(no subject)
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.... (с)
Ніколи не могла зрозуміти людей, які прагнуть бути схожими на інших, копіюють чужі думки, повторюють рухи, здійснюють вчинки, говорять тими самими словами. А як же індивідуальність? В чому прикол - бути масою, такими, як решта?
Пам"ятаю, в школі, у класі 9-му, мені встрелило в голову пофарбували кінчики волосся у світлий колір. Новий образ викликав неоднозначну реакцію серед школярів, але вже через тиждень моя оригінальність розчинилися в... червоних кінчиках однокласниці-блондинки. А потім були джинсові комбінезони (кожна третя дівчина з "б" класу носила такий комбінезон), протерті джинси, батніки з "Бекстріт бойз" чи "Нірваною", кросівки на платформі, "боти" (мініатюрні чобітки на товстому квадратному каблучку).
Ну ок, зовнішній вигляд - це таке. Кожен вдягається в міру своїх фінансових можливостей і з огляду на представлений у магазинах асортимент. Але звідки виникає бажання мавпувати поведінку?
Уже неодноразово виникали ситуації, коли я озвучу якусь ідею в неформальній обстановці, а потім мої думки офіційно висловлюються іншою людиною, притому - видає вона їх за власні. В голові не вкладається - ЯК можна приписувати собі чужу позицію?
Я ніколи не намагаюся стрибати вище себе і своїх можливостей. Ну не дається мені щось - для чого видавати бажане за дійсне? А після того як я кілька років пропрацювала в сфері ЗМІ, зрозуміла цікаву річ - щоб писати хороші статті, не обов"язково вміти це робити :) Існує всемогутній гугл - абзац до абзацу і вуаля: на гонорар ти вже заробив! Я не кажу, що так працюють всі, але вже не раз на власні очі бачила, як пишуть деякі "журналісти" :( І ця проблема існує не тільки серед представників "четвертої влади".
То знайомі вирішують масово худнути (я "за" правильне харчування і заняття спортом, але ця позиція повинна бути свідомою, а не - щоб не відрізнятися від решти), то раптом колективно стають фанатами того-то того-то (і байдуже, що раніше дехто навіть не здогадувався про існування цього гурту), то "я не йду, бо ти не йдеш".
Люди, агов! Може, пора вже бути собою?