Сарни
Думаю, у кожного мандрівника, який подорожує по Україні самостійно, з часом збирається певна колекція місць, побачених по дорозі до головної мети - просто тому що зручно розташовані. До таких місць можна віднести і Сарни - значний транспортний вузол на півночі Рівненської області. Спеціально заради них навряд би поїхав, а от зробити тут довшу пересадку, щоб встигнути пробігтись по місту - то будь ласка.
1. Сарни виявились досить людним і живим містом, візуально вони виглядають більшими, ніж на свої офіційні 29 тисяч населення. До того ж місто справді цікаве, хоча туристичної інформації про нього майже немає.
2. Стартував із жвавого автовокзалу, що на південній околиці, досить далеко від центру. Поруч із ним - авангардна дерев’яна церква.
3. У великих за площею Сарнах є декілька внутрішніх автобусних маршрутів, але ж пішки цікавіше. Вийшов на берег річки Случ, тут є пляжик, безлюдний прохолодного суботнього ранку.
4. Над водою видніється інша дерев’яна церква, старовинна.
5. Узагалі Сарни - досить давнє поселення, що згадується з 1648 року. Але стрімко зростати воно почало лише в кінці 19 ст. (із моменту прокладання залізниці), тому офіційну дату заснування часто пишуть 1885. Відповідно виходить історичний казус, найдавніша церква міста (Святої Трійці, 1725) набагато старша за саме місто.
6.
7. Основна залізнична лінія проходить із півночі на південь, розділяючи Сарни на дві автономні половини. Переходжу на західну сторону.
8. Десь там за п’ятиповерхівками і собором сховався центр міста.
9. Одразу декілька водонапірних веж тут виглядають цілком логічно.
10. Ця аж біля вокзалу, до неї підійду пізніше:
11. На західній стороні мене цікавила будівля Управління праці та соціального захисту, не за профільним призначенням, а тому що на гугл-картах підписана як панський палац. Ну, ось.
12. Інформації про нього я не знайшов, лише в одній статті згадується довоєнний маєток генерала Дерожинського - можливо, це якраз він. Якби польське панство знало, як через 80 років їх власність красиво вдягнуть у вагонку, певно, тікаючи, спалили б нафіг.
13. Нецентральна частина Сарн тиха і в міру затишна.
14.
15.
16. Один із найбільш брутальних костьолів, що я бачив. Угадаєте приблизний час будівництва?
17. Поки думаєте, покажу його ще спереду:
Зводили його в 1936-39 роках, як виявилось - такий суровий міжвоєнний конструктивізм. Мав би бути з дзвіницею, та не встигли. У 1959 р. його закрили і перетворили на зерносховище, у 1991 повернули католикам, зараз він реконструйований та діючий.
18. Недалеко є простенька Свято-Покровська церква (ПЦУ).
Назад через колії переходив уже безпосередньо біля залізничного вокзалу, яким так і не скористався за призначенням.
Вокзальна будівля вражаюче велика; і вона, і мереживо колій навколо говорять про величезний закладений потенціал, що зараз не використовується на повну. Звертає на себе увагу, що лінії неелектрифіковані, тому, попри зручне розташування, Сарни - залізнична периферія. Пасажирський рух іще більш кволий, усього два поїзди дальнього сполучення та кілька приміських дизелів.
19. Дату будівництва вокзалу я також не знайшов, але з виду він має бути кінця 19 ст., з перших років існування станції.
20. Та сама вежа ближче.
21. Пам’ятник сарні - символу міста.
22. Кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці, сучасний (1994).
23. Одна з вулиць, що починається на перехресті за собором - Просвіти - певно, найцікавіша в Сарнах в архітектурному плані. У місті не збереглося цілісного історичного центру, але саме тут можна знайти його уламки.
24.
25. Не те що б якісь шедеври, але дуже мило й атмосферно.
26.
27.
28. У будинку за номером 20 знаходиться історико-етнографічний музей.
29. Для райцентрів наявність музею не дивина, але в даному випадку він ще є проходом в один із усього півтора десятка українських скансенів. У суботу працює, що важливо, а в неділю вихідний. Ціну за вхід забув, та вона якась традиційно смішна для таких закладів.
30. Скансен маленький і легко обходиться хвилин за двадцять. Представлені хатки суто локальні, зібрані у найближчих районах.
31.
32. Є капличка 18 ст., перевезена із села Степань Сарненського району.
33.
34.
35. І шикарний вітряк з робочим по ідеї механізмом.
36. Всередині:
37.
38. Та декілька могильних камінців. Словом, усе дуже скромно, але необхідний мінімум є і підтримується в хорошому стані.
39. Вуличні таблички, переважно декомунізовані:
40. З музею пішов у центр.
41. Вказівник порадував. Кому треба той Париж, коли до Обірок усього 9 кілометрів.
42. Тим більше, Ейфелева вежа взагалі прямо ось:
43. Унікальний у своєму роді танк, перероблений з трофейної німецької САУ, позначає початок вулиці Широкої, котра по своїй суті більше сквер.
44.
45. Забудована вона переважно стандартними п’ятиповерхівками, тільки один будинок звертає на себе увагу.
46. Міська рада:
47. Але все одно це найбільш затишне та приємне місце у Сарнах.
48.
49.
50. Вулиця закінчується величезною і безликою Центральною площею. На такому відкритому просторі, тупо закатаному в плитку, почуваєшся незручно; тому не дивно, що порівняно зі сквером тут нікого немає. Я теж там більше не затримувався і почалапав назад на автовокзал, звідки мав їхати ще далі углиб Полісся.
1. Сарни виявились досить людним і живим містом, візуально вони виглядають більшими, ніж на свої офіційні 29 тисяч населення. До того ж місто справді цікаве, хоча туристичної інформації про нього майже немає.
2. Стартував із жвавого автовокзалу, що на південній околиці, досить далеко від центру. Поруч із ним - авангардна дерев’яна церква.
3. У великих за площею Сарнах є декілька внутрішніх автобусних маршрутів, але ж пішки цікавіше. Вийшов на берег річки Случ, тут є пляжик, безлюдний прохолодного суботнього ранку.
4. Над водою видніється інша дерев’яна церква, старовинна.
5. Узагалі Сарни - досить давнє поселення, що згадується з 1648 року. Але стрімко зростати воно почало лише в кінці 19 ст. (із моменту прокладання залізниці), тому офіційну дату заснування часто пишуть 1885. Відповідно виходить історичний казус, найдавніша церква міста (Святої Трійці, 1725) набагато старша за саме місто.
6.
7. Основна залізнична лінія проходить із півночі на південь, розділяючи Сарни на дві автономні половини. Переходжу на західну сторону.
8. Десь там за п’ятиповерхівками і собором сховався центр міста.
9. Одразу декілька водонапірних веж тут виглядають цілком логічно.
10. Ця аж біля вокзалу, до неї підійду пізніше:
11. На західній стороні мене цікавила будівля Управління праці та соціального захисту, не за профільним призначенням, а тому що на гугл-картах підписана як панський палац. Ну, ось.
12. Інформації про нього я не знайшов, лише в одній статті згадується довоєнний маєток генерала Дерожинського - можливо, це якраз він. Якби польське панство знало, як через 80 років їх власність красиво вдягнуть у вагонку, певно, тікаючи, спалили б нафіг.
13. Нецентральна частина Сарн тиха і в міру затишна.
14.
15.
16. Один із найбільш брутальних костьолів, що я бачив. Угадаєте приблизний час будівництва?
17. Поки думаєте, покажу його ще спереду:
Зводили його в 1936-39 роках, як виявилось - такий суровий міжвоєнний конструктивізм. Мав би бути з дзвіницею, та не встигли. У 1959 р. його закрили і перетворили на зерносховище, у 1991 повернули католикам, зараз він реконструйований та діючий.
18. Недалеко є простенька Свято-Покровська церква (ПЦУ).
Назад через колії переходив уже безпосередньо біля залізничного вокзалу, яким так і не скористався за призначенням.
Вокзальна будівля вражаюче велика; і вона, і мереживо колій навколо говорять про величезний закладений потенціал, що зараз не використовується на повну. Звертає на себе увагу, що лінії неелектрифіковані, тому, попри зручне розташування, Сарни - залізнична периферія. Пасажирський рух іще більш кволий, усього два поїзди дальнього сполучення та кілька приміських дизелів.
19. Дату будівництва вокзалу я також не знайшов, але з виду він має бути кінця 19 ст., з перших років існування станції.
20. Та сама вежа ближче.
21. Пам’ятник сарні - символу міста.
22. Кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці, сучасний (1994).
23. Одна з вулиць, що починається на перехресті за собором - Просвіти - певно, найцікавіша в Сарнах в архітектурному плані. У місті не збереглося цілісного історичного центру, але саме тут можна знайти його уламки.
24.
25. Не те що б якісь шедеври, але дуже мило й атмосферно.
26.
27.
28. У будинку за номером 20 знаходиться історико-етнографічний музей.
29. Для райцентрів наявність музею не дивина, але в даному випадку він ще є проходом в один із усього півтора десятка українських скансенів. У суботу працює, що важливо, а в неділю вихідний. Ціну за вхід забув, та вона якась традиційно смішна для таких закладів.
30. Скансен маленький і легко обходиться хвилин за двадцять. Представлені хатки суто локальні, зібрані у найближчих районах.
31.
32. Є капличка 18 ст., перевезена із села Степань Сарненського району.
33.
34.
35. І шикарний вітряк з робочим по ідеї механізмом.
36. Всередині:
37.
38. Та декілька могильних камінців. Словом, усе дуже скромно, але необхідний мінімум є і підтримується в хорошому стані.
39. Вуличні таблички, переважно декомунізовані:
40. З музею пішов у центр.
41. Вказівник порадував. Кому треба той Париж, коли до Обірок усього 9 кілометрів.
42. Тим більше, Ейфелева вежа взагалі прямо ось:
43. Унікальний у своєму роді танк, перероблений з трофейної німецької САУ, позначає початок вулиці Широкої, котра по своїй суті більше сквер.
44.
45. Забудована вона переважно стандартними п’ятиповерхівками, тільки один будинок звертає на себе увагу.
46. Міська рада:
47. Але все одно це найбільш затишне та приємне місце у Сарнах.
48.
49.
50. Вулиця закінчується величезною і безликою Центральною площею. На такому відкритому просторі, тупо закатаному в плитку, почуваєшся незручно; тому не дивно, що порівняно зі сквером тут нікого немає. Я теж там більше не затримувався і почалапав назад на автовокзал, звідки мав їхати ще далі углиб Полісся.