Наталя Забіла. Сестрі

[kermanich]

Залізна стежка для залізних
коней -
Простягся шлях кудись
у далечінь.
І з нескінченним стукотом
вагони
Вогнем у вікнах блимають вночі.
І ходиш ти між рейок кроком
звичним,
Комусь накази кидаєш в пітьмі.
І там, і тут в проміннях
електричних
Червона кепка - і дівочий сміх.

А потім ранок - синню під очима,
Глибокий сон без привидів
і снів.
Пливуть і тануть, пролітають
мимо
Зелені і червонії вогні.
І, може, сум полине на хвилинку
Й полинний трунок в серці
розіллє,
Тому що й ти - така ж, звичайно,
жінка,
А сил нема подумать про "своє".
Немає сил... І знов біжать
вагони,
І знов сама - на станції
вночі.
Залізним шляхом на залізних
конях
Летить твій вік в сталеву
далечінь.

1927 р

Київ, 1969