Курзу-Верзу
В этом году я преподавал чтототам гдетотам комутотам, и вот, дошли мы до поэзии нонсенса, до Лира и Кэрролла, до Бармаглота и Брандашмыга, и тут я подумал: а существует ли перевод Бармаглота на украинский язык? Оказалось: не просто существует, а мастерский и отличный, и даже справившийся с птицей Jubjub.
Автора перевода зовут Николай Лукаш (или, по-украински, Микола Лукаш) (1919-1988). Я прочитал, что он был одним из украинских шестидесятников, и после этого узнал следующий факт: "украинские шестидесятники" это совершенно отдельное понятие - не просто шестидесятники, которые жили-творили на территории Украины. Помимо оппозиции коммунистической идеологии, они активно пытались продвигать культурную и языковую независимость Украины от центральной власти (это я так попытался изложить в одном предложении, ну в википедии подробно написано). Соответсвенно, когда всё закончилось, то их репрессировали в особом порядке, многих приговорили к особенно длительным срокам. Вот вы знаете, кто такой Василий Стус? Для большинства украинцев его имя абсолютно очевидно, на уровне Окуджавы или Галича. В 1972 году его приговорили к 7 годам тюрьмы и ссылки, потом в 1980 году - ещё к 15 годам, он умер в лагере в 1985 году. Я впервые узнал про Стуса, когда стал читать биографию того самого Meдвeдчукa: оказывается, в начале 1980-ых Meдвeдчук был адвокатом некоторых украинских диссидентов, причём не столько защищал их, сколько помогал их "топить": в одном из случаев он даже напомнил суду, что подсудимый не полностью отсидел предыдущий срок, так что надо бы добавить (и добавили).
Лукаша в тюрьму не сажали, но исключили из союза писателей, не давали печататься, и "лишили средств к существованию" почти на 10 лет. Переводы стихотворений для книг про Алису он написал около 1960 года, для перевода Галина Бушиной.
Курзу-Верзу
Був смажень, і швимкі яски
Сверли-спіралили в кружві,
Пичхали пиршаві псашки
І трулі долові.
«Мій сину, бійсь Курзу-Верзу,
То кусозуб і дряполап!
Не знайся з птицею Зу-Зу
І велезнем Хап-хап!»
Меча-штрича він в руки взяв,
Півдня тропив ворожий слід
І в смужній думі спочивав
Під древом Діодід.
Та раптом чує глушний цвист,
Кругом немов могонь пашить,
В тримучім лісі никне лист -
Курзу-Верзу метить!
Він раз мечем! Він два штричем!
Отак штричаєм ворогів!
Зняв гмію золову з плечей,
Додвому посмішив.
«Ти вбив грозу Курзу-Верзу?
Мій хлопчику, ти чудодець!
О сплавний день! Стрибай пісень,
Тодімо у ханець!»
Був смажень, і швимкі яски
Сверли-спіралили в кружві,
Пичхали пиршаві псашки
І трулі долові.
Конечно, я понимаю тут не всё, но, к счастью, Шалтай-Болтай подробно растолковал первую строфу:
- Для початку досить, - перебив її Хитун-Бовтун. - Тут сила-силенна важких слів. «Смажень» - означає четверту годину дня, - час, коли починають смажити м’ясо на обід.
- Це дуже підходить, - погодилася Аліса. - А що таке «швимкі»?
- Ну, «швимкі» - швидкі й водночас шумкі. Бачиш, це - як у чемодані: в одному слові запакували два значення.
- Зараз розумію, - зауважила Аліса в роздумі. - А що таке «яски»?
- «Яски» - це звірята, трохи схожі на борсуків, трохи - на ящірок, а трохи - на штопор.
- Вони, мабуть, дуже чудні?
- Дуже, - сказав Хитун-Бовтун. - Крім того, вони мостять гнізда під сонячним годинником і їдять сир.
- А що значить «сверли» і «спіралили»?
- «Сверли» значить шуміли, як свердлик, коли ним вертіти дірки, а «спіралили» - закручувалися штопором.
- А «кружва» - це, мабуть, трава кругом годинника? - запитала Аліса, дивуючись власній догадливості.
- Певна річ. Вона називається «кружвою» тому, що тягнеться в усі боки перед годинником і в усі боки за ним...
- І в усі боки кругом нього взагалі? - додала Аліса.
- Саме так. Ну, а «пиршавий» - це «пирскаючий» і «миршавий» (ось тобі ще одно слово-чемодан). А «псашки» - це такі худі, обскубані птахи, які вже зовсім звелися на пси.
- Але що таке «трулі долові»? - допитувалася Аліса. - Боюсь, що завдаю вам багато клопоту.
- Ну, от ще! «Трулі» - це такі зелені свині. А щодо «долові», я не певен. Гадаю, що вони так названі через те, що живуть на землі, долі, а не літають у повітрі.
- Ну а «пичхали»?
- Ага, «пичхали» - це означає пищали і одночасно чхали. Ти можеш почути такі звуки он у тім лісі...
Автора перевода зовут Николай Лукаш (или, по-украински, Микола Лукаш) (1919-1988). Я прочитал, что он был одним из украинских шестидесятников, и после этого узнал следующий факт: "украинские шестидесятники" это совершенно отдельное понятие - не просто шестидесятники, которые жили-творили на территории Украины. Помимо оппозиции коммунистической идеологии, они активно пытались продвигать культурную и языковую независимость Украины от центральной власти (это я так попытался изложить в одном предложении, ну в википедии подробно написано). Соответсвенно, когда всё закончилось, то их репрессировали в особом порядке, многих приговорили к особенно длительным срокам. Вот вы знаете, кто такой Василий Стус? Для большинства украинцев его имя абсолютно очевидно, на уровне Окуджавы или Галича. В 1972 году его приговорили к 7 годам тюрьмы и ссылки, потом в 1980 году - ещё к 15 годам, он умер в лагере в 1985 году. Я впервые узнал про Стуса, когда стал читать биографию того самого Meдвeдчукa: оказывается, в начале 1980-ых Meдвeдчук был адвокатом некоторых украинских диссидентов, причём не столько защищал их, сколько помогал их "топить": в одном из случаев он даже напомнил суду, что подсудимый не полностью отсидел предыдущий срок, так что надо бы добавить (и добавили).
Лукаша в тюрьму не сажали, но исключили из союза писателей, не давали печататься, и "лишили средств к существованию" почти на 10 лет. Переводы стихотворений для книг про Алису он написал около 1960 года, для перевода Галина Бушиной.
Курзу-Верзу
Був смажень, і швимкі яски
Сверли-спіралили в кружві,
Пичхали пиршаві псашки
І трулі долові.
«Мій сину, бійсь Курзу-Верзу,
То кусозуб і дряполап!
Не знайся з птицею Зу-Зу
І велезнем Хап-хап!»
Меча-штрича він в руки взяв,
Півдня тропив ворожий слід
І в смужній думі спочивав
Під древом Діодід.
Та раптом чує глушний цвист,
Кругом немов могонь пашить,
В тримучім лісі никне лист -
Курзу-Верзу метить!
Він раз мечем! Він два штричем!
Отак штричаєм ворогів!
Зняв гмію золову з плечей,
Додвому посмішив.
«Ти вбив грозу Курзу-Верзу?
Мій хлопчику, ти чудодець!
О сплавний день! Стрибай пісень,
Тодімо у ханець!»
Був смажень, і швимкі яски
Сверли-спіралили в кружві,
Пичхали пиршаві псашки
І трулі долові.
Конечно, я понимаю тут не всё, но, к счастью, Шалтай-Болтай подробно растолковал первую строфу:
- Для початку досить, - перебив її Хитун-Бовтун. - Тут сила-силенна важких слів. «Смажень» - означає четверту годину дня, - час, коли починають смажити м’ясо на обід.
- Це дуже підходить, - погодилася Аліса. - А що таке «швимкі»?
- Ну, «швимкі» - швидкі й водночас шумкі. Бачиш, це - як у чемодані: в одному слові запакували два значення.
- Зараз розумію, - зауважила Аліса в роздумі. - А що таке «яски»?
- «Яски» - це звірята, трохи схожі на борсуків, трохи - на ящірок, а трохи - на штопор.
- Вони, мабуть, дуже чудні?
- Дуже, - сказав Хитун-Бовтун. - Крім того, вони мостять гнізда під сонячним годинником і їдять сир.
- А що значить «сверли» і «спіралили»?
- «Сверли» значить шуміли, як свердлик, коли ним вертіти дірки, а «спіралили» - закручувалися штопором.
- А «кружва» - це, мабуть, трава кругом годинника? - запитала Аліса, дивуючись власній догадливості.
- Певна річ. Вона називається «кружвою» тому, що тягнеться в усі боки перед годинником і в усі боки за ним...
- І в усі боки кругом нього взагалі? - додала Аліса.
- Саме так. Ну, а «пиршавий» - це «пирскаючий» і «миршавий» (ось тобі ще одно слово-чемодан). А «псашки» - це такі худі, обскубані птахи, які вже зовсім звелися на пси.
- Але що таке «трулі долові»? - допитувалася Аліса. - Боюсь, що завдаю вам багато клопоту.
- Ну, от ще! «Трулі» - це такі зелені свині. А щодо «долові», я не певен. Гадаю, що вони так названі через те, що живуть на землі, долі, а не літають у повітрі.
- Ну а «пичхали»?
- Ага, «пичхали» - це означає пищали і одночасно чхали. Ти можеш почути такі звуки он у тім лісі...