Жахи нашого містечка
1. Кременчук. З перших днів березня до міста евакуювалося до 30 тисяч, в основному з Харкова та області.
Житло знімали по-різному. З 9-ти знайомих сімей чотири живуть безкоштовно (за комуналку), одна повернулася до Харкову (на Лису Гору, там тихо), інші платять від 2 до 6 тис. на місяць.
З розповіді нашої квартирної господині Ірини (у неї свій будинок у Крюковї, а нас вона поселила в порожній міській квартирі).
У сусідньому будинку у флігелі господарі безкоштовно поселили харківську родину - трьох жінок, бабусю, доньку та онуку. Жили дружно, іноді навіть готували та харчувалися разом. Слід зазначити, що господарі повністю україномовні, що анітрохи не заважало спілкуванню.
У червні, під час чергового затишшя, харків'янки зібралися та поїхали до Харкова. На прощання обцілувалися та дякували. Господиня, що зайшла після від'їзду у флігель, на свій подив, виявила відкриті газові конфорки і зворушливу записку: "Чтоб вы сдохли, бандеры проклятые".
2. Є в мене в Бахмуті старий знайомий, за 60, майже приятель. Він працював разом з моїм батьком і мамою, всіляко їм допомагав за їхнього життя.
Коли фашисти підійшли до Бахмута і почали обстріли міста, я зателефонував йому - дізнатися, що і як, запропонувати перебратися з сім'єю до Кременчука, була можливість допомогти з житлом.
Його розповідь.
"Ще до того, як почалися обстріли, зібралися всією родиною, я, дружина, донька, мама, теща та сестра тещі - вирішували, що робити. Я, донька та мама - за від'їзд, теща та її сестра - вагалися, але швидше за залишитися... І тут дружина, ні секунди не замислюючись, заявляє - залишаюся і чекатиму визволителів... Звідки, блять, і взялося? ...
В результаті я зараз в Одесі з донькою та мамою, дружина з цими двома старими дурами під обстрілами чекають на "русский мир"...Здається не дочекаються.
І що з цим тепер робити?"
Житло знімали по-різному. З 9-ти знайомих сімей чотири живуть безкоштовно (за комуналку), одна повернулася до Харкову (на Лису Гору, там тихо), інші платять від 2 до 6 тис. на місяць.
З розповіді нашої квартирної господині Ірини (у неї свій будинок у Крюковї, а нас вона поселила в порожній міській квартирі).
У сусідньому будинку у флігелі господарі безкоштовно поселили харківську родину - трьох жінок, бабусю, доньку та онуку. Жили дружно, іноді навіть готували та харчувалися разом. Слід зазначити, що господарі повністю україномовні, що анітрохи не заважало спілкуванню.
У червні, під час чергового затишшя, харків'янки зібралися та поїхали до Харкова. На прощання обцілувалися та дякували. Господиня, що зайшла після від'їзду у флігель, на свій подив, виявила відкриті газові конфорки і зворушливу записку: "Чтоб вы сдохли, бандеры проклятые".
2. Є в мене в Бахмуті старий знайомий, за 60, майже приятель. Він працював разом з моїм батьком і мамою, всіляко їм допомагав за їхнього життя.
Коли фашисти підійшли до Бахмута і почали обстріли міста, я зателефонував йому - дізнатися, що і як, запропонувати перебратися з сім'єю до Кременчука, була можливість допомогти з житлом.
Його розповідь.
"Ще до того, як почалися обстріли, зібралися всією родиною, я, дружина, донька, мама, теща та сестра тещі - вирішували, що робити. Я, донька та мама - за від'їзд, теща та її сестра - вагалися, але швидше за залишитися... І тут дружина, ні секунди не замислюючись, заявляє - залишаюся і чекатиму визволителів... Звідки, блять, і взялося? ...
В результаті я зараз в Одесі з донькою та мамою, дружина з цими двома старими дурами під обстрілами чекають на "русский мир"...Здається не дочекаються.
І що з цим тепер робити?"