я не зникла!
Давно не писала, знаю. І чим більше днів проходило з моменту останнього запису в ЖЖ, тим частіше ловила себе на думці, що ніби й хочеться щось написати, а толком - нема чого. Хтось кудись їздить, виставляє фотографії з весілля чи хрестин новонародженої дитинки, інші діляться враженнями від нової роботи або просто депресують-жартують-освідчуються в коханні. А у мене все практично без змін, якщо не враховувати факт, що я почала ходити на курси англійської і те, що сьогодні мене мало не прибили лопатою в автобусі під містичним номером 13.
По порядку...
Курси. Після письмового тестування і усної співбесіди я чомусь була щиро переконана, що зі своїми надздібностями опинюся зразу на третьому рівні:) Ну а чо? В період шкільних років навіть зайняла 6 місце на міській олімпіаді! В університеті блєстала умом на фоні одногрупників і одна з небагатьох розуміла, про що говорить викладачка:))) А тут...
Боялася встидалася 1-го рівня, надіялась на 3-й, а з того всього опинилась на 2-му:) Та й то, відчуваю себе двійошницею порівняно з тими розумниками:( Тепер прекрасно розумію однокласників і одногрупників, які не могли докупи зліпити двох слів. У мене щось подібне: розуміти-розумію, а сказати не дуже і можу:) "Май нейм із Наталя" і "Ай лив ін Юкрейн" не рахується.
Група у нас "різношерстна": наймолодшому - 14 років, найстаршому - під 40. Хоча одна дівчинка чомусь була впевнена, що я - її ровесниця. Мені, звичайно, приємно, проте 18-річною я себе таки не відчуваю:) По-трохи вливаюся в процес навчання, але, чесно кажучи, після закінчення університету трохи відвикла від домашніх завдань:)
Про лопату. Мій знайомий дуже любить спостерігати за людьми в метро. Особливо, коли поїзд зупиняється і жінки, ще зі станції вигледівши вільне місце, влітають всередину і намагаються якнайшвидше його зайняти.
Приблизно так само я сьогодні забігла в автобус і примостилась, на свою голову, біля якогось п"яного діда. Вже потім я догледіла, що він сидів з лопатою. ("О, дід з лопатою! - подумала я і відразу згадала кримінальні новини, які регулярно ставлю на роботі. Дурнувата фантазія вже уявила, як він піднімається і починає всіх нею рубати:)) Несмішно, знаю:)) Поки сама до себе тішилась, як той дідуган так вертівся на своєму місці, що як дьоргне мене за волосся!!! Я аж зойкнула з переляку і від болю!!! Думала, точно шмат вирвав... А він давай вибачатись. Мало того, що тхне спиртним (я терпіти не можу алкоголіків), так він ще й обіймати давай, загравати! Та так слізно просив вибачення, що лопата падає з рук і як дасть мені по голові дерев"яною ручкою!!! Ні, ви не уявляєте, який це біль...
До інших "сюрпризів" я вже не була готова ні морально, ні фізично, тому підняла свій зад і побігла по-англійськи в іншу сторону автобуса.
По порядку...
Курси. Після письмового тестування і усної співбесіди я чомусь була щиро переконана, що зі своїми надздібностями опинюся зразу на третьому рівні:) Ну а чо? В період шкільних років навіть зайняла 6 місце на міській олімпіаді! В університеті блєстала умом на фоні одногрупників і одна з небагатьох розуміла, про що говорить викладачка:))) А тут...
Боялася встидалася 1-го рівня, надіялась на 3-й, а з того всього опинилась на 2-му:) Та й то, відчуваю себе двійошницею порівняно з тими розумниками:( Тепер прекрасно розумію однокласників і одногрупників, які не могли докупи зліпити двох слів. У мене щось подібне: розуміти-розумію, а сказати не дуже і можу:) "Май нейм із Наталя" і "Ай лив ін Юкрейн" не рахується.
Група у нас "різношерстна": наймолодшому - 14 років, найстаршому - під 40. Хоча одна дівчинка чомусь була впевнена, що я - її ровесниця. Мені, звичайно, приємно, проте 18-річною я себе таки не відчуваю:) По-трохи вливаюся в процес навчання, але, чесно кажучи, після закінчення університету трохи відвикла від домашніх завдань:)
Про лопату. Мій знайомий дуже любить спостерігати за людьми в метро. Особливо, коли поїзд зупиняється і жінки, ще зі станції вигледівши вільне місце, влітають всередину і намагаються якнайшвидше його зайняти.
Приблизно так само я сьогодні забігла в автобус і примостилась, на свою голову, біля якогось п"яного діда. Вже потім я догледіла, що він сидів з лопатою. ("О, дід з лопатою! - подумала я і відразу згадала кримінальні новини, які регулярно ставлю на роботі. Дурнувата фантазія вже уявила, як він піднімається і починає всіх нею рубати:)) Несмішно, знаю:)) Поки сама до себе тішилась, як той дідуган так вертівся на своєму місці, що як дьоргне мене за волосся!!! Я аж зойкнула з переляку і від болю!!! Думала, точно шмат вирвав... А він давай вибачатись. Мало того, що тхне спиртним (я терпіти не можу алкоголіків), так він ще й обіймати давай, загравати! Та так слізно просив вибачення, що лопата падає з рук і як дасть мені по голові дерев"яною ручкою!!! Ні, ви не уявляєте, який це біль...
До інших "сюрпризів" я вже не була готова ні морально, ні фізично, тому підняла свій зад і побігла по-англійськи в іншу сторону автобуса.