(no subject)
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=3017174548317739&id=100000756699330
Цей, скажімо так - дніпровський диптих, було виконано (майже експромтом) на мойому ДН-концерті САМ-66. Мрію записати цю штуку якісно, хоча це не дуже просто.
Чумацька ніч на березі Дніпра. Багаття жар. Чекання перевозу. Вологий вітер дух слабкий пера несе з пташиних нетрів верболозу. Якась предивна слабкість розлилась в могутнім тілі небораки світу. Теж чумакує. Теж не скаже "зась", коли почує, як "многії літа" пронизливий будує тенорок дячка, що напросився в компаньйони. Нехай співа, - до ночі, до зірок, де Шлях Чумацький розгортає гони. Нічна зупинка. Мила штука. В ній є вияв і бажання, і потреби. До ранку можна возиком надій і спогадів долати простір неба і милуватись сталістю шляхів, предовгих ланцюгів мізерних кроків, вражатись чорним сумом берегів, які насправді світлі і широкі, і згадувати, як до чумаків пристав, щоб жити так, як личить жити володарям ярем і батогів. Їм не себе, а воликів жаліти припало. І від того валки слід, важкий, товарний, йде не на Чугуїв, а в Рим, куди дороги зводить світ, який (я вже казав) теж чумакує. Вози, вози... Все важчають вони. Про це мовчать терплячі круторогі, бо знають - дні, як золоті лини, колись застигнуть посеред дороги... На роздоріжжі пам'ять розіпнуть, замінить вічна казка вічну путь, з возів хтось крихти правди позбирає, і птах з кущів, навчений, заспіває многії літа - гей! - многії літа - усім, хто править, хто батіг трима, усім волам, байдужим до ярма, усім, хто прагне жити не дарма, хай в чарки душ налляє ніч сама густу непереможну аква віту. * * * Одного вечора, так схожого на інші вечори, відчуєш ти, що це не вечір, що сонце, сховане за черепом гори, горить і там, горить і там, горить і там, - таке ж розпечене.