Дзен, та колообіг зомбі в природі
Я дуже люблю свої проблеми з грошима. Романси у виконанні фінансів виводять мене з медитації надійніше за будь-що. Вони змушують мене рухатись. Виборювати своє місце під сонцем, яке постійно займає хтось нечемний, варто мені лише на мить відволіктися. Проблеми з грошима - найкраще мастило для тих роликів, шо у людському організмі знаходяться десь біля шариків. Себто, для мозку.
Дайте мені грошей, і я миттєво втрачаю кураж. Збиваюся з ритму урбанаджангли. Починаю вести богемне життя - вештатись вулицями з фотокамерою, пити глінтвейн, і тупо посміхатись. Рефреном цього овочевого дзену є думка про те, що "найближчим часом за гроші я можу не хвилюватись".
Але теорія моя полягає в тому, що рух для людини є природним, а спокій є аномальним. Кожен із нас від народження несе у собі частинку прадавнього землетрусу, чи може краще сказати - "всесвітотрусу". Того шаленого поштовху, що змусив неорганічні сполуки з переляку перетворитись на органічні, ті, в свою чергу, утворити мікроорганізми, мікро - збільшуватись до розмірів макро, і так далі, пішло-поїхало. І луна від цього божественного зойку (рота, підйом!!!) ще й досі не вщухла.
Власне, цю теорію не я придумав. Я поцупив її у Веллера, і тішу себе думкою, що він у свою чергу теж у когось її поцупив. Але не суть.
Суть, натомість, полягає у тому, що команди "вільно" нам ніхто не давав. Кожен із нас так само народжується із батарейкою енерджайзер всередині, як і найперша бактерія мільйон років тому. Але рано чи пізно енергія вичерпується, кураж зникає, заєць починає гатити в барабана щодалі повільніше, і згодом зупиняється остаточно. "Мінус один" - подумки бубонить до себе Всесвіт, і викреслює зі свого довжелезного списку чергове прізвище.
І на превеликий жаль, така енергетична смерть для багатьох настає раніше за смерть фізичну. Хтось гине перед екраном зомбоящика, хтось розчиняється у інтернеті, наче тупе одноклітинне нескафе, хтось витрачає своє життя на компьютерні ігри. Не буду розвивати цю думку, тим більше, що її я теж у когось поцупив; тут і так усе зрозуміло.
Проблеми з грошима - це моя катапульта, яка спрацьовує щойно я починаю перетворюватись на желе. Коли у холодильнику порожньо, ти не будеш втикати у зомбоящик. Ти будеш ворушитись. А якщо грошей стає забагато, варто якнайшвидше їх позбуватись, зводячи тим самим задачу до попередньої.
Цю, останню, теорію я вже, здається, вигадав сам. Впевненості у мене нема, але думаю, у це можна повірити, з огляду на її очевидну пришелепкуватість.
Дайте мені грошей, і я миттєво втрачаю кураж. Збиваюся з ритму урбанаджангли. Починаю вести богемне життя - вештатись вулицями з фотокамерою, пити глінтвейн, і тупо посміхатись. Рефреном цього овочевого дзену є думка про те, що "найближчим часом за гроші я можу не хвилюватись".
Але теорія моя полягає в тому, що рух для людини є природним, а спокій є аномальним. Кожен із нас від народження несе у собі частинку прадавнього землетрусу, чи може краще сказати - "всесвітотрусу". Того шаленого поштовху, що змусив неорганічні сполуки з переляку перетворитись на органічні, ті, в свою чергу, утворити мікроорганізми, мікро - збільшуватись до розмірів макро, і так далі, пішло-поїхало. І луна від цього божественного зойку (рота, підйом!!!) ще й досі не вщухла.
Власне, цю теорію не я придумав. Я поцупив її у Веллера, і тішу себе думкою, що він у свою чергу теж у когось її поцупив. Але не суть.
Суть, натомість, полягає у тому, що команди "вільно" нам ніхто не давав. Кожен із нас так само народжується із батарейкою енерджайзер всередині, як і найперша бактерія мільйон років тому. Але рано чи пізно енергія вичерпується, кураж зникає, заєць починає гатити в барабана щодалі повільніше, і згодом зупиняється остаточно. "Мінус один" - подумки бубонить до себе Всесвіт, і викреслює зі свого довжелезного списку чергове прізвище.
І на превеликий жаль, така енергетична смерть для багатьох настає раніше за смерть фізичну. Хтось гине перед екраном зомбоящика, хтось розчиняється у інтернеті, наче тупе одноклітинне нескафе, хтось витрачає своє життя на компьютерні ігри. Не буду розвивати цю думку, тим більше, що її я теж у когось поцупив; тут і так усе зрозуміло.
Проблеми з грошима - це моя катапульта, яка спрацьовує щойно я починаю перетворюватись на желе. Коли у холодильнику порожньо, ти не будеш втикати у зомбоящик. Ти будеш ворушитись. А якщо грошей стає забагато, варто якнайшвидше їх позбуватись, зводячи тим самим задачу до попередньої.
Цю, останню, теорію я вже, здається, вигадав сам. Впевненості у мене нема, але думаю, у це можна повірити, з огляду на її очевидну пришелепкуватість.