Комната как комната або гудбай, Крим!
Цього року наша поїздка з наметами в Крим, мабуть, було останньою, хоча кажуть не можна зарікатися.... Відпочинок був перенасичений емоціями - як позитивними, так і негативними. Фоти викладу пізніше, бо вони цього варті ;-), але нині мушу написати про своє найсильніше враження цього року - винаймання житла в підприємливих кримчан.
Власне, першу половину відпустки ми провели в наметі на узбережжі Криму - спочатку мис Сарич (який мені видався найгнітючішим місцем в Криму), ну а потім наша улюблена Балаклава (мис Айя, Командирський пляж, де ми стоїмо наметами вже три роки поспіль). В Саричі було хоч і гнітючо, зате сонячно, а от в на райському Командирському пляжі погода показала нам фігу. Не дуже весело, скажу я вам, спати в наметі на березі моря, коли над головою щопять хвилин лупає блискавка і тарахкотить грім, заливає дощ, а вдень навіть немає по-людськи сонця, щоб висохнути і засмагнути. І коли на третю ніч нашого перебування море тупо залило нам палатку і всі речі, то ми спакувалися і вирішили, що решту відпустки проведемо цивілізовано і спробуємо побачити ті пам’ятки Криму, які ще не бачили. Тож подзвонили до однієї бабульки, в якої відпочивали торік наші знайомі альпіністи. „Умов немає, але гарний вигляд на Нікітський ботанічний сад і дешево (40 гривень з людини)", - порадили вони нам. Бабулька була нам рада, сказала, що має місце і все путьом. Тож ми щасливо добралися до Нікіти і з нею зустрілися.
Я би хотіла адекватно описати те потрясіння, коли я побачила нашу „комнату”. Ми туристи з досвідом - не надто вибагливі, жили в різних умовах - і хороших, і поганих. Але те, що бабця приготувала нам за житло спричинило в мене глибокий шок. Вобшем, кімната без вікна, очевидно колишнє складське приміщення, лише маленьке віконце в коридор, облуплені глиняні (чи шо?) стіни, розміру якраз такого щоб влізлися три залізні ліжка різної висоти, застелені сірою постіллю. Жодного покривальця, чи занавісочки на убогому віконці, бодай якоїсь кічової картинки, яка б це все облагороджувала. І над усім цим лампочка на дроті - бракувало, щоб вона тільки погойдувалася зі зловісним скрипом. Все це в комплексі справляло гнітюче враження тюремної камери, в якій я буду каратися ще шість днів відпустки, щоб решта 11 місяців роботи здавалися мені раєм. Мені заклинило і я сказала коханому, що не буду там жити ні за 40 гривень, ні задурно, не хочу навіть однієї ночі ночувати, ліпше я в наметі житиму, ліпше на зупинці переночую. Ба булька зіграла здивування і сказала що „комната как комната”, що нам ще треба - вранці підемо на море, ввечері прийдемо спати, от і все. Вобшем, пішли ми від неї. Хоча вже вечоріло і виглядало, що в нас повна срака... - нема де жити, намет також на асфальті не поставиш ))) Я обливаючись слізьми від шоку, послала коханого напитати нам помешкання і морально почала себе готувати до повернення у бабульчин курник. І уявіть собі, десь хвилин за десять він знайшов нам шикарну кімнату - мансарда на другому поверсі, обшита деревяною вагонкою, з двома великими вікнами і двома диванами, і навіть (диво!) книжковою шафою. Туалет і ванна з гарячою водою поряд на поверсі. І це всього за 50 гривень з людини. Який контраст! Далі всьо було чікі-пікі, завтра вивішу фотки. А зараз йду випю зеленого чаю, бо щось розхвилювалася :-)
Власне, першу половину відпустки ми провели в наметі на узбережжі Криму - спочатку мис Сарич (який мені видався найгнітючішим місцем в Криму), ну а потім наша улюблена Балаклава (мис Айя, Командирський пляж, де ми стоїмо наметами вже три роки поспіль). В Саричі було хоч і гнітючо, зате сонячно, а от в на райському Командирському пляжі погода показала нам фігу. Не дуже весело, скажу я вам, спати в наметі на березі моря, коли над головою щопять хвилин лупає блискавка і тарахкотить грім, заливає дощ, а вдень навіть немає по-людськи сонця, щоб висохнути і засмагнути. І коли на третю ніч нашого перебування море тупо залило нам палатку і всі речі, то ми спакувалися і вирішили, що решту відпустки проведемо цивілізовано і спробуємо побачити ті пам’ятки Криму, які ще не бачили. Тож подзвонили до однієї бабульки, в якої відпочивали торік наші знайомі альпіністи. „Умов немає, але гарний вигляд на Нікітський ботанічний сад і дешево (40 гривень з людини)", - порадили вони нам. Бабулька була нам рада, сказала, що має місце і все путьом. Тож ми щасливо добралися до Нікіти і з нею зустрілися.
Я би хотіла адекватно описати те потрясіння, коли я побачила нашу „комнату”. Ми туристи з досвідом - не надто вибагливі, жили в різних умовах - і хороших, і поганих. Але те, що бабця приготувала нам за житло спричинило в мене глибокий шок. Вобшем, кімната без вікна, очевидно колишнє складське приміщення, лише маленьке віконце в коридор, облуплені глиняні (чи шо?) стіни, розміру якраз такого щоб влізлися три залізні ліжка різної висоти, застелені сірою постіллю. Жодного покривальця, чи занавісочки на убогому віконці, бодай якоїсь кічової картинки, яка б це все облагороджувала. І над усім цим лампочка на дроті - бракувало, щоб вона тільки погойдувалася зі зловісним скрипом. Все це в комплексі справляло гнітюче враження тюремної камери, в якій я буду каратися ще шість днів відпустки, щоб решта 11 місяців роботи здавалися мені раєм. Мені заклинило і я сказала коханому, що не буду там жити ні за 40 гривень, ні задурно, не хочу навіть однієї ночі ночувати, ліпше я в наметі житиму, ліпше на зупинці переночую. Ба булька зіграла здивування і сказала що „комната как комната”, що нам ще треба - вранці підемо на море, ввечері прийдемо спати, от і все. Вобшем, пішли ми від неї. Хоча вже вечоріло і виглядало, що в нас повна срака... - нема де жити, намет також на асфальті не поставиш ))) Я обливаючись слізьми від шоку, послала коханого напитати нам помешкання і морально почала себе готувати до повернення у бабульчин курник. І уявіть собі, десь хвилин за десять він знайшов нам шикарну кімнату - мансарда на другому поверсі, обшита деревяною вагонкою, з двома великими вікнами і двома диванами, і навіть (диво!) книжковою шафою. Туалет і ванна з гарячою водою поряд на поверсі. І це всього за 50 гривень з людини. Який контраст! Далі всьо було чікі-пікі, завтра вивішу фотки. А зараз йду випю зеленого чаю, бо щось розхвилювалася :-)