мої хлопчики.
я завжди мріяла мати двох дітей - хлопчика і ще одного хлопчика. з самого дитинства розповідала про свою мрію саме так "в мене будуть два сини, да". я давно придумала імена своїм майбутнім хлопчикам. я часто уявляю певні ситуації з майбутнього… майбутнього, в якому я уже маю моїх дітей.
ось вони грають на дитячому майданчику з батьком. я сиджу на лавочці, спостерігаю. я всім серцем зараз пишаюсь ними, і ніби подумки промовляю "мої хлопці. мої супер-хлопці, всі разом…"
ось ми всі вдома, вони плачуть і не можуть заспокоїтись. обидва в істериці, а я не панікую. я кажу "хто тут тьолка - я чи ви? ви чоловіки, чоловікам не личить плакати. а я дівчинка - істерики це моя прерогатива (= так що бігом заспокоїлись і уважно дивимось. зараз мама буде істєріть."
ось ми в оточенні наших друзів. тут є інші мами, у них дочки - гарненько прибрані, акуратно причесані, з кісками, бантиками та іншими дівочими атрибутами, гарненькі дівчатка. я кажу "ммммм… така смішненька. можливо також хотіла б мати донечку, кіски заплітати…" я напевне знаю, що так вважати ніколи не буду. я кажу це з ввічливості, або щоб приємно подрузі зробити, щоб зайвий раз вона пишилась донею абощо.
я буду любити своїх хлопчиків. я буду обожнювати їх і пишатись ними кожної миті. я не проміняю і дня з ними на всі ті заплітання-кісок-бантики-рожеві-рюшики-спідниці-суконьки-балети.
можливо це бо я боюсь того, що моя мрія може і не здійснитись, адже погодьтесь є певний і достатньо високий відсоток… але скільки промовляю вголос про синів, стільки відчуваю, що в серці себе обманюю. бо точно знаю, що в мене народиться донечка, і лише одна. вона народиться маленька, як краплинка роси, тоненька, як травинка… я назву її ума. бо я про дівочі імена не замислювалась. це перше і єдине, що спадає на думку. і я все життя буду в паніці, оскільки не знатиму, що з нею робити.
недарма вагітність триває 9 місяців.. це щоб встигнути прийняти і пережити той факт, що в тебе скоро народиться син/доця.