Їдемо з Великої Багачки. Тичина

[varto_ua]

(після ювілею кобзаря Ф.Д.Кушнерика)

В ніч таку, морозяну і строгу,
в небі зорі - наче вимиті, нові...
"Выхожу один я на дорогу"
все дзвенить у мене в голові.

Їдемо з Великої Багачки.
Сніг скрипить - на весь широкий світ!
Синьо так! Біжать собі конячки,
"И звезда с звездою говорит".

Враз передня вниз пішла підвода.
Міст загримкотів - це Псьол-ріка.
Кілометр - не більш до небозвода,
тільки ж він біжить собі й тіка.

Хай тіка в нічні свої алеї.
В тім же все й життя, щоб доганять.
На Кушнериковім ювілеї
нас було в Багачці двадцять п'ять.

Знову поле. Вітер в два весельця
нас погнав, як човна в синій млі...
Що й казать! Чудесно односельця
шанував народ у цім селі.

Радий я, що все оце побачив:
ах, яких в житті ще нам прикрас!
Лермонтову шлях - у тьмі маячив.
Нам же шлях - освітлений весь час.

"Выхожу один я на дорогу" -
В цих словах ой скільки гіркоти!
Ми ж співаєм сонцю перемогу,
сонечку, з яким нам легко йти!

Працювать - сумлінно та почеськи!
Заспівать - на весь широкий світ!
...Сніг скрипить. Вже близько он Яреськи,
"И звезда с звездою говорит".

1940
Павло Тичина

Зі збірки "Сталь і ніжність"

Цитовано за "Антологія української поезії у 4-х томах. Том 3"
Київ, Державне видавництво художньої літератури, 1957