МІЖ ДВОХ ВОГНІВ
Фото: Reuters
Незадовго до трагедії в косовській Митровиці кореспондент Тижня погостював у наших миротворців
27 лютого 2008 року балканськими передгір’ями їхав конвой. Білі машини миротворців чергувалися з тягачами, навантаженими вагончиками для житла, пересувними генераторами, біотуалетами, комп’ютерною технікою. Тобто, всім необхідним для організації блок-посту Місії ООН в Косові (УНМІК). І не просто блок-посту, а блок-посту №1 на трасі «Пріштіна - Белград», на кордоні Косова і Сербії - 17 березня його дощенту спалили серби, розгнівані одностроннім проголошенням незалежності косовськими албанцями.
Найважчі завдання - українцям
Американці у складі конвою були стурбовані - отримали попередження, що косовські серби, які живуть на півночі краю, можуть атакувати колону. Тому супроводжували цю колону в основному українські міліціонери та польські поліцейські. Понад 100 км від Пріштіни до північного кордону Косова - це кілька годин їзди у повному бойовому спорядженні. Бронежилет, «розгрузка» з пістолетом і рацією, автомат і куленепробивний шолом, який тисне на шийні хребці…
…За кілометр до кордону стало зрозуміло, що виступу проти конвою очікувати не доведеться. До головної машини з українськими миротворцями хвацько під’їхав джип з американцям. «Дякуємо, українці, прошу у всередину колони, - передав послання з координаційного центру в Пріштіні високий чин. - Далі поведемо ми». Щойно українці це зробили, набігли спеціально запрошені журналісти, заклацали фотоапарати, націлилися камери - і тільки польський оператор не став знімати. «Це показуха, - сплюнув він. - Колону провели українці». А американець тим часом розповідав, як вони «відновили законність і порядок».
Такими ж словами - «сили УНМІК і КФОР почали операцію з відновлення законності і порядку» - починається прес-реліз УНМІК від 17 березня. Ідеться про події в Митровиці, на вістрі яких (про можливість такої розв’язки Тиждень попереджав у 9(17)-му числі за 29 лютого) опинилися українські миротворці.
Миротворців не вважають учасниками бойових дій
«…Забезпечити громадський порядок у північній частині міста Митровиця. Вільно, по машинам, - закінчує вранішній інструктаж офіцер з роботи із особовим складом, підполковник Микола Червак і додає на прощання поза статутом. - Бажаю спокійної служби, щоб усі повернулися здорові».
Другий оперативний взвод спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косові поступово завантажується в машини - білі «газельки» із заґратованими вікнами і написами UN. У машинах уже лежать спецзасоби - щити, протигази, кийки. Все своє, привезене з України. Частина бійців затримуються, щоб розписатися у відомості про отримання заробітної плати. За місяць миротворець отримує близько $900, офіцер - $1000.
«А що там з «бойовими?» - запитує один із бійців, зручніше складаючи приклад «калаша». На нього шикають.
«Бойові» - це доплата і вислуга, яку отримують ті, хто проходить службу в місцях бойових дій. Постанова Кабміну №1296 від 8 листопада 2007 року відібрала статус учасника бойових дій у «громадян, які брали участь у подіях на території колишньої Югославії».
«Хай вони приїдуть і на мосту між албанцями і сербами постоять, - обурюється поведінкою чиновників один із бійців у приватній розмові з кореспондентом Тижня. - Вони думають, що якщо за всі ці роки нікого з нас не зачепило кулею, то можна нас не вважати солдатами. Так що, вони чекають, поки тут кров проллється?!»
На календарі - 29 лютого. До кривавих подій у Митровиці залишається трохи більше ніж два тижні.
«Бобіки» і бобіки, які шукають наркотики
База спеціального миротворчого контингенту МВС України в Косові знаходиться на околиці міста Гниляни - на півдні краю. До Пріштіни - кілометрів 50, і до Митровиці, далі на північ, - ще 45. Щодня «тойоти», «бобіки», «буханки» і «газельки» наших миротворців намотують сотні кілометрів гірськими дорогами. Два БТРи наші перегнали з Гнилян у Митровицю - наніч їх залишають під охороною польських поліцейських.
Раніше тут була автошкола. У 1999 році її розбомбили американці. Тепер довкола асфальтового плацу і спортмайданчика розташовано з десяток вагончиків-блоків. У одному з них - щось на кшталт офіцерської їдальні - сербка Таня з місцевого персоналу миє підлогу.
Увімкнений телевізор транслює передачу з супутника. На екрані міністр внутрішніх справ на колегії МВС обговорює питання розпуску «Кобри». «…Робити щось з організаціями, які займаються організованою злочинністю організовано», - каже міністр. У їдальню заглядає миротворець, він байдуже дивиться на екран і робить тихіше: «Таню, поїхали». Щодня після роботи її відвозять у рідне село, розташоване за 15 км від Гнилян. Тут, на півдні, є кілька сербських анклавів. Але вони не такі великі, як Митровиця - там, на півночі, живе 40 тис. зі 120-тисячного сербського населення краю. Загалом же в Косові мешкають близько 2 млн людей, переважно албанців.
«Очень страшно, - плаче Таня, дізнавшись, що я «новінар». - Они нас тут поубивали бы, если б не ваши ребята».
Інший блок прибирає албанка з ім’ям, яке важко запам’ятати. Вона говорить англійською, хоча вже розуміє і українську: «Ми намагаємося підтримувати Таню. Ми не хочемо повторення того, що було».
Блок, який прибирає албанка, належить кінологічному підрозділу - 40 людей і 25 собак. Пси живуть просто неба, у клітках, зусібіч захищених від куль мішками з піском і щебенем. На кожній клітці - табличка англійською і українською, яка містить основну інформацію про собаку і її власника: «БЕСТА, рік народження - 2006, порода - малінуа, власник - Олександр Калашник, призначення - наркотики». Беста сумно дивиться на нас, просунувши холодного носа крізь металеву сітку.
Натомість інші - а це переважно патрульні вівчарки, призначені для роботи на демонстраціях - життєрадісно і люто гавкають. Клітки з призначенням «вибухівка» порожні - зараз на цих собак величезний попит по всьому Косову. Запити-«ріквести» на них приходять регулярно, тому що зброї в краю безліч. Крім цього, наші песики щодня служать у міжнародному аеропорту Пріштіни, обнюхуючи багаж.
Серби пустили вперед жінок
Другий взвод виїздить з території бази в Гнилянах, щоб за дві години заступити в охорону мосту через річку Ібар у Митровиці. Міст ділить Митровицю на дві частини - албанську (південну) і сербську (північну).
Дорогою другий взвод зустріне таку ж колону - це перший взвод повертається після охорони суду в тій же північній Митровиці. Серби хочуть мати у суді, де працюють переважно албанці, своїх земляків, звільнених оонівською адміністрацією в 1999 році.
«Ми пустимо вперед жінок, як ви це робили під час Помаранчевої революції», - сказав кореспонденту Тижня представник сербської громади Митровиці Драган Спасоєвіч. 14 березня серби так і зробили.
Крім охорони мосту і суду, наші миротворці виконують безліч інших завдань - від супроводження конвоїв до участі у спецопераціях підрозділу УНМІК з антитерору. Щодня від координаційного центру УНМІК в Пріштіні, якому підпорядковується наш контингент, надходять нові завдання. Увечері 16 березня надійшло завдання звільнити будівлю суду в Митровиці…
Версія: українців підставили
Що було потім - відомо з новин. Що буде - також неважко спрогнозувати.
«Повториться ситуація 2000 року: через декілька днів усе заспокоїться, - сказав Тижню представник УНМІК, який побажав залишитися невідомим. - Серби поводитимуться, ніби нічого й не сталося, можливо, навіть вибачаться. Поліцейських УНМІК, зокрема й українців, повернуть на місце служби. Але є одне «але»: можливо, трагедію використають, щоб показати - мовляв, УНМІК не справляється зі своїми обов’язками і час передати поліцейські функції іншому поліцейському підрозділу».
Якщо так і станеться, то можна упевнено стверджувати - наших миротворців використали у брудній політичній грі. Адже нічим не пояснити, чому координаційний центр УНМІК у Пріштіні (в ньому немає жодного українця, переважно представники країн Заходу, прихильники незалежності Косова) віддав нашим такий абсурдний наказ - атакувати мирну акцію протесту.
«Якби керівники УНМІК були б розумнішими, вони б ніколи не організували звільнення суду так жорстко і в таку дату - 4 роки з того дня, як албанці почали масові напади на православні церкви і сербське населення», - зазначає у аналітичній записці радник Міжнародної кризової групи з питань Балкан доктор Джеймс Лайон.
На думку Лайона, причиною акції міг бути тиск як з боку країн, які визнали незалежність Косова (мовляв, дивіться, як гарно наводиться «законність і порядок»), так і з боку албанської влади (днями у пріштінській газеті з’явилася карикатура - машина УНМІК під сербським прапором).
Наших хлопців, які чесно виконували отриманий наказ, не підставили б, якби українська влада мала свого представника в координаційному центрі УНМІК у Пріштіні. Але, як це часто трапляється, героїзм та ентузіазм тактичної ланки нівелюється відсутністю логічних дій на рівні стратегів…
Епілог
Трагедія в Митровиці, без сумніву, викличе безліч політичних спекуляцій в Україні. Шкода, що наші політики не часто бувають у Гнилянах - вони б побачили, як у бойових умовах українці знаходять спільну мову. З усіх областей, з різних підрозділів - від «Беркуту» й «Соколу» до все тих же Внутрішніх військ.
І хай їх не вважають учасниками бойових дій, хай наше МЗС неспроможне просунути свою людину в координаційний центр УНМІК у Пріштіні, а наше МВС - оплатити командирові безлімітний мобільник, наші хлопці є одними із найкращих миротворців у Косові. Не випадково запити саме на українців надходять до Гнилян щовечора. От якби ще вітчизняні політики навчилися перетворювати досягнення миротворців на політичні досягнення держави…
ЯК ЦЕ БУЛО
Міліціонери вели справжній бій
«Тижню» вдалося дістати похвилинний звіт спеціалістів ООН щодо подій ранку 17 березня. Судячи з цієї хронології, нашим міліціонерам довелося витримати справжній бій.
Операція з очистки суду почалася о 5:30 ранку, а вже через годину біля будівлі зібрався величезний натовп сербів. Деякі приїхали з Белграду - багато хто з них брав участь у погромі американського посольства 21 лютого. «Мої друзі знали, що воюють проти українців, - зізнався «Тижню» фанат «Црвени Звєзди» Іван Стойкович. - Вони вважають їх і поляків зрадниками слов’янської ідеї».
Після того як наших міліціонерів (вони прийшли на захист поляків, які були в суді) почали закидувати камінням, вони отримали дозвіл застосувати сльозоточивий газ.
О 7:15 газ було застосовано. Тоді ж з’явилися перші поранені камінням - з числа французьких КФОР.
8:05 - перший вибух ручної гранати. Її кинули під ноги п’ятьом поліцейським FPU, з них четверо поранено. Судячи з усього, саме тоді було смертельно уражено старшого лейтенанта, заступника командира одного із оперативних взводів спецпідрозділу МВС України Ігоря Кіналя.
8:30 - миротворців безперестанку закидують саморобними мінами та пляшками з запалювальною сумішшю. У них закінчується сльозоточивий газ, КФОР обіцяє підвести запаси газу на бронетехніці за 20 хвилин.
9:10 - ще дві гранати, від осколків яких падають в основному солдати КФОР. Газ так і не підвезли, поліцейські отримують дозвіл застосувати «вищий рівень захисту» - маються на увазі гумові кулі.
9:15 - поліцейські запитали дозвіл застосувати для самооборони бойові патрони. Дозвіл надійшов!
Вибухи гранат і стрілянина тривали до 10:30. О 9:40 поліцейські підрозділи УНМІК отримали завдання евакуюватися з Митровиці, але виконати його не змогли - бронетехніка КФОР заважали їм виїхати, до того ж командир КФОР попросив усіх непоранених допомогти тримати оборону.
Зрештою частину сербів, які захопили приміщення суду, таки вивезли в Пріштіну. Там їх оштрафували і відпустили.
Павло Солодько