після паузи
Прийшов той час коли я перестав пєтушитись і почав шукати роботу. Активно. В натурі )).
Що таке в моєму розумінні "пєтушититись"? Все просто - не працювати на когось.
З 2010 я займався продажем якоїсь там електроніки з Китаю, іншою хрінню. Якісь прибутки воно давало. Останнім часом, до вересня, я ганяв машини. Сам. З Хранції. Франсе-франсе, ола-ла, блін, як же мені того зара не вистачає... Хоч світ бачив, ще й заробляв...
О так, попри всі ризики (а там їх капєц як вистачає), я мав бабки. Мав. А там прийшов закон, утилізаційний збір, і до свіданья лєто...
Зростання долара не дає купувати електроніку, та я і махав нею займатися - сплошний гемор і дріб'язок...
Отож, всі джерела моїх доходів обрубані (спасібо смотрящім із Донбасса). Бабки закінчуються (хоч я і так довго тримався), а їсти хочеться... Як тут не революціонувати..?
Але вів я не до того, і написати хотів не про те.
Вчора дзвонив до старого друга - бачимося рідко, але покластися можемо один на одного тільки так. Працювали з ним в Ощаді, та і просто дружили - хороший він. Василь теж звідти звільнився, ганяв машини активніше за мене, відповідно, і мав він більше.
Дзвонив йому по зовсім інших питаннях, та слово за слово, дійшли до того що я почав шукати роботу... От він мені і каже: "Бери паспорт, дуй за кордон, шукай щастя там, тут вже немає чого шукати. На "цих" працювати за копійки - не поважати себе"...
Від нього я такого почути не чекав. Він дуже позитивний завжди. Він такий же щирий українець як я, котрий хотів би лишитися і працювати тут... Це я веду до зневіри... До того як же сильно ця ситуація заїла всіх, навіть самих позитивних, здавалося б, людей... Мені сумно. Ще трошки - і я можу зневіритися сам. Не хочу, але до того йде. Йде, оскільки, путнього знайти нічого не можу. Зі своїми сраними двома освітами, і нефіговим досвідом роботи. А починати нову справу зараз - немає ніякої впевненості. І вже немає натхнення.
Так от воно депресивно вийшло, вирвалося хоч кудись.. Добре, що жж вже мало хто читає...
Що таке в моєму розумінні "пєтушититись"? Все просто - не працювати на когось.
З 2010 я займався продажем якоїсь там електроніки з Китаю, іншою хрінню. Якісь прибутки воно давало. Останнім часом, до вересня, я ганяв машини. Сам. З Хранції. Франсе-франсе, ола-ла, блін, як же мені того зара не вистачає... Хоч світ бачив, ще й заробляв...
О так, попри всі ризики (а там їх капєц як вистачає), я мав бабки. Мав. А там прийшов закон, утилізаційний збір, і до свіданья лєто...
Зростання долара не дає купувати електроніку, та я і махав нею займатися - сплошний гемор і дріб'язок...
Отож, всі джерела моїх доходів обрубані (спасібо смотрящім із Донбасса). Бабки закінчуються (хоч я і так довго тримався), а їсти хочеться... Як тут не революціонувати..?
Але вів я не до того, і написати хотів не про те.
Вчора дзвонив до старого друга - бачимося рідко, але покластися можемо один на одного тільки так. Працювали з ним в Ощаді, та і просто дружили - хороший він. Василь теж звідти звільнився, ганяв машини активніше за мене, відповідно, і мав він більше.
Дзвонив йому по зовсім інших питаннях, та слово за слово, дійшли до того що я почав шукати роботу... От він мені і каже: "Бери паспорт, дуй за кордон, шукай щастя там, тут вже немає чого шукати. На "цих" працювати за копійки - не поважати себе"...
Від нього я такого почути не чекав. Він дуже позитивний завжди. Він такий же щирий українець як я, котрий хотів би лишитися і працювати тут... Це я веду до зневіри... До того як же сильно ця ситуація заїла всіх, навіть самих позитивних, здавалося б, людей... Мені сумно. Ще трошки - і я можу зневіритися сам. Не хочу, але до того йде. Йде, оскільки, путнього знайти нічого не можу. Зі своїми сраними двома освітами, і нефіговим досвідом роботи. А починати нову справу зараз - немає ніякої впевненості. І вже немає натхнення.
Так от воно депресивно вийшло, вирвалося хоч кудись.. Добре, що жж вже мало хто читає...