Рибалки. Йогансен
Під парусами лежать ловці,
І дно парує під парусами
На морі штиль, і лінива синь
Полегом зелений обмилює камінь.
Бунація. - Стиха сказав старший. -
Проте виходьте. Буде левант.
Як двадцять п'ять лебединих ший,
Випливає двадцять п'ять шаланд.
І дуть на веслах: невесело це -
Важніють руки і спати хилить.
Старшино! Слухай. Не пізно ще
Вернутись. Нема ні вітру, ні хвилі.
Бунація. Правда. Сказав старий. -
Але недобір. Недобір до плана.
Греби, хлоп'ята! Воду рий.
У морі гнатиме нас трамонтана.
За Тендрою - бачиш - хмарка є
Леліє, немов учорашня піна?
Вона мені знак, мені знак дає -
Яка сьогодні буде година.
Гей, пожа! Стерно рипить у руці
Пожій. Завертає шаланда вліво.
Висипають сіть молоді ловці.
Орцій. Набирає вітру клівер.
Не раз і не два висипали сіть,
Насипали живим шаланду сріблом -
По борт, по вінця риба лежить,
Для братів, для робочих добута риба.
І от розібрався малий вітерець,
Покинуто весла, мов птиці -
Самі випливають шаланди на герць
За моря синЯву границю.
І знов висипають, і моряний лан
Родить живосрібляні гори,
Де в борознах сплився зелений лиман
Із синьою хвилею моря.
Та борозни глибше заорює вітер,
Жене в буржуазні краї трамонтана,
Хитає шаланди, напружує сіті,
Збиває з зеленої грані лимана.
Спускай топселі. Керуй у вітер.
Вартуйся, хлопці. На рифи бери.
Ще зима у воді. Ще зима на світі,
Ще навіть не провесна. Ще на апріль.
Налетів бурхайло, і пінна бруя
Шумує під прову, біжить у борінній
Путі, як плуг у чорних полях,
Зарипіли стерна в холодній піні.
У море. Вперед. Нема вороття.
Летять мартини за неба двері.
Від неба й до неба бурхайла стяг,
Чим далі і далі блигомий берег.
Блигомий берег потоп у бруї,
Над борт, вище борту бурують хвилі,
Чорніють неба кренні краї,
І стали сторч, і море укрили.
Ламає реї лихий борвій,
Шаланди шалаються, як старці -
Спускай шпринтовий. Шматай. Рви.
Клівер. Клівер держи у руці.
Рятуйся, браття. Рибу скидай!
Гуде забрати здобич море.
Вода воює - по самий край
Бухшриту здіймаються водяні гори.
Орцій. - Крізь бурю реве старий. -
Чи пан. Чи пропав - усе одно.
Орцій! Додому. Орцій бери.
Хто займе рибу, пущу на дно!
Орцій! По пояс у морі стоять
Ловці, налігши на клівер.
Через борт морозна пішла струя.
Орцій. Поворот. І знову ліво.
Блигомий берег блиснув на мить
І знову потоп у пінявій хвилі
Орцій. На берег прову держіть.
Гребіть скільки є, скільки є в вас сили!
В піску, в мілині сичить шкафут
У воду. Попхай. Тягни руками!
Розриває м'язи кодоли жмут,
Коліна крає різучий камінь...
Живі. Удома. Але старшИй
Не дає. Збирає негайні збори.
Похилились голови з кляклих ший,
Стоїть старий і мовчить суворо.
На кого працюєте? На куркуля?
Герої, що в море улов скидали?
Виходь наперед. Просто руля.
Пиши у список. Чого ж ви стали?
Чи ви забули, хто ви є?
Чи ви забули, хто є за вами? -
Мовчить. І вечір з моря встає,
Кладе багрець на причальний камінь.
Із книги “Балади про війну і відбудову” (1933)
Цитується за “Майк Йогансен. Поезії”,
серія “Бібліотека поета”, видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1989
І дно парує під парусами
На морі штиль, і лінива синь
Полегом зелений обмилює камінь.
Бунація. - Стиха сказав старший. -
Проте виходьте. Буде левант.
Як двадцять п'ять лебединих ший,
Випливає двадцять п'ять шаланд.
І дуть на веслах: невесело це -
Важніють руки і спати хилить.
Старшино! Слухай. Не пізно ще
Вернутись. Нема ні вітру, ні хвилі.
Бунація. Правда. Сказав старий. -
Але недобір. Недобір до плана.
Греби, хлоп'ята! Воду рий.
У морі гнатиме нас трамонтана.
За Тендрою - бачиш - хмарка є
Леліє, немов учорашня піна?
Вона мені знак, мені знак дає -
Яка сьогодні буде година.
Гей, пожа! Стерно рипить у руці
Пожій. Завертає шаланда вліво.
Висипають сіть молоді ловці.
Орцій. Набирає вітру клівер.
Не раз і не два висипали сіть,
Насипали живим шаланду сріблом -
По борт, по вінця риба лежить,
Для братів, для робочих добута риба.
І от розібрався малий вітерець,
Покинуто весла, мов птиці -
Самі випливають шаланди на герць
За моря синЯву границю.
І знов висипають, і моряний лан
Родить живосрібляні гори,
Де в борознах сплився зелений лиман
Із синьою хвилею моря.
Та борозни глибше заорює вітер,
Жене в буржуазні краї трамонтана,
Хитає шаланди, напружує сіті,
Збиває з зеленої грані лимана.
Спускай топселі. Керуй у вітер.
Вартуйся, хлопці. На рифи бери.
Ще зима у воді. Ще зима на світі,
Ще навіть не провесна. Ще на апріль.
Налетів бурхайло, і пінна бруя
Шумує під прову, біжить у борінній
Путі, як плуг у чорних полях,
Зарипіли стерна в холодній піні.
У море. Вперед. Нема вороття.
Летять мартини за неба двері.
Від неба й до неба бурхайла стяг,
Чим далі і далі блигомий берег.
Блигомий берег потоп у бруї,
Над борт, вище борту бурують хвилі,
Чорніють неба кренні краї,
І стали сторч, і море укрили.
Ламає реї лихий борвій,
Шаланди шалаються, як старці -
Спускай шпринтовий. Шматай. Рви.
Клівер. Клівер держи у руці.
Рятуйся, браття. Рибу скидай!
Гуде забрати здобич море.
Вода воює - по самий край
Бухшриту здіймаються водяні гори.
Орцій. - Крізь бурю реве старий. -
Чи пан. Чи пропав - усе одно.
Орцій! Додому. Орцій бери.
Хто займе рибу, пущу на дно!
Орцій! По пояс у морі стоять
Ловці, налігши на клівер.
Через борт морозна пішла струя.
Орцій. Поворот. І знову ліво.
Блигомий берег блиснув на мить
І знову потоп у пінявій хвилі
Орцій. На берег прову держіть.
Гребіть скільки є, скільки є в вас сили!
В піску, в мілині сичить шкафут
У воду. Попхай. Тягни руками!
Розриває м'язи кодоли жмут,
Коліна крає різучий камінь...
Живі. Удома. Але старшИй
Не дає. Збирає негайні збори.
Похилились голови з кляклих ший,
Стоїть старий і мовчить суворо.
На кого працюєте? На куркуля?
Герої, що в море улов скидали?
Виходь наперед. Просто руля.
Пиши у список. Чого ж ви стали?
Чи ви забули, хто ви є?
Чи ви забули, хто є за вами? -
Мовчить. І вечір з моря встає,
Кладе багрець на причальний камінь.
Із книги “Балади про війну і відбудову” (1933)
Цитується за “Майк Йогансен. Поезії”,
серія “Бібліотека поета”, видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1989