Франція. Париж
По Парижу, я, як дурнувата, бігала цілий день, намагаючись побачити якнайбільше. Вийшло, чомусь, якнайменше. Насправді, більше всього мені сподобалось на берегах Сени, яку, по берегу, я протопала від самого центру і аж до якогось пригорода Парижа. Але це вже було ввечері, і до того часу мої старенькі акумулятори розрядились. (Чьорт, ше не було, напевне, такої поїздки, щоб я не мала проблем з батарейками))).
Побачити Париж і померти - то не актуально. Актуально, побачити Париж і лишитись при грошах )) Настільки бідним родичем я себе ще в житті не відчувала. Перших півдня боролась з голодним українським шлунком і не менш голодною українською жабою, яка шипіла «булочка з котлетою за 60 гривень!!! Рогалик за двадцять!!!». Оскільки майже весь центр - кафе типу «3 столики на вулиці» за якими вічно хтось сидить і щось наминає… в цей момент зненавидіти це місто було легко )))
Десь ополудні шлунок переміг і я давилась якимось гамбургером за 5 євро. Далі надибала китайську забігайлівку, де на ті ж 5 євро вийшло купа рису і свинина в карамельному соусі (ну й гидота, скажу я вам).
В плеєрі в мене було купа всяких азнавурів і джодасенів і навіть Шевчук зі своїм «Здєсь, только здєсь так хочєтса напітса» (до речі, ні разу не хотілось), але виявилось, що вся ця музика не надто вписувалась в картинку навколо. Тут би більше пасували американські тамтами і якісь індійські мотиви, які, до речі, і було чути на вулиці.
Взагалі тема чорношкірих була повністю розкрита коли почало темніти. За якихось 20 хв мій фейс, здається був єдиним світлошкірим на весь квартал. А навколо було так, ніби я в голівудському фільмі про чорний квартал десь так в Лос-Анжелесі: з магнітофонами, криками, толпами і тому подібним. Не надто приємна компанія. Ще в день різні одинокі хлопаки чіплялись, достатньо було присісти на лавочку. Відчіплялись вони швидко, після фрази «сорі,айдонтспікфренч». Ввечері на лавочках я вже не сиділа, і так всі ці негроараби постійно щось кричали в мою сторону. Там я вже нічого не відповідала, а для чого, я ж донтспікфренч.
Сказати, що я щось побачила, тяжко - біля всяких Луврів-Тріумфальних арок було стільки народу, як в київському метро в час пік. Тому я просто блудила історичним центром. Заблудитись доволі тяжко, всюди висять карти.
До речі, про метро. Метро в Парижі класне, деякі станції виглядали як оранжереї, а в деяких поїздах двері відкривались вручну, а не автоматично. Один раз проїхалась зайцем, ха-ха.
ПиСи. Той, хто каже, що Львів - маленький Париж, очевидно ніколи не був в Парижі. Або Львів бачив тільки на картинках.
В Париж таки варто з’їздити, хоча б для того, щоб потім казати «та була я в вашому Парижі, нічого там цікавого» ))) А якщо серйозно, то краще лазити з кимось з місцевих, він напевне знатиме, як обходити вулиці перенасичені туристами і де їсти-пити подешевше, та й байок веселих нарозказує. Ну і їхати треба більше ніж на день-два.
