Трійця, зелена (клечальна, гряна) неділя, зелені святки
Свято Святої Тройці називається П'ятдесятницею тому, що зішестя Св. Духа на апостолів відбулося на п'ятдесятий день після Воскресіння Христового. Свято християнської П'ятдесятниці містить у собі подвійне торжество: і на славу Пресвятої Тройці, і на славу Пресвятого Духа, який видимо зійшов на апостолів і уклав новий вічний завіт Бога з людьми.
Трійця, зелена (клечальна, гряна) неділя, зелені святки - такі народні назви цього циклу українських календарних обрядів, у якому представлені всі моменти, характерні для аналогічних обрядів європейських народів. За церковною традицією, перший день свята (неділя) - Духів день, другий - власне Трійця. В Україні перед святом (духової, зеленої суботи) прикрашали оселі зіллям. Гілками клена, липи заквітчували (клечали) хату - над вікнами, дверима, господарські споруди, стромляли в землю гілки на посівах жита. На подвір'ї, біля воріт ставили принесену з лісу невеличку березу або осику. Долівку хати притрушували запашним зіллям: лепехою (явгір, татарка - місцеві назви), любистком, на вікнах ставили букети з чебрику, волошок, м'яти. Зелені святки - свято розквітлого дерева, буйної зелені. За уявленнями слов'янина - язичника, зелена сила лісу, дух дерева допомагали людині зміцнити здоров'я, вберегти господу від лиха, сприяли врожаю. Саме як обереги клечання ставилося біля входу (на дверях, вікнах, воротах). Осика мала віднаджувати відьом. Крім цього, зрубану осичку вносили в клечальну суботу на ніч у хату, а ранком дивилися: якщо листя залишалося зеленим, хоча й зів'ялим за ніч, - всі в родині доживуть до наступної клечальної суботи; якщо ж листя почорніє, то буде в оселі покійник.
Троїцьке зілля не викидали, а сушили й у відварах із нього мили волосся, - щоб не боліла голова, парили хворі ноги, клали під голову покійникові - «щоб йому і на тім світі пахло». Суха лепеха, покладена в сторону (місце зберігання жита), мала відганяти мишей, а в гнізді квочки - допомагати виводитись курчатам. Особливо цінували зілля, свячене у церкві.
Першого дня Трійці в Україні подекуди (Ровенщина, Волинь)
й нині справляють найбільш архаїчний за походженням обряд водіння Куста1. Молоду дівчину вбирають у зелень, прикрашають стрічками і з піснями водять селом, отримуючи гостинці від господарів осель. У центральних районах України обряд мав іншу назву - «водити тополю». Водячи «тополю», дівчата співали:
Стояла тополя край чистого поля,
Стій, тополенько, не розвивайся,
Буйному вітрові не піддавайся...
На Чернігівщині клечальної неділі на сільському майдані встановлювали віху - високу жердку, обвиту зіллям, із колесом від воза нагорі. На Київщині вкопували височеньке, прикрашене квітами і стрічками дерево - явір. Біля них гуляла, співала, танцювала молодь. Очевидно, що віха і «явір» - втілення світового дерева, аналога відомого всім європейським народам «майського дерева».
Із зеленими святками в українців (так само і в болгарів, поляків, чехів) пов'язано багато повір'їв про русалок.
Вважалося, що впродовж тижня після Трійці (він називається русальним, Русальницею) по землі ходять русалки. Колишні духи вологи й рослин із прийняттям християнства перетворилися на «погань богомерзку».
Згідно з народною уявою, русалки - це дівчата або молоді жінки, які під час купання втопилися. Русалки на віки відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що чудом збудовані із прозорого кришталю.
Місяць і зорі викликають русалок із води. Із тихим плескотом хвиль, розгортаючи своїми блідими руками густе латаття, русалки виходять на берег. Вони не мають на собі одягу, у них бліде тіло, довге хвилясте волосся, зелене як трава, стан високий і гнучкий, а очі палкі й сині, як морська глибочінь. На голові у кожної русалки - вінок із осоки, і тільки у старшої, царівни, він із водяних лілій. Вийшовши із води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся, або беруться за руки і водять дивовижні, з таємничим шепотом, хороводи. Іноді русалки вилазять на дерева й гойдаються на гіллі, як на гойдалці, співаючи пісень. Русалчині пісні небезпечні: хто почує їх, то, як зачарований, підійде близько до них, а русалки тоді заманять прибульця до себе, візьмуть у своє коло, і будуть гратися з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку, на дно.
Із дерев русалки найбільше люблять клен і дуб. Гойдаючись на гіллі, вони інколи розважаються: розмотують на деревах нитки, що їх крадуть у тих жінок, котрі заснули без молитви. Інколи русалки бігають і по полях, засіяних житом; плещучи в долоні, вигукують: «Ух, ух... Солом'яний дух!» Від клечальної неділі починаючи, русалки вигукують і в лісах та сміються, аж луна розходиться. Часом русалки розпалюють вогні, що горять над могилами, в дібровах і лісах. Ось деякі із пісень русалчиного репертуару:
Ой, біжить, біжить мила дівчина,
А за нею да русалочка,
Ти послухай мене, красна панночко,
Загадаю тобі три загадочки...
В Україні довго зберігався звичай серед жінок - в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його нібито русалки брали собі на сорочки. А на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його парою русалки будуть ситі. В русалчин тиждень не слід кидати лушпиння з яєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям. Не можна сіяти муку прямо в діжку, бо буде багато русалок.
В русалчин тиждень (тиждень після Трійці), у четвер, не можна працювати, щоб не розгнівати русалок; щоб вони не нашкодили домашній худобі, птиці й усьому господарству. Цей день називається - Русалчин Великдень. Вранці, як тільки зійде сонце, дівчата йдуть у поле на хліба й беруть із собою хліб із житнього борошна, спеціально для цього спечений. Міситься цей хліб на свяченій воді. В полі дівчата ламають хліб на декілька шматків, діляться ним порівну, а потім кожна йде на ниву свого батька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб для мавок - «щоб жито родило».
Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин, любисток або ще й додатково часник, і там у лісі кидають сплетені вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів. Починаючи із четверга Русалчиного тижня, дівчата не ходять по одинці в поле й не купаються, - «щоб русалки не залоскотали».
Вони носять при собі полин і любисток - бо все це відлякувало русалок. Якщо доводиться заходити у воду, то спершу треба накидати полину, любистку і тільки тоді можна заходити у воду.
Напередодні Трійці не можна дівчатам ходити в ліс, бо там їх можуть зустріти русалки й запитати: «Полин чи петрушка»? Якщо дівчина скаже «полин», то русалка на це: «Сама ти згинь!» - і відпустить, а як скаже дівчина: «петрушка», то русалка: «Ти ж моя душка!»,- і залоскоче дівчину до смерті.
Зеленого тижня не можна вибілювати полотно: пустунки-русалки могли залишити на ньому незмивні сліди.
По закінченні тижня після Трійці русалок урочисто виряджали із села. «Ідіте, русалочки, ідіте, та нашого житечка не ломіте», - співали дівчата на Чернігівщині, проводжаючи вбрану русалкою дівчину (у вінку і самій сорочці), за межі села.
В Україні вірили, що кожний, хто помер чи втопився на зелені святки, стає русалкою. Духову суботу вважали днем поминання потопельників і малих нехрещених дітей, яких церква забороняла поминати в інші поминальні дні. Майже по всій Україні неодмінно відвідували кладовище в понеділок Трійці - розигри. Свіжі могили прикрашали клечанням. На Ровенщині й Волині на кладовище ходили в четвер, на «навську трійцю». Цей день ще називали «сухим четвергом»: заборонялося працювати в полі, треба було пересушувати одяг.
http://www.sviato.in.ua
Руса́лії,, весняне свято, зв'язане з поминанням померлих, що його визначали у рим. календарях як rosalia, dies rosae. Звідти ж воно прищепилося у слов. й ін. народів півд.-сх. Європи. У Київ. Русі Р. злилися з подібними місц. святкуваннями, особливо поминальними, «бісовськими ігрищами», які супроводилися піснями, танцями, грою на бубнах, сопілках і гуслях. Традиція Р. збереглася в укр. народився святкуваннях Русального тижня, починаючи від Троїцької - Клечальної неділі та Русалчиного або Мавського Великодня, що припадав у четвер Зеленого тижня (див. ЕУ 1, стор. 236). Р. відбувалися в Україні в супроводі різних обрядових дій: переодягання однієї з дівчат за русалку, вбирання вінків, оперізування перевеслом з трави чи збіжжя, походу з танцями, співання русалыних пісень тощо. Подекуди «Русальний тиждень» завершувався «проводами русалок» - прогнанням русалок або «русальними розіграми», тобто закінченням гуляння і забав русалок.
Як ставали русалками
Відомі головним чином з народних вірувань України й Білоруси і майже невідомі в Росії та серед західних і південних слов'ян. Згідно з цими віруваннями, русалками ставали дівчата, які потонули або померли на Зелені свята. Також і ті, що були заручені і померли перед шлюбом, або й діти, що народилися мертвими або повмирали нехрищеними - так звані страдчата чи потерчата. Русалки (дівчата і жінки-утоплениці) стають дружинами Водяника.
Види русалок
Русалок уявляли, як гарних дівчат, голих і з довгим русявим або зеленим розпущеним волоссям до колін або у сорочках, чи у дівочому прозорому вбранні у вінках з осоки та зілля.
В українській міфології русалки входять до класу демонів. Це дівчата-утоплениці, які, ставши русалками, навіки вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу. Вони живуть на дні водойми в кришталевому замку, де одні розчесують свої золоті коси, інші відпочивають на лежанках із дорогоцінних мушлів. Їхні прозорі тільця здригаються від холоду, бо промені сонця не доходять до них. Русалки нетерпляче чекають променів, щоб погрітися. Інколи забирають дівчат до себе, в яких не склалася доля. Боги не мали права увійти до русалчиного замку.
Менш поширеною є думка про те, що русалки живуть під водою у гніздах, звитих із соломи і пір'я, украдених ними в селі під час Зеленого тижня. Батьківщиною русалок вважали річкові ями Дніпра. Звідси русалки розходилися по інших водоймах. Навесні, гуляли полями й лісами - до дня Петра і Павла. Особливо небезпечними були русалки у «Русальний Тиждень», коли вони приваблювали до себе перехожих, зокрема дівчат і парубків, та залоскотували їх до смерти. Оберегом від русалок були хрест і полин (Євшан-зілля). Щоб русалки не чинили шкоди людям і в полі, селяни влаштовували після «Русального великодня», у четвер Зеленого тижня, «проводи русалок» з окремими піснями й обрядами.
Розрізняють три види русалок: 1) Берегиня (Русалка воляна) - демон, народжений від дівчини, яка втопилася. Схожа на дівчину з пишним волоссям і риб’ячим хвостом замість ніг. Боїться запаху полину або любистку. Живе на дні річок, озер, морів у кришталевих палацах. Часто виходить на берег і сумно співає. Саме тому і назва - Берегиня. Не слід плутати з небесною Берегинею - богинею Матері-Землі. 2) Поляниця (Русалка полоьва) - демон, що уособлює мрії про волю, незалежність, гордість. Вигляд: дівчина у вінку та одязі із зелені. Походить з дівчини, яку розтерзали дикі звірі або яка повісилася. Гуцули називають її Повітрулею. 3) Мавка (Русалка лісова) - демон, що народжується з духу дівчини, яка загинула в лісі з різних причин. Схожа з Поляницею, але різниться одягом, який сплетений з вербових віток.
Серед русалок є й Лоскотниці - це душі дівчат, що померли зимою; вони з’являються на полях і до смерті залоскочують дівчат і хлопців, якщо ті потрапляють до них.
Узагальнення
Серед сказаного випливає, що русалки, не маючи в природі своїй нічого стихійного і двоїстого, є лише різновидом мерців. Вивчаючи оповіді та повір'я про українських русалок, необхідно відрізняти їх від класичних та романських переказів про подібних жіночих створінь - сирен, напівжінок-напівриб, оскільки ці повір'я на Україні не знайшли відображення. Русалки відрізняються від усіх вже згаданих істот тим, що в їхній природі немає нічого подвійного.
Русалки є символом спокуси, небезпеки, яка чатує на людину у воді. Вони є також символом душевної печалі і туги за земним життям. Русалки можуть виступати символом краси водної стихії.
Назву русалок виводять зазвичай від латинського визначення весняного свята «розалія» (грец. русалія). Останнім часом все більше утверджується слововивід П. Шафарика - від праслов`янської назви ріки - руса. Народні вірування про русалок були улюбленими темами й сюжетами української літератури, особливо доби романтизму, як також у музиці й в образотворчому мистецтві. З України вони передалися в польську й російську літератури.
http://uk.wikipedia.org/
На Івано-Франківщині триває фестиваль "Зелені свята на Гуцульщині" (РЕПОРТАЖ)
Гучними народними співами та танцями відзначають Святу Трійцю у селі Прокурава, що на Івано-Франківщині. Там триває міжнародний фестиваль "Зелені свята на Гуцульщині". Окрім фольклорних гуртів з різних регіонів країни на свято приїхали також виконавці з Польщі, Ізраїлю та Молдови - загалом понад півтисячі людей. Парубки у вишиванках і верхи на конях очолюють ходу селян на фестиваль. Традиція відзначати Трійцю на Гуцульщині - має давню історію. На Зелені свята застеляють долівки помешканнь травами та прикрашають хати зеленню. Зазвичай - це гілки берези, клену чи липи. Косівчанка Наталія Лаврук збирає трави усе своє життя. Нині прийшла на свято з букетом квітів та не простих, а цілющих.
Наталія Лаврук, травниця (м. Косів): "Це я онучкам даю від грипу. А це ми всі п'ємо буквицю - щоб бути емоційним. А це дуб - символізує силу і здоров'я. В народі кажуть як є газда в хаті, то обов'язково стелять листям дубу бо господар вдома".
Гуцульські дівчата привертали до себе увагу парубків оргинальним вбранням. Вони кажуть, що саме так, мов лісові мавки, одягалися жінки у давнину.
Яна Рогожа, учасниця фестивалю: "Ось це ковиль-трава. Її спеціально привозять з Казахстану. А цей головний убір - дівчата востаннє одягяли перед тим як вийти заміж.
Журналістка: "Чи можна вважати що саме так вбиралися у давнину?"
Яна Рогожа, учасниця фестивалю: "Так у нашому селі саме так одягалися наші предки".
Гостей фестивалю у Прокураві розваджали кілька фольклорних гуртів з різних регіонів України, а також Польщі, Ізраїлю та Молдови. Окрім співу, виконавці демонстрували ще й вміння грати на традиційних для свого народу музичних інструментах. Гуцульський цимбаліст Микола Данищук жартує, що його руки мають очі, тож грати може навіть із закритими очима.
Микола Данищук, цимбаліст: "Такі фестивалі дуже потрібні - адже вони приносять лише задоволення людям. На інші фольклорні свята гуцулам важко потрапити, однак коли такий фестиваль відбувається у селі - то насолодитися ним може прийти кожен".
Гостей "Зелених свят на Гуцульщині" не налякала навіть злива. Вони не лише спостерігали за забавами молоді, а й залюбки вчилися ткацтву на верстаті.
Олена Микитин, майстриня: "Треба вміти вснувати, добре рахувати - ниточку до ниточки складати. Я плету все що хоче людина - рушники, китиці, браслети і навіть полотно з своїх ниток".
"Зелені свята на Гуцульщині" триватимуть до вівторка. Увесь цей час, окрім ознайомлення з фольклором, усіх охочіх пригощатимуть традиційним баношем із бринзою.
Оксана Дудій, Андрій Гаргара, 5 канал
***
ЗАВАНТАЖИТИ ВІДЕОСЮЖЕТ (7.50Мб)