Украинцам не нужен русский, а русские не знают т.н. русского языка, 1873 г.

[tipa_bandera]

В 1873 году в Одессе вышел труд Фортуната Пискунова. Да, он даже был одобрен цензурой! А Пискунов с первого же абзаца врезал правду-матку похлеще чем Фарион:

Comments

[edjet]

84
Ре-візія історії: російська історична пропаганда та Україна

Значно більше маємо текстів з часів, коли руські землі переживали своє куль-
турно-національне відродження на межі ХVІ
- ХVІІ ст. Бачимо, що запозичень з
латини, польської і німецької мови в них так багато, що українська цілком мог-
ла б стала західно-, а не східнослов’янською мовою. Тобто вона була б ближче
до чеської чи польської, аніж до білоруської чи російської.
Перебування в Російській імперії та Радянському Союзі різко змінило вектор
розвитку. У Російській імперії робилося все для того, щоб українська мова «не
сталася». Її двічі забороняли, вона не стала мовою ані школи, ані церкви, не
говорячи вже про армію. Української мови «не було і не могло бути».
У Радянському Союзі її ніколи формально не забороняли. А в 1920-і роки, у
часи українізації, вона сильно розвинулася. Але, починаючи з 1930-х років, по-
чалася інша тенденція: максимально зблизити українську і російську мову, зни-
щивши в українській мові всі ті елементи, які найбільше відрізняли її від росій-
ської
- скажімо, заборонити «тверде г» чи передавати латиномовне «h» через
«х». По-друге, робилося все, щоб понизити соціальний статус української мови.
Аналіз радянських переписів чітко показує: у Радянській Україні що вищим був
статус групи, то меншою була частка україномовних. Робити нормальну кар’єру
можна було лише в російській мові. Українська мова була зведена до статусу
розмовної мови тубільців-селян. Ці факти є очевидні, але вони заперечуються:
мовляв, українці самі охоче асимілювалися! Але є статистика книговидань у
всіх соціалістичних країнах, не тільки у СРСР, але й поза ним. У ній за кількістю
видань рідною мовою на душу населення українці стояли на останньому місці.
У них забирали книжки, щоб вони перестали бути нацією, а стали простим
племенем.
Ця політика мала всі ознаки «лінгвоциду». Вона зробила злу послугу українцям
ще й в іншому: через те що українська мова переслідувалася і понижувалась
у статусі, то вона перетворилася в щось на зразок національного святошу для
свідомих українських патріотів. Створювалося враження, що мова
- головний
національний критерій. Насправді це не так. Якби це було так, то не існувало б
тепер хорватів і сербів
- була б одна сербсько-хорватська нація. Бернард Шоу
якось дуже влучно сказав, що англійська мова розділяє дві нації
- американ-
ську і британську. Маємо масу подібних до цього прикладів.
У нашому ж регіоні з різних причин ми чомусь зациклюємося на мові. В нас
є цей концепт, що нація
- це є її мова. Це особливо яскраво звучить в росій-
ському контексті: мовляв, російська нація простягається так далеко, як звучить
російська мова. Дуже схоже на концепцію німців і Гітлера. Мовляв, німецький
«Райх»
- це там, де звучить німецька мова. Тоді Карпати також можна було
назвати німецькою територією, тому що були карпатські німці. Причорно-
мор’я
- теж тоді німецькі, бо там були німецькі колоністи. Тож думання росіян
дуже схоже на концепцію німців, коли націю змішують з мовою. Це концепція
«фольку»: нації, яка формується на основі мови,
- на противагу французькій чи
американської політичній концепції нації.

(c)Відповідь українських істориків: Ярослав Грицак
https://internews.ua/storage/app/media/Re_vision_2019_ua.pdf