Капітан. Малишко
Ми будували корабель
В труді ясних своїх земель,
У темні ночі, в злі світанки, коли гриміли полустанки,
Ми виривалися з двобою, в гарячім клекоті доби.
О, земле рідна, нам з тобою іти шляхами боротьби.
Ми будували корабель
І збудували.
Не одинак, не раб, не пан,
А сила наша - океан,
А віра, кована із сталі, пролита кров і зорні далі
Були нам мірою в роботі в веселі дні і в трудні дні.
І вік двадцятий у вогні
Стояв за нашими мостами
І кликав спраглими устами
В труді. В борні.
Ми брали сталь з важких ковшів,
Черлений цвіт з-під лемешів,
І сосни бронзові шумливі, серця дубів на рідній ниві,
І автогенна добра зварка пашіла жаром на борту,
Мечі "юпітерів" щоранку зорю ловили золоту.
Руду й вугілля дав Донбас,
А Білорусь - ліси для нас,
Урал нам видав самоцвіти, - чи є, такі на цілім світі?
А полотна наткали ткалі, лляний, неміряний сувій,
Щоб ми пливли в моря і далі, не мерзли в ночі грозовій.
І корабель готов стоїть,
І вже шумлять вітри століть,
І океанів сиві коси, дороги дальні й снігоноси
Летять під стягом пурпуровим, у тій же далі грозовій,
Де ми життя собі готовим
Із бою в бій, із бою в бій!
І Капітан наш, скільки днів,
Стоїть на вахті, між огнів,
Зорить у світ. Важке кормило він повертав дужо й сміло,
І трудові гарячі руки ведуть машину крізь вали,
І наша віра, щастя й муки
Йому у серці залягли.
Тож скільки ночей, скільки літ
Він корабель веде у світ,
І бачить небо неокрає, і нас в бою оберігав,
Щоб ми, об'єднуючи сили, не притомились ні один,
Щоб передчасно не сивіли,
Хоч сам він - білий од сивин.
Я знаю, звідки сивина, -
То заплелася в ній війна,
То пожарів багряні жили свої ридання положили,
Коди міста горіли й хати, і мерзли діти на піску,
То наших мрій великі дати
У кожнім сивім волоску...
О, Капітан наш, Капітан!
Крізь маяки, через туман,
Повз чорні скелі і затоки, де хвиль киплять важкі потоки,
Де синє море з-попід вітру в обличчя є давним-давно,
Навислих туч рясну палітру
Торка червоне знамено.
О, Капітан наш, Капітан!
Один лиш погляд, змах руки, -
І вже шумлять материки.
За кораблем на видноколі, де рідний край цвіте на воді,
Дунайські гирла в очереті, і чорноморська зла юга,
І сивий Каспій по планеті
За нами руки простяга.
І дніпрогесівські огні,
Уральські домни вдалині,
Заліза жар з Кривого Рогу нас проводжав у дорогу,
І комбінатів індустрійних несокрушима, зрима міць
Нас проводжа, ясних і мрійних,
Під теплим спалахом зірниць.
О, Капітан наш, Капітан!
Наш корабель пливе з добром,
Не з золотом і не з сріблом,
А нас мільйони, з Капітаном, під щирим сонцем-не туманом,
І не пани, не гості, - люди, і для людей лише брати.
О, сонце вічності, повсюди
Ти нашу правду освіти!
Що ми в поході, як один,
З заводів, з міст, із верховин
Рвемось вперед, а многим очі в бою погасли серед ночі,
Ми їм вклоняємось назавше, і молотків гуде луна,
На кораблі закарбувавши
Погиблих друзів імена.
Іще немало нам пливти,
Свинець ворожий б в борти.
Чекає нас труда горіння.
І правди нашої цвітіння
Нам сяє в очі, як стожари.
Веди і сяй крізь ніч хистку,
І Капітан, над шторми й хмари,
Стоїть спокійно на містку.
Так ми вперед пливем, бійці.
Радянська Земле, ти в лиці
Світися сонцем, ми з тобою були в бою і після бою,
У щасті, в радості, і в муці. Товариш Сталін! Ми - бійці,
Кермо могутнє революції
В твоїй руці!
В труді ясних своїх земель,
У темні ночі, в злі світанки, коли гриміли полустанки,
Ми виривалися з двобою, в гарячім клекоті доби.
О, земле рідна, нам з тобою іти шляхами боротьби.
Ми будували корабель
І збудували.
Не одинак, не раб, не пан,
А сила наша - океан,
А віра, кована із сталі, пролита кров і зорні далі
Були нам мірою в роботі в веселі дні і в трудні дні.
І вік двадцятий у вогні
Стояв за нашими мостами
І кликав спраглими устами
В труді. В борні.
Ми брали сталь з важких ковшів,
Черлений цвіт з-під лемешів,
І сосни бронзові шумливі, серця дубів на рідній ниві,
І автогенна добра зварка пашіла жаром на борту,
Мечі "юпітерів" щоранку зорю ловили золоту.
Руду й вугілля дав Донбас,
А Білорусь - ліси для нас,
Урал нам видав самоцвіти, - чи є, такі на цілім світі?
А полотна наткали ткалі, лляний, неміряний сувій,
Щоб ми пливли в моря і далі, не мерзли в ночі грозовій.
І корабель готов стоїть,
І вже шумлять вітри століть,
І океанів сиві коси, дороги дальні й снігоноси
Летять під стягом пурпуровим, у тій же далі грозовій,
Де ми життя собі готовим
Із бою в бій, із бою в бій!
І Капітан наш, скільки днів,
Стоїть на вахті, між огнів,
Зорить у світ. Важке кормило він повертав дужо й сміло,
І трудові гарячі руки ведуть машину крізь вали,
І наша віра, щастя й муки
Йому у серці залягли.
Тож скільки ночей, скільки літ
Він корабель веде у світ,
І бачить небо неокрає, і нас в бою оберігав,
Щоб ми, об'єднуючи сили, не притомились ні один,
Щоб передчасно не сивіли,
Хоч сам він - білий од сивин.
Я знаю, звідки сивина, -
То заплелася в ній війна,
То пожарів багряні жили свої ридання положили,
Коди міста горіли й хати, і мерзли діти на піску,
То наших мрій великі дати
У кожнім сивім волоску...
О, Капітан наш, Капітан!
Крізь маяки, через туман,
Повз чорні скелі і затоки, де хвиль киплять важкі потоки,
Де синє море з-попід вітру в обличчя є давним-давно,
Навислих туч рясну палітру
Торка червоне знамено.
О, Капітан наш, Капітан!
Один лиш погляд, змах руки, -
І вже шумлять материки.
За кораблем на видноколі, де рідний край цвіте на воді,
Дунайські гирла в очереті, і чорноморська зла юга,
І сивий Каспій по планеті
За нами руки простяга.
І дніпрогесівські огні,
Уральські домни вдалині,
Заліза жар з Кривого Рогу нас проводжав у дорогу,
І комбінатів індустрійних несокрушима, зрима міць
Нас проводжа, ясних і мрійних,
Під теплим спалахом зірниць.
О, Капітан наш, Капітан!
Наш корабель пливе з добром,
Не з золотом і не з сріблом,
А нас мільйони, з Капітаном, під щирим сонцем-не туманом,
І не пани, не гості, - люди, і для людей лише брати.
О, сонце вічності, повсюди
Ти нашу правду освіти!
Що ми в поході, як один,
З заводів, з міст, із верховин
Рвемось вперед, а многим очі в бою погасли серед ночі,
Ми їм вклоняємось назавше, і молотків гуде луна,
На кораблі закарбувавши
Погиблих друзів імена.
Іще немало нам пливти,
Свинець ворожий б в борти.
Чекає нас труда горіння.
І правди нашої цвітіння
Нам сяє в очі, як стожари.
Веди і сяй крізь ніч хистку,
І Капітан, над шторми й хмари,
Стоїть спокійно на містку.
Так ми вперед пливем, бійці.
Радянська Земле, ти в лиці
Світися сонцем, ми з тобою були в бою і після бою,
У щасті, в радості, і в муці. Товариш Сталін! Ми - бійці,
Кермо могутнє революції
В твоїй руці!