Внизу. Йогансен
Тільки ми зможемо колись організувати підземні теплоцентралі. В низ верстами горітиме вугілля і само видаватиме силу нагора. Вибійні молодти і врубові навіть будуть непотрібні. За це б'ємось у чорній норі.
Десь є трава...
Зеленим сонцем напоєна...
Зідхає за вітром, стелеться...
Вітровим виростає роєм.
Рай. Пирій. Світлоселиця.
Така трава.
Але внизу - там нема трави...
Нема сонця - нема обрію,
Земної густої крові
Добувають вугільні герої.
Шоб та чорна земна кров
Горіла в Союзу жилах,
Щоб жили верстати, щоб на сотні верстов
Сіяли станції - соціялізму сила.
Соціялізму сила движе серця
Чорних людей углибу під землею.
Тисяча шахт - межи ними ця, -
Тисяча серць горить коло неї.
Тисяча серць у вічній ночі
Костить сирий одвічний камінь.
Ні хмар, ні сонця, Ламповий чин
Виображує чорне небо над нами.
В камінне небо уп'ялись плечі.
Вапняк і порфір розвірчує молот,
І креше кварц, і іскри мече,
Як дощ, жало сталевих долот.
Соціялізму сила движе серця
Чорних людей углибу під землею.
Тисяча шахт - межи ними ця, -
Тисяча серць б'ється за неї.
Б'ємось, щоб не бились наші діти
Внизу - щоб бути їм нагорі, -
Б'ємось за щастя людей на світі -
За це б'ємось у чорній норі.
І от одне починає битись
Скоріш, не в марші машин, не в такт
Працюють руки ще в тому ж ритмі,
І тільки серце - б'ється не так.
Десь є трава...
Зеленим сонцем напоєна...
Зітхає за вітром, стелеться...
Вітровим виростає роєм.
Рай. Пирій. Світлоселиця.
Така трава...
Як легко і солодко. Швидше. Швидше.
Злітає серце під сонце д'горі.
Рука безладно в камінь тиче
Ще легше. Солодше леліє море.
Заснув би в ньому. І раптом вітер
Доніс до скронь металевий скрегіт.
Ударив. І море з потом витер.
Метан! Це газ. Оце той легіт.
Соціялізму сила движе серця
Чорних людей углибу під землею.
Тисяча шахт. Межи ними ця,
Тисяча серць б'ється за неї.
Б'ємось. Щоб не бились наші діти
Внизу. Щоб бути їм нагорі, -
Б'ємось за щастя людей на світі,
За це б'ємось у чорній норі.
І тисяча перше - теж б'ється,
На чорних руках лежить, мов дитя,
У могутніх грудях шахтарське серце
І тихо вертається до життя.
Встає. Випростовує колосальні плечі.
Із книги "Балади про війну і відбудову" (1933)
Цитовано за "Майк Йогансен. Поезії",
серія "Бібліотека поета", Київ, "Радянський письменник", 1989
Десь є трава...
Зеленим сонцем напоєна...
Зідхає за вітром, стелеться...
Вітровим виростає роєм.
Рай. Пирій. Світлоселиця.
Така трава.
Але внизу - там нема трави...
Нема сонця - нема обрію,
Земної густої крові
Добувають вугільні герої.
Шоб та чорна земна кров
Горіла в Союзу жилах,
Щоб жили верстати, щоб на сотні верстов
Сіяли станції - соціялізму сила.
Соціялізму сила движе серця
Чорних людей углибу під землею.
Тисяча шахт - межи ними ця, -
Тисяча серць горить коло неї.
Тисяча серць у вічній ночі
Костить сирий одвічний камінь.
Ні хмар, ні сонця, Ламповий чин
Виображує чорне небо над нами.
В камінне небо уп'ялись плечі.
Вапняк і порфір розвірчує молот,
І креше кварц, і іскри мече,
Як дощ, жало сталевих долот.
Соціялізму сила движе серця
Чорних людей углибу під землею.
Тисяча шахт - межи ними ця, -
Тисяча серць б'ється за неї.
Б'ємось, щоб не бились наші діти
Внизу - щоб бути їм нагорі, -
Б'ємось за щастя людей на світі -
За це б'ємось у чорній норі.
І от одне починає битись
Скоріш, не в марші машин, не в такт
Працюють руки ще в тому ж ритмі,
І тільки серце - б'ється не так.
Десь є трава...
Зеленим сонцем напоєна...
Зітхає за вітром, стелеться...
Вітровим виростає роєм.
Рай. Пирій. Світлоселиця.
Така трава...
Як легко і солодко. Швидше. Швидше.
Злітає серце під сонце д'горі.
Рука безладно в камінь тиче
Ще легше. Солодше леліє море.
Заснув би в ньому. І раптом вітер
Доніс до скронь металевий скрегіт.
Ударив. І море з потом витер.
Метан! Це газ. Оце той легіт.
Соціялізму сила движе серця
Чорних людей углибу під землею.
Тисяча шахт. Межи ними ця,
Тисяча серць б'ється за неї.
Б'ємось. Щоб не бились наші діти
Внизу. Щоб бути їм нагорі, -
Б'ємось за щастя людей на світі,
За це б'ємось у чорній норі.
І тисяча перше - теж б'ється,
На чорних руках лежить, мов дитя,
У могутніх грудях шахтарське серце
І тихо вертається до життя.
Встає. Випростовує колосальні плечі.
Із книги "Балади про війну і відбудову" (1933)
Цитовано за "Майк Йогансен. Поезії",
серія "Бібліотека поета", Київ, "Радянський письменник", 1989