Онукам. Уманець

[tatumuganda]

Ореол з ніжних квітів
Ми до серця тулили,
Вічне сонце з зеніту
Надавало нам сиди.
Хоч і скроні зсивіли
І тривожать все ж рани,
Ми ніколи не скніли,
Ми - війни ветерани
Нас все менше на світі -
На роду. як на ниві
Ми взірець своїм дітям -
То й до згину щасливії
Знаєм горе розлуки,
Знаєм болі печалі,
Серце мре, як онуки
Лічуть наші медалі.

Цитовано за http://www.svatovo.ws/umanec_stihi.html