Добре, що моя голівонька додумалася взяти квитки на суботу, а не, як це буває в 99,99% випадків, виїхати в неділю ввечері, щоб зранечку здати речі в камеру схову, посидіти годинку в МакДональдсі і піти на роботу.
Через погодні умови, а точніше сильні снігопади разом із дощем, потяг затримується майже на 5 годин. Тепер розумію, чому ніч тягнулася, як вічність. Прокинулася від крику і гуркоту в купе - "виховані" сусіди завалилися в 01.30, ніби до себе додому. Включили світло, давай між собою щось вияснювати, матюкатися. Зробила для себе висновок, що дві сестри, бо називали одна одну по імені. Ледве вклалися, правда, при включеному світлі. Вирішила заодно дочекатися, поки потяг рушить і відкриють туалети - і так розбудили вже. Чекаю, чекаю і водночас розумію, що для 20-хвилинної зупинки у Львові пройшло підозріло багато часу... Не знаю, скільки я пролежала в очікуванні, але в дамську кімнату у прямому значенні бігла!:)
Зранку підірвалася не від будильника, а від "пііііб", "пііііб" - старша блондинка щось набирала на своєму телефоні. Вже через кілька хвилин вияснилося, що вона намагалася відмінити квитки на автобус до Харкова, бо... ми затримуємося на невизначений термін.
Проте найбільше шкода сімейну пару із сусіднього купе - літак до Краснодара полетить без них. Це саме той мужчина, без якого провідник не хотів пускати замерзаючих пасажирок у вагон. Мовляв, першим повинен зайти чоловік. На щастя. Символічно вийшло.
Posted via
m.livejournal.com.