Правдива історія про те, як українці заснували і назвали місто Одесіль-Одеса
Одесу заснували українці
З давніх давен (с того часу, як у 1300- роках волни Чорного моря пересипали піском вхід до заток/фіордів Хаджибею і Куяльнику, з 1400- років, і аж до 1923 року) у лимані Куяльник добували сіль. Довжелезні подвійні ряди стовпчиків, що і по сьогодні сторчать з ліману, це як раз і є рештки того соляного промислу.
І цю сіль не тільки морем відправляли у різні краї, але і чумаки зі всієї України їздили по сіль не тільки до Криму, а і сюди.
Спочатку чумаки збирали сіль прямо в лимані, потім , заради експорту і збіжжя і солі, поряд заснували портове місто (котре, між іншим, розрослося до того, що у 1415 році вже згадувалося як "королівський порт") і відтоді зберегалася та сіль і Куяльника в соляних складах міста що стояло поряд.
І коли під'їздили чумаки до міста вже зовсім близько, то самий досвічений з них, показував першачкам рукою і казав :
-"О,де сіль!"
Так і називали вони проміж собою місто - Одесіль.
А коли поверталися вони додому і починали продаж, покупці у них питали:
-Звідки сіль привезли, з Криму?
- "Ні, з Одесілі",
-відповідали вони.
У ті часи, за ВКЛ , місто ще називалося - "королівський порт Кацюбіїв" (звісно, що тимчасово). Потім татари перейменували його за співзвуччям на Хаджибей (і це також виявилось тимчасово), потім, коли у 1789 році, цей, вже Хаджибей, завоювала Рос. імперія котра на шостому році володіння містом надумала його перейменувати, працювавший у Бездородька українець статс-секретар Грибовський, пам'ятаючи про українську Одесіль, скористався цим.
(як писав про це у своїй книзі "Стара Одеса" О.де-Рібас: «русскiе утвердились впервые въ Хаджибее, ставшемъ впоследствiи Одессою, подъ топоть запорожскаго гопака» - що характерно, що ті "русскіє" утвєрділісь у тільки що захопленому ними Хаджибеї не якимось камарінським, хоча і цей танок до речи, також родом не з Залісся, а з Сіверської України - з Коморницької=Камарницької =Камаринської волості орловщини, а саме гопаком),
Тут треба сказати, що саме Грибовський сочиняв і писав всі тексти указів та рескриптів цариці, що мали відношення до Хаджибею, всі, крім того, найвідомішого, ну, того самого, що про "заснування", того, де "городу бьіть", і то тільки тому, що цього указу взагалі ніколи не існувало в природі.
Отож, з притаманною українцям елегантською хитристю та кмітливістю, знаючи слабкість цариці до пишних старогрецьких назв на котрі масово перейменовували завойовані міста (Аджидере на Овідіополь, Ахтіяр на Севастополь, Акмечеть на Симферополь і так далі), він надурив німкеню Катерину, представивши їй цю старовинну народну українську назву, як ніби-то давньогнецьку, лише трохі спотворивши для цього "Одесіль" на "Одесу".
Мусив то зробити, щоб обманути бдітєльность "матушкі", котра при думці про все українське (за виключенням жвавих українських мачо репродуктивного віку), мріяла лише про те, як малоросію надлежит легчайшими способами привести к тому, чтоб она обрусела и перестала бы глядеть (не будем тут поточнювати на кого) как волки к лесу .
Потім, завдяки дивній причуді німців, котрі придумали граматику для російської мови, це слово російською стало писатися в ній з двома "с".
Ось така справжня історія про виникнення міста і його назви - Одеса.
А не те, що ці всі байки про:
французьске Асседо - "Assez d"eau" (досить води) якщо його прочитати навпаки,
про італійське "adesso" (зараз),
про латишське "O,desa!" (о,ковбаса).