Автобіографія Майка Йогансена,
того Йогансена, що оздобив прологом, епілогом та інтермедіями 133 книгу "Літературного ярмарку"
Син Гервазіуса я, Майк Йогансен, - прямий нащадок діда свого діда, що був писарем у селі Екау Митавської губернії, - перші свої вірші вирізав ножем на дверях льоху. І, хоч опускалось коріння мого генеалогічного дерева в сиву запорізьку старину, все ж перші вірші свої я, Майк Йогансен, вирізав на дверях льоху німецькою мовою і, мавши вже 9 літ з дня народження, дуже розумно філософствував там про старість і смерть. Проте, не дивлячись на це, я ріс і ріс вгору і маю тепер один метр і 44 сантиметри заввишки.
Дід мого діда був, таким чином, за писаря, а мати Ганна Федорівна Крамарецька була старобільська козачка, що дід її діда не був у дружніх стосунках із Tарасом Бульбою і разом з ним не ясирував українських дівчат до Кафи і Стамбулу, до Килії й Козлова. Отже, це було у віки, коли, за словом поета, на Україні "ревіли гармати" і коли безрукий Сервантес, - ім'я котрого Мігуель записане незабутніми літерами в анналах історії людства, - писав свого незабутнього Дон-Кіхота Ламанчського і плакав, згадувавши у самоті днів свої турецькі каторги.
Мігуель Сааведра Сервантес плакав, згадувавши турецькі каторги, і сестру свою полонянку донну Анну, і чубатого друга свого Грицька із далекого невідомого йому краю - з краю України. І, згадувавши їм, Мігуель Сервантес Сааведра зідхав тяжко і думками своїми летів кінець світа, у той кінець світа, де гомоніла пишна Візантія і де слалась країна козаків і каторжан - Україна.
І ось тут, у цій країні, у хаті кінець столу сиділа в задумі українська жінка, ждавши і ніколи не дождавшися козака Грицька, свого мужа і, водночас, найбільшого друга найбільшого з людей - Мігуеля Сааведри Сервантеса. Але вона не знала ні найбільшого із людей - Мігуеля Сервантеса, як не знала вона й долі Грицькової, що, бувши дванадцять разів втікачем із турецьких каторг, зазнав, зрештою, лютої смерті, посаджений на криваву палю.
Українська жінка, що кінець українського столу, - сиділа низько схиливши голову. І десь у другому кінці світу так само сидів великий Мігуель Сааведра Сервантес. Вони сиділи печально і думали багато печального. І сльози їм поволі котились з очей.
І от в цей час молодий Грицько, син Грицька Скараного, запаливши в Стамбулі козацькі вогні, розбивав грати у гареми і в'язниці. І коли він уже летів назад на Україну, оздоблений якнайкращими квітами - гроном бранців і бранок, - в душі його і в серці запалали враз дивні вогні. А чорноока бранка, сидівши серед ночі в козацькім човні і світивши йому тоді ясним і прекрасним сонцем, сказала йому чужою, але прекрасною мовою: “Любий козаче, я, донна Анна Сааведро. Я люблю тебе, скільки любити може сестра великого із найбільших, сестра Мігуеля Сааведра”.
І віддала вона йому свою руку і своє серце. І звідціль пішов мій, Майка Йогансена, рід по лінії моєї матері.
І ось я, Майк Йогансен, стою своїми двома ногами і росту разом із трьох європейських культур, я, що дев'ятьох літ з роду написав свій перший твір німецькою мовою і що свій останній твір присвячу своїй, колись вільній, в майбутньому голубій і прекрасній Еспанії.
Тепер мені тридцять літ, я молодий і здоровий. Палю люльку, маю прозоре серце і ясні очі. Я не ношу ніяких окулярів, ні ультрамаринових, ні кольору індійського індиго. Мій фах - грати у теніс, більярд і інше. Це інше і є те все, що останеться після мене, коли я, вмерши, не буду спроможний грати ні в теніс, ні в більярд.
Отже, я, Майк Йогансен, умру в 1942 році і, оселившися в царстві тіней, буду вести розумну бесіду з Гезіодом, Гайне і Мігуелем Сааведро Сервантесом. Але я буду з ним говорити українською мовою, бо вірю, що наша квітчаста батьківщина є діамант у гроні вільних народів світу. І ще я скажу там, у царстві тіней, що я, Майк Йогансен, був при житті і залишаюсь по смерті одним із кращих поетів української оновленої землі, що я, вовік невтомний, словом і ділом ніс призначений мені прапор гордо і високо.
І скажу там також, у тому царстві тіней, що я, бувши поетом, сценаристом, романістом, лінгвістом, новелістом, автором граматик, поетик, словників, численних перекладів із мов усіх народів світу, в середині життя свого написав також і великі коментарі до коментарів великого філософа Авероеса і тим ще раз убезсмертив своє ім'я.
Так ішли дні мого життя, Майка Йогансена. Це все, що я, син Езопа, міг сказати, підвівши голову од своїх многотомних і тяжких трудів. Амінь.
Опубліковано в альманасі “Літературний ярмарок”, 1929, кн. 3 (133).
Цитовано за "Майк Йогансен. Поезії",
серія "Бібліотека поета", Київ, "Радянський письменник", 1989
Абзаци - ukrevcult.
Син Гервазіуса я, Майк Йогансен, - прямий нащадок діда свого діда, що був писарем у селі Екау Митавської губернії, - перші свої вірші вирізав ножем на дверях льоху. І, хоч опускалось коріння мого генеалогічного дерева в сиву запорізьку старину, все ж перші вірші свої я, Майк Йогансен, вирізав на дверях льоху німецькою мовою і, мавши вже 9 літ з дня народження, дуже розумно філософствував там про старість і смерть. Проте, не дивлячись на це, я ріс і ріс вгору і маю тепер один метр і 44 сантиметри заввишки.
Дід мого діда був, таким чином, за писаря, а мати Ганна Федорівна Крамарецька була старобільська козачка, що дід її діда не був у дружніх стосунках із Tарасом Бульбою і разом з ним не ясирував українських дівчат до Кафи і Стамбулу, до Килії й Козлова. Отже, це було у віки, коли, за словом поета, на Україні "ревіли гармати" і коли безрукий Сервантес, - ім'я котрого Мігуель записане незабутніми літерами в анналах історії людства, - писав свого незабутнього Дон-Кіхота Ламанчського і плакав, згадувавши у самоті днів свої турецькі каторги.
Мігуель Сааведра Сервантес плакав, згадувавши турецькі каторги, і сестру свою полонянку донну Анну, і чубатого друга свого Грицька із далекого невідомого йому краю - з краю України. І, згадувавши їм, Мігуель Сервантес Сааведра зідхав тяжко і думками своїми летів кінець світа, у той кінець світа, де гомоніла пишна Візантія і де слалась країна козаків і каторжан - Україна.
І ось тут, у цій країні, у хаті кінець столу сиділа в задумі українська жінка, ждавши і ніколи не дождавшися козака Грицька, свого мужа і, водночас, найбільшого друга найбільшого з людей - Мігуеля Сааведри Сервантеса. Але вона не знала ні найбільшого із людей - Мігуеля Сервантеса, як не знала вона й долі Грицькової, що, бувши дванадцять разів втікачем із турецьких каторг, зазнав, зрештою, лютої смерті, посаджений на криваву палю.
Українська жінка, що кінець українського столу, - сиділа низько схиливши голову. І десь у другому кінці світу так само сидів великий Мігуель Сааведра Сервантес. Вони сиділи печально і думали багато печального. І сльози їм поволі котились з очей.
І от в цей час молодий Грицько, син Грицька Скараного, запаливши в Стамбулі козацькі вогні, розбивав грати у гареми і в'язниці. І коли він уже летів назад на Україну, оздоблений якнайкращими квітами - гроном бранців і бранок, - в душі його і в серці запалали враз дивні вогні. А чорноока бранка, сидівши серед ночі в козацькім човні і світивши йому тоді ясним і прекрасним сонцем, сказала йому чужою, але прекрасною мовою: “Любий козаче, я, донна Анна Сааведро. Я люблю тебе, скільки любити може сестра великого із найбільших, сестра Мігуеля Сааведра”.
І віддала вона йому свою руку і своє серце. І звідціль пішов мій, Майка Йогансена, рід по лінії моєї матері.
І ось я, Майк Йогансен, стою своїми двома ногами і росту разом із трьох європейських культур, я, що дев'ятьох літ з роду написав свій перший твір німецькою мовою і що свій останній твір присвячу своїй, колись вільній, в майбутньому голубій і прекрасній Еспанії.
Тепер мені тридцять літ, я молодий і здоровий. Палю люльку, маю прозоре серце і ясні очі. Я не ношу ніяких окулярів, ні ультрамаринових, ні кольору індійського індиго. Мій фах - грати у теніс, більярд і інше. Це інше і є те все, що останеться після мене, коли я, вмерши, не буду спроможний грати ні в теніс, ні в більярд.
Отже, я, Майк Йогансен, умру в 1942 році і, оселившися в царстві тіней, буду вести розумну бесіду з Гезіодом, Гайне і Мігуелем Сааведро Сервантесом. Але я буду з ним говорити українською мовою, бо вірю, що наша квітчаста батьківщина є діамант у гроні вільних народів світу. І ще я скажу там, у царстві тіней, що я, Майк Йогансен, був при житті і залишаюсь по смерті одним із кращих поетів української оновленої землі, що я, вовік невтомний, словом і ділом ніс призначений мені прапор гордо і високо.
І скажу там також, у тому царстві тіней, що я, бувши поетом, сценаристом, романістом, лінгвістом, новелістом, автором граматик, поетик, словників, численних перекладів із мов усіх народів світу, в середині життя свого написав також і великі коментарі до коментарів великого філософа Авероеса і тим ще раз убезсмертив своє ім'я.
Так ішли дні мого життя, Майка Йогансена. Це все, що я, син Езопа, міг сказати, підвівши голову од своїх многотомних і тяжких трудів. Амінь.
Опубліковано в альманасі “Літературний ярмарок”, 1929, кн. 3 (133).
Цитовано за "Майк Йогансен. Поезії",
серія "Бібліотека поета", Київ, "Радянський письменник", 1989
Абзаци - ukrevcult.