ниття пост

[ultra_me]

Замість того, щоб їсти суші з вугрем із подругами, дивитись виставу у Франка або просто лазити містом із морозивом у руці, я топчу макарони з грибною підливою перед монітором і витираю сльози, як дитина, якій не дозволили тягати кота за хвіст. І важко сказати, що мене засмутило найбільше: що здала квитки на потяг додому за 40 хвилин до його відправлення; що єдина обставина, яка могла стати на заваді операції, на яку я наважувалась кілька місяців, вилізла саме сьогодні; чи що моє життя нікому, по великому рахунку, нецікаве...

Хочу додому :(