Воно. Влизько
І
Вечір, як і вечір, -
золотий
і ті ж
на смагляві плечі
коси золоті
падають
і в очі
голубу ману
ціляють, -
мов кочет
в груди турману, -
витончені брови
пазурами вій,
що такі ж шовкові,
як цілунок твій...
І лягаю трупом
перед каганцем,
і люблю,
хоч грубо,
та сказати це
чи насмілюсь,
в вічі,
що, -
мано моя,
ти - не Беатріче,
і не Данте -
я!
ІІ
О блактина Інно!
Ставте самовар.
нап'ємося чаю,
підемо у парк.
Розмовляти будем
про любов,
а ще
ренесанс сердець і
етику обійм!
Безперечно,
все це
незначне,
бо Ви
аж до віку - Інна
і Олекса - я.
Але все ж цікаво
буде з Вами нам
зазирнути
в пустку
йолопських голів,
де -
окрім буденних
справ
(росдрама, віст!) -
тільки претензійність зверхніх міркувань!
ІІІ
Вечір, як і вечір -
золотий -
і ті ж
речення старечі...
Мариш і тремтиш,
Що з тобою дніє
і ночує
і
непомітно тліє
і мізки твої
затуляє мроком, -
притхлею прочан!
О слова під Блока!
О любов міщан!
Із книги "Живу, працюю" (1930)
Цитовано за "Олекса Влизько. Вибрані поезії"
Київ, "Радянський письменник", 1963
Вечір, як і вечір, -
золотий
і ті ж
на смагляві плечі
коси золоті
падають
і в очі
голубу ману
ціляють, -
мов кочет
в груди турману, -
витончені брови
пазурами вій,
що такі ж шовкові,
як цілунок твій...
І лягаю трупом
перед каганцем,
і люблю,
хоч грубо,
та сказати це
чи насмілюсь,
в вічі,
що, -
мано моя,
ти - не Беатріче,
і не Данте -
я!
ІІ
О блактина Інно!
Ставте самовар.
нап'ємося чаю,
підемо у парк.
Розмовляти будем
про любов,
а ще
ренесанс сердець і
етику обійм!
Безперечно,
все це
незначне,
бо Ви
аж до віку - Інна
і Олекса - я.
Але все ж цікаво
буде з Вами нам
зазирнути
в пустку
йолопських голів,
де -
окрім буденних
справ
(росдрама, віст!) -
тільки претензійність зверхніх міркувань!
ІІІ
Вечір, як і вечір -
золотий -
і ті ж
речення старечі...
Мариш і тремтиш,
Що з тобою дніє
і ночує
і
непомітно тліє
і мізки твої
затуляє мроком, -
притхлею прочан!
О слова під Блока!
О любов міщан!
Із книги "Живу, працюю" (1930)
Цитовано за "Олекса Влизько. Вибрані поезії"
Київ, "Радянський письменник", 1963