За жизнь.

[upper_podpolie]

Недавно це було. Значить, так. Якось увечері біля станції метро у промисловому районі Києва у мене виникло непереборне бажання випити пива. Тож купив у палестинській “шаурмушечній” пляшечку 0,33 л. Аж раптом до мене підрулює лиган абсолютно люмпен-пролетарської зовнішності, і каже: “Дядьку, дай гривню, бо на сто грам не вистачає!” А я ж бачу, що чуваку конкретно хєрово, тож думаю: “А хулі, гривні мені не жалко”. Ну, значить, дав йому бабла, він звалив у наливайку. За 5 хв. він повертається увесь такий “просвєтльонний”, говорить, мол, спасібо, жизнь спас. І раптом питає: “Друже, ти часом не “голубий”?” “Та ні, - відповідаю, - нічого подібного за собою не помічав”. “Ех, жалко!” - засмутився лиган.

Мораль цієї басні така: навіть коли ти робиш добро, тебе намагаються виїбати в сраку.