Олекса Влизько.ОСІНЬ
І
Із мечем завітав. На порозі
Поклонився. Ввійшов і сів...
...Я по-свойому вітер і осінь,
По-юнацькому зрозумів:
Хай шумить і кошлатиться пуща,
Хай торішнє з листочками мре!
Це живе,
молоде,
невмируще
Одрубало
зогниле,
старе!
II
В басаман-пожари
Вшеметався* хутір,
Ще й у пожовть-хмари
Небеса закуті.
Ще й холодний вітер,
Вітер над обору,
Одтинає віти,
Віти з осокору.
III
Біга осінь - пужить киями
Землю-матінку сиру,
З навісними вереміями
Віє мряку на пару.
І росте землиця ґулями -
Купиною - в коліях.
І кричать, кричать зозулями
Темні ночі по гаях.
IV
А чи знали ви осінь веселу,
А чи знали ви осінь-вогонь,-
Отоді, як солом’яні села
Над токами розбуркують сонь?!
А чи знали ви, бачили, чули,
Як тремтить селюківська душа
Під осіннім, під вітерним гулом
З-за простого книша?!
Що йому до осінньої туги,
До осінніх порепаних хмар!
Він не чує ні вітру, ні хуги,
Тільки руки, Та серце, Та жар!