Зіньків. Із когорти колишніх
Село Зіньків, що на півдні Хмельницької області, - одне з багатьох на Поділлі колишніх міст, що поступово втратили своє значення. Більш ніж 500-літня історія, замок, Магдебурзьке право, панський палац - все це було, але так чи інакше відійшло в минуле. Останню статусність Зіньків втратив у 1931 році, коли перестав бути райцентром. Зараз це всього-то село (відноситься до Віньковецького району), але село вкрай цікаве. Також його не варто плутати з містом-тезкою у Полтавській області.
Спочатку пішов до замку, точніше того, що від нього лишилося. Замок з’явився в 15 ст. на місці старішого дерев’яного укріплення. Як водиться, не раз перебудовувався, а в кінці 19 ст. із втратою значення його дозволили розтягати селянам на будматеріали. Тож все, що лишилося від нього з того часу, - пеньок південної вежі.
Біля підніжжя замку знаходиться костьол формально 1750 року, але фактично відбудований уже за часів Незалежності; після радянського господарювання там лишались голі стіни без даху. Із двору костьолу якраз добре видно вежу, тільки до обіду все в тіні. А от зі схилу замкової гори (стежки там круті, та викарабкатись можна) освітлення куди краще.
Мозаїки та Богоматір.
Види з гори шикарні.
Вежа:
Окрім неї, від замку залишились підземні каземати, але в таку пору року крізь «зеленку» їх майже не видно. Дядько, що підвозив мене назад, переказав традиційні містечкові легенди про тунель до Меджибожа (!) та Кам’янця (!! - це 46 і 57 км відповідно по прямій), які вирили турки (!!!).
На горі уже зранку зібралася молода компанія бух… культурно відпочити, перетинатися з ними не хотілося, але довелось. На диво, вони ще й виявились доброзичливими, обов’язково радили сфоткати охоронну табличку на вежі (цікавий все-таки елемент пострадянського світогляду… а якби не табличка, то що тієї вежі) і пройти до дерев’яної церкви; попутно нахваливши її настоятеля, що обов’язково пригостить мене чаєм. Церква хоч і далеко від замку, але її вершечок вдалині видно.
Пивзавод 1902 року:
Сусідня Адамівка:
По дорозі до церкви не оминути увагу школу, яка за сумісництвом садибний будинок 1852 року. Прізвище його хазяїв загубилося в калейдоскопі численних власників містечка.
Тільки колони зараз говорять про аристократичне минуле, та й від початку, схоже, він був досить скромним.
Головна ціль попереду:
Сучасний храм:
Дерев’яна церква знаходиться на передмісті Кривулі, від замку до неї треба пройтись два кілометри, перетнувши долину Ушиці, але воно того точно варте.
Храм, освячений в честь Архангела Михаїла, з’явився в 1769 році і відноситься до взірцевих прикладів триверхих подільських церков.
Із настоятелем я перетнувся буквально на пару секунд (бачив зі спини, як він уходить, і в принципі міг би наздогнати)… але зрозумів, що не хочу ніякого чаю чи розмов, а просто побродити там на самоті.
Церква нещодавно реставрована, і хочеться відзначити якість робіт. Особливо те, що бляху замінили на ґонт, як і має бути. Взагалі хіхли настільки уху їли в плані спотворення історичних храмів, що їх сюди треба примусово привозити і носом тикати в те, як треба.
Старе поховання у дворі:
Ґонтова цибулька на дзвіниці (плебанії?):
Назад пішов іншими вулицями. Час від часу понад парканами та хатами відкриваються види на замкову вежу й храми.
Зайшов на якусь глуху периферію…
…де на березі Ушиці розташована одна з найменш відомих пам’яток Зінькова, старий млин.
Тільки з одного боку він виглядає ніби нічого, а з іншого стає очевидно, що доживає віку.
Зрештою вулиця привела мене в Адамівку - північне передмістя Зінькова, яке потім стало окремим селом.
В Адамівці знаходиться ще одна старовинна церква (Покровська, 1773), нечастий для України зразок триконхового храму. Тобто вона не оборонна від початку, але дуже вдала пізніша стилізація. Ніби справжня маленька фортеця:
Вона ж домінує над селом із будь-якого ракурсу.
Краєзнавчий музей у центрі Зінькова. Зачинений чи то на вихідні, чи й узагалі.
Спочатку пішов до замку, точніше того, що від нього лишилося. Замок з’явився в 15 ст. на місці старішого дерев’яного укріплення. Як водиться, не раз перебудовувався, а в кінці 19 ст. із втратою значення його дозволили розтягати селянам на будматеріали. Тож все, що лишилося від нього з того часу, - пеньок південної вежі.
Біля підніжжя замку знаходиться костьол формально 1750 року, але фактично відбудований уже за часів Незалежності; після радянського господарювання там лишались голі стіни без даху. Із двору костьолу якраз добре видно вежу, тільки до обіду все в тіні. А от зі схилу замкової гори (стежки там круті, та викарабкатись можна) освітлення куди краще.
Мозаїки та Богоматір.
Види з гори шикарні.
Вежа:
Окрім неї, від замку залишились підземні каземати, але в таку пору року крізь «зеленку» їх майже не видно. Дядько, що підвозив мене назад, переказав традиційні містечкові легенди про тунель до Меджибожа (!) та Кам’янця (!! - це 46 і 57 км відповідно по прямій), які вирили турки (!!!).
На горі уже зранку зібралася молода компанія бух… культурно відпочити, перетинатися з ними не хотілося, але довелось. На диво, вони ще й виявились доброзичливими, обов’язково радили сфоткати охоронну табличку на вежі (цікавий все-таки елемент пострадянського світогляду… а якби не табличка, то що тієї вежі) і пройти до дерев’яної церкви; попутно нахваливши її настоятеля, що обов’язково пригостить мене чаєм. Церква хоч і далеко від замку, але її вершечок вдалині видно.
Пивзавод 1902 року:
Сусідня Адамівка:
По дорозі до церкви не оминути увагу школу, яка за сумісництвом садибний будинок 1852 року. Прізвище його хазяїв загубилося в калейдоскопі численних власників містечка.
Тільки колони зараз говорять про аристократичне минуле, та й від початку, схоже, він був досить скромним.
Головна ціль попереду:
Сучасний храм:
Дерев’яна церква знаходиться на передмісті Кривулі, від замку до неї треба пройтись два кілометри, перетнувши долину Ушиці, але воно того точно варте.
Храм, освячений в честь Архангела Михаїла, з’явився в 1769 році і відноситься до взірцевих прикладів триверхих подільських церков.
Із настоятелем я перетнувся буквально на пару секунд (бачив зі спини, як він уходить, і в принципі міг би наздогнати)… але зрозумів, що не хочу ніякого чаю чи розмов, а просто побродити там на самоті.
Церква нещодавно реставрована, і хочеться відзначити якість робіт. Особливо те, що бляху замінили на ґонт, як і має бути. Взагалі хіхли настільки уху їли в плані спотворення історичних храмів, що їх сюди треба примусово привозити і носом тикати в те, як треба.
Старе поховання у дворі:
Ґонтова цибулька на дзвіниці (плебанії?):
Назад пішов іншими вулицями. Час від часу понад парканами та хатами відкриваються види на замкову вежу й храми.
Зайшов на якусь глуху периферію…
…де на березі Ушиці розташована одна з найменш відомих пам’яток Зінькова, старий млин.
Тільки з одного боку він виглядає ніби нічого, а з іншого стає очевидно, що доживає віку.
Зрештою вулиця привела мене в Адамівку - північне передмістя Зінькова, яке потім стало окремим селом.
В Адамівці знаходиться ще одна старовинна церква (Покровська, 1773), нечастий для України зразок триконхового храму. Тобто вона не оборонна від початку, але дуже вдала пізніша стилізація. Ніби справжня маленька фортеця:
Вона ж домінує над селом із будь-якого ракурсу.
Краєзнавчий музей у центрі Зінькова. Зачинений чи то на вихідні, чи й узагалі.