Мазепа на перехресті підходів
Коли піднімався український націоналізм, йому дуже не вистачало національних героїв. Вибирати націоналістам було мало з чого.
Мазепа був поганим вибором. Але Мазепа мусив стати героєм, і треба було довести, що його перехід до шведів мав шляхетні наміри.
Будь-яке намагання щось довести в історії майже завжди нечесне. Але на щастя люди брешуть по-різному, і це полегшує нашу задачу розібратись. Звичайно націоналістичні історики поясняють, що Мазепа перейшов до Карла тому, що москалі порушували українські свободи, ображали місцевих людей і т.п . Проте у Теодора Мацьківа інша версія. В своїй книзі «Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах 1687-1709» він вважає, що Мазепа пішов до Карла тому, що цар, мовляв, «навіть не ховався з намірами ліквідувати Гетьманщину». Мацьків не старається перебільшувати порушення свободи і т.п. і малюнок виходить зовсім не так як у інших націоналістичних істориків. Хоч він вповні свідомий про інші підходи і навіть солідаризується з ними, коли пише: «Використавши доступні йому джерела, Уманець на основі історичних фактів показав, що Мазепа був українським патріотом і перейшов на шведську сторону не задля особистих мотивів, але щоб поліпшити долю України, яка за Петра І зазнавала особливого гніту, що стверджують чужинці у своїх листах, звітах та споминах».
Почнемо з того, що згідно з Мацьківим Україна далеко не була доведена до ручки. «Після "руїни" доба Мазепи - це час політичного, культурного та економічного відродження України». Ніхто не утискав Мазепу. Цитуємо:
"Гетьманський Уряд шановано в Москві". "Даніел Дефо (1661-1731) у своїй книжці про царя Петра I писав: "Мазепа не мав королівського титулу, але він був рівний королеві відносно влади, й у всякому відношенні був рівний, якщо в даних обставинах не перевищував короля Авґуста..." Мазепа був уповні цього свідомий і уважав себе "мало менше польського короля"". "недаром Отто Плеєр, австрійський посол у Москві (1692-1718) писав у своєму звіті з 8 лютого 1702 р.: "... Мазепа тут, його приймають із високими почестями, а цар ставиться з респектом та пошаною"."
«Як пише Борщак, що, зневтралізувавши доноси, "своєю мудрою політикою (Мазепа)осягнув довір’я Москви, яка давала йому змогу переводити в життя свою політику в Україні»
Власне свободи, які Москва дарувала в 1654 р., були свободами козакам, старшині, про народ мови не йшло. Це як сьогодні дарувати свободи тільки депутатам, і відстоювати їх як українські святощі. Але і старшина була «заражена царською ласкою».
«На кого ж мав Мазепа опертися? - запитує Мацьків, - На старшину, дух якої вже тоді був заражений царською ласкою, чи духовенство, представник якого, архиєпископ Теофан Прокопович, підготовляв теоритичні основи для російської імперії? Воно зрадило гетьмана в найбільше критичний момент! Чи може на селянство, для якого Мазепа завжди був тільки гетьманом панів і приятелем царя. Так думала тоді переважна більшість українців».
Чомусь прийнято думати, що Мазепа робив все заради України та народу. Але якщо зараз влада мало думає про народ після того, як ідеї Просвіти та націоналізму взяли верх, то в той час думали набагато менше. Міг Мазепа бути виключенням? Міг. Але ми не можемо це вигадати просто з голови. Для цього потрібні підстави. А їх немає в джерелах. Та і той же Мацьків пише, що народ був чужий Мазепі.
«Мазепа був свідомий свого становища, - пише Мацьків і шукав собі людей, на яких міг опертися, яким можна було довіряти. Тому він добирає собі співробітників із чужинців або старшин незв’язаних із родовою старшиною. Ми бачимо в його штабі "нових людей" - Орлика, Герциків, Мировичів, Нахимовича чи Кеніґсека, що були йому не тільки зобов’язані, але й залишилися вірними його ідеї до кінця».
Мацьків находить тільки одну провину яку «можна б закинути Мазепі - він будував свої пляни виключно в надії, що шведський король, якого український історик - Степан Томашівський не без причини називає "зловіщим ангелом України" виграє війну й допоможе визволити Україну».
Але тут також можна чітко бачити мотив. Мазепа був майже 100% впевнений що Карл переможе. Отже якщо Мазепа буде воювати проти нього, він згубить владу, якщо буде допомагати, він збереже її.
І що у нас виходить? Україна переживала часи економічного, політичного та культурного відродження. Мазепа, хоч формально був підданим царя, фактично жив як король. Старшина була обласкана, народ був чужий Мазепі. Мазепа міг згубити владу, якщо би Карл переміг. Якщо би Петро переміг, Мазепа також міг згубити владу. Мазепа був дуже талановитим (про це Мацьків теж багато пише). І Мазепа вирішив зберегти себе для України, яка його не розуміла, і перейшов на бік Карла, єдиний варіант, при якому, на його думку, він міг залишитися у владі.
Мазепа був поганим вибором. Але Мазепа мусив стати героєм, і треба було довести, що його перехід до шведів мав шляхетні наміри.
Будь-яке намагання щось довести в історії майже завжди нечесне. Але на щастя люди брешуть по-різному, і це полегшує нашу задачу розібратись. Звичайно націоналістичні історики поясняють, що Мазепа перейшов до Карла тому, що москалі порушували українські свободи, ображали місцевих людей і т.п . Проте у Теодора Мацьківа інша версія. В своїй книзі «Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах 1687-1709» він вважає, що Мазепа пішов до Карла тому, що цар, мовляв, «навіть не ховався з намірами ліквідувати Гетьманщину». Мацьків не старається перебільшувати порушення свободи і т.п. і малюнок виходить зовсім не так як у інших націоналістичних істориків. Хоч він вповні свідомий про інші підходи і навіть солідаризується з ними, коли пише: «Використавши доступні йому джерела, Уманець на основі історичних фактів показав, що Мазепа був українським патріотом і перейшов на шведську сторону не задля особистих мотивів, але щоб поліпшити долю України, яка за Петра І зазнавала особливого гніту, що стверджують чужинці у своїх листах, звітах та споминах».
Почнемо з того, що згідно з Мацьківим Україна далеко не була доведена до ручки. «Після "руїни" доба Мазепи - це час політичного, культурного та економічного відродження України». Ніхто не утискав Мазепу. Цитуємо:
"Гетьманський Уряд шановано в Москві". "Даніел Дефо (1661-1731) у своїй книжці про царя Петра I писав: "Мазепа не мав королівського титулу, але він був рівний королеві відносно влади, й у всякому відношенні був рівний, якщо в даних обставинах не перевищував короля Авґуста..." Мазепа був уповні цього свідомий і уважав себе "мало менше польського короля"". "недаром Отто Плеєр, австрійський посол у Москві (1692-1718) писав у своєму звіті з 8 лютого 1702 р.: "... Мазепа тут, його приймають із високими почестями, а цар ставиться з респектом та пошаною"."
«Як пише Борщак, що, зневтралізувавши доноси, "своєю мудрою політикою (Мазепа)осягнув довір’я Москви, яка давала йому змогу переводити в життя свою політику в Україні»
Власне свободи, які Москва дарувала в 1654 р., були свободами козакам, старшині, про народ мови не йшло. Це як сьогодні дарувати свободи тільки депутатам, і відстоювати їх як українські святощі. Але і старшина була «заражена царською ласкою».
«На кого ж мав Мазепа опертися? - запитує Мацьків, - На старшину, дух якої вже тоді був заражений царською ласкою, чи духовенство, представник якого, архиєпископ Теофан Прокопович, підготовляв теоритичні основи для російської імперії? Воно зрадило гетьмана в найбільше критичний момент! Чи може на селянство, для якого Мазепа завжди був тільки гетьманом панів і приятелем царя. Так думала тоді переважна більшість українців».
Чомусь прийнято думати, що Мазепа робив все заради України та народу. Але якщо зараз влада мало думає про народ після того, як ідеї Просвіти та націоналізму взяли верх, то в той час думали набагато менше. Міг Мазепа бути виключенням? Міг. Але ми не можемо це вигадати просто з голови. Для цього потрібні підстави. А їх немає в джерелах. Та і той же Мацьків пише, що народ був чужий Мазепі.
«Мазепа був свідомий свого становища, - пише Мацьків і шукав собі людей, на яких міг опертися, яким можна було довіряти. Тому він добирає собі співробітників із чужинців або старшин незв’язаних із родовою старшиною. Ми бачимо в його штабі "нових людей" - Орлика, Герциків, Мировичів, Нахимовича чи Кеніґсека, що були йому не тільки зобов’язані, але й залишилися вірними його ідеї до кінця».
Мацьків находить тільки одну провину яку «можна б закинути Мазепі - він будував свої пляни виключно в надії, що шведський король, якого український історик - Степан Томашівський не без причини називає "зловіщим ангелом України" виграє війну й допоможе визволити Україну».
Але тут також можна чітко бачити мотив. Мазепа був майже 100% впевнений що Карл переможе. Отже якщо Мазепа буде воювати проти нього, він згубить владу, якщо буде допомагати, він збереже її.
І що у нас виходить? Україна переживала часи економічного, політичного та культурного відродження. Мазепа, хоч формально був підданим царя, фактично жив як король. Старшина була обласкана, народ був чужий Мазепі. Мазепа міг згубити владу, якщо би Карл переміг. Якщо би Петро переміг, Мазепа також міг згубити владу. Мазепа був дуже талановитим (про це Мацьків теж багато пише). І Мазепа вирішив зберегти себе для України, яка його не розуміла, і перейшов на бік Карла, єдиний варіант, при якому, на його думку, він міг залишитися у владі.