Український бізнес - афера століття. Держкорпорації як годівниці влади
За допомогою державних корпорацій правлячі політичні групи вирішують свої короткострокові інтереси: роздають посади потрібним людям, організовують корупційні чи лобістські схеми, приховують безробіття й інфляцію
Чи можна вважати корисними такі державні компанії, як НАК «Нафтогаз України» чи «Укравтодор»? Вони щороку поглинають десятки мільярдів гривень суспільних прибутків, які дарує їм держбюджет, замість того, щоб забезпечувати надходження до урядової скарбниці. Не можна записати до чеснот цих субурядових корпорацій, позаяк таких немає, і випуск дешевшої, ніж виробляють аналогічні приватні фірми, продукції. Кілометр доріг від Укравтодору коштує в кілька разів дорожче, ніж у Німеччині, при цьому їздити ними задоволення, як відомо, не з приємних. Зростання збитків, як свідчить приклад того ж таки Нафтогазу, є аж надто форсованим, ніби самі його керівники прагнуть цього.
Для продовження існування максимальної кількості державних конгломератів урядовці мають можливість адміністративно підвищувати ціни на їхню продукцію, щоби позбутися збитковості. Нафтогаз опинився у скрутному фінансовому становищі лише тому, що його блакитне паливо надходить у помешкання громадян, і влада з політичних міркувань стримує зростання цін на послуги житлово-комунального господарства. Натомість державні монополії ще за два-три місяці до парламентських виборів роблять публічні заяви про неминуче підвищення цін на електроенергію, газ, воду, тепло тощо. На противагу газовому та комунальним монополістам інше державне господарське утворення, Укрзалізниця, завжди працює «успішно»: уряд постійно підвищує ціни на перевезення, прибутків достатньо, проте послуги, що отримують пасажири, залишаються на рівні середини минулого сторіччя. Такий адміністративний метод встановлення цін - рудимент старої планово-командної моделі. За умов ринково-конкурентної системи, на неякісні товари і послуги, а також на такі, які не користуються попитом, ціни б не підвищувалися.
Читати далі