За деревом стяга Перемоги лісу людей не бачимо
Сьогодні День Перемоги, ба навіть Великої Перемоги. Лунатимуть пафосні промови і не менш палкі заклики зі сльозами на очах. Проте, хіба не забули ми головного: що дала нам ця Перемога?
А дала вона нам вистражданий лад і мир - саме те, чого більше й близько не несе це св’ято. Ми не закликаємо до миру у всьому світі. Ми більше не замислюємося, що воювали проти таких самих людей по той бік фронту. Ми не згадуємо про трагедії простих людей, по яких пройшли залізні п’яти двох імперій. Для нас не головне згадати усіх - і військових, і мирних, - хто не вийшов з пекла живим. Все сформульовано до примітивізму просто: ВІЙНА БУЛА, І МИ ЇЇ ВИГРАЛИ! 100 грам за Перемогу і стрічку на груди!
Я ніколи не прийму таку парадигму.
Якщо вдуматися: усі ці паради, салюти і святкування не стільки через те, що відстояли своє, а через бажання вивищитися над іншими. Сумніваюся, що якби з німцями уклали мир, коли вимели їх з СРСР, зараз би так сильно розкручували саме цей день. Для контрасту: скільки людей знає дату повного звільнення СРСР або УРСР?
Для мене війна - це, передусім, м’ясорубка, яка добряче нищить навіть переможців. Саме тому я вважаю правильною традицію вшановувати тих, хто віддав своє життя (свідомо и випадково) - що, на жаль, зараз відійшло на задній план. Більше того - чому ми обмежуємося однією лише ВВВ? Автори закликів про недопущення переписування історії забувають її ж. Ми чомусь на державному рівні згадуємо лише героїв Крут, а тим часом українці воювали по обидва боки фронту у першій світовій, різали один одного у громадянській війні ще кілька років по тому, виконували інтернаціональний обов’язок у Афганістані. Як на мене, жодне державне утворення по суті не варте того, щоб через нього гинули люди, а якщо таке й сталося - то треба достойно вшанувати полеглих і переконати всіх, що таке більше нікому не потрібно. Тому давайте перестанемо радіти руїнам Берліна і славити генералів, а натомість вивчимо дату визволення своєї Батьківщини від ворога і незлим тихим словом згадаємо простих ковалів цієї події - в мундирах і чорних свитках, босоногих і в хустках, старих і малих, східняків і западенців.
А до тих пір для мене саме свято є святкуванням Піррової перемоги.