуже здивувало, які вони насправді метушні й переповнені - людьми, собаками і машинами, а ще там досить убиті дороги. Але залишимо це все за дужками, і - вперед.
Почну не з центру, а з Садгірського району - найбільшого за площею, найменшого за населенням, найбільш україномовного, словом, величезного приватного сектору. Ці місця найбільш тихі і затишні у місті, проте віддалені від цивілізації. А ще тут на малесенькому п’ятачку, в символічному центрі району, ужились храми яких тільки можна придумати конфесій.
Православна церква Свято-Різдва Богородиці, наприклад.
Костел Святого Архангела Михаїла. Тушка костелу була на реконструкції, то ось вам вершечок.
Старовинний будинок із деревами на балконі біля приміської автостанції.
Місто перетинає річка Прут, яка тут широчезна, бурхлива і мутна. На численних островах видні бетонні останки якихось споруд.
Ось така течія.
У Чернівцях з 1897 по 1967 роки був трамвай, на честь чого є пам’ятник.
Пробираюсь у напрямку університету. Греко-католицька церква Святого Антонія.
З причини незнання місцевості підійшов до університету ззаду, на вулицю Йосипа Главки. Але й тут є на що глянути - вона складається з будиночків-вілл приблизно 100-річної давнини.
Темні сили не дрімають.
Згаданий вище Йосип Главка був автором проекту резиденції буковинських митрополитів, яка нині є Чернівецьким національним університетом ім. Ю. Федьковича. На жаль, я не Карлсон і не можу знімати з висоти, але спробую хоча б фрагментами передати красу цієї грандіозної споруди.
А ще на території університету є доглянутий ботанічний сад, вбудована каплиця, не кажучи вже про всякі бібліотеки і інші студентські установи.
Залишається лише милуватись і дивуватись продуманості кожної деталі.
Трошки ближче до центру. Ресторан «Сорбонна».
Неодмінний атрибут культурного місця - цікаві масові заходи у вихідні. Музиканти на площі Філармонії.
Такі хатинки оточують площу.
У Чернівцях також є годний стріт-арт.
Театральна площа і власне театр.
Тутешні хатки.
На жаль, облраду не вдалось сфотографувати з фасаду, із-за вузькості вулички, на якій вона знаходиться.
Гламурний Свято-Духівський Кафедральний собор.
Так як діло було в травні, в сквері поруч цвіло щось отаке.
Вірменська католицька церква. Завдяки чудовій акустиці і наявності органу також використовується як концертна зала.
Український народний дім через дорогу від церкви.
Крім християнських храмів, у місті було чимало синагог. Ось одна із них.
І кінотеатр «Чернівці» у центрі - також перебудована синагога.
Ієзуїтський костел Серця Ісуса. Ось тут я залип і відчув себе наче у якомусь Дрездені чи Кельні.
Свято-Петропавлівська церква.
Трапляються тут і цікаві неканонічні храми. Наприклад, дім молитви п’ятидесятників.
Південніше центру лежить Жовтневий парк, окрасою якого є каскад із трьох озер. Чим далі від цивілізації, тим більше вони захаращені й засмічені.
Зате ближче до центру - краса.
Свято-Покровський храм.
Свято-Введенський монастир. І перед цією красою я залип іще разок.
Миколаївська церква. Ця дерев’яна скромняга має вік 410 років.
Іще одна також Миколаївська церква.
Нарешті самісінький центр.
Ратуша ховається в зелені.
Вище фото 2015 року, а ось - 2016. Той рідкісний випадок, коли від дерев більше шкоди, ніж користі.
Пішохідна зона - вулиця Кобилянської.
Будинок-корабель, одна з перших кам’яних споруд Чернівців, яка вирізняється своєю незвичною форомю.
Церква Святої Параскеви.
Побачено ще далеко не все, але ноги вже бо-бо, та й над вуличками збираються сутінки.
Тож якраз час вертатись на вокзал. До нових зустрічей, прекрасне місто!