БОЇ ЗА УКРАЇНОЗНАВСТВО
26.02.2014 р. о 8:46 в Інтернет-мережі на сайті «Ракурс» було оприлюднено повідомлення за авторством Наталії Іванової «Життя за законами революційного часу: рейд в Інституті українознавства». У ньому розповідалося про події, які відбулися в понеділок 24.02.2014 р. в Національному науково-дослідному інституті українознавства та всесвітньої історії (ННДІУВІ МОН України) за адресою: м. Київ, вул. Ісаакяна, 18. Ми хочемо зацитувати повністю матеріал з цього повідомлення, що стосується зазначених подій:
«В Інституті українознавства та всесвітньої історії (підпорядковується Міносвіти) позавчора теж було неспокійно. Невідомі озброєні битами хлопці прийшли зранку в кабінет директора Анатолія Чайковського, колишнього проректора Національної академії внутрішніх справ. «Вчора (24 лютого. - Ред.) о дев'ятій годині ранку, коли я прийшов на роботу, мене зустріла команда у складі 15-18 людей, усі були з битами, троє з них були в масках», - розповів у коментарі «Ракурсу» Чайковський. За його словами, невідомих з битами привели в інститут «декілька радикалів, які працюють в інституті». «Ці радикали змусили колектив зібратися в актовій залі на збори. Це все було під охороною, на кожному поверсі стояло по декілька людей. Радикали намагалися поставити питання про висловлення мені недовіри та усунення з посади», - сказав Чайковський. Директор інституту стверджує, що на зборах були присутні також колишні працівники інституту, звільнені деякий час тому. Чайковський каже, що в голосуванні за висловлення йому недовіри брало участь лише восьмеро людей (втім, його самого на зборах не було, не захотів іти). За словами Чайковського, жодних посвідчень гості не показували, а він і не питав: «Вони заявили, що це територія Майдану, яку вони охороняють». Чайковський певний, що невідомих гостей привели в інститут його власні підлеглі: «Їх запросили сюди внутрішні радикали, які вирішили таким чином звести зі мною рахунки. Але все-таки мушу наголосити, що вони вели себе доволі спокійно, погроз з їхнього боку не було». Однак наступного дня, за твердженням директора, «внутрішні радикали» понівечили майно інституту. «Заяву про звільнення я не писав і писати не збираюся. Якщо до мене є претензії щодо моєї фахової роботи, то нехай мені їх висунуть. А якщо так політизовано вирішувати питання, то далеко Україна не зайде», - заявив Чайковський. У Штабі народної самооборони на запит «Ракурсу» повідомили, що про такий випадок їм нічого невідомо. Що ж, тепер, мабуть, знатимуть» [1].
В цілому перебіг подій зображений вірно, разом з тим у повідомленні, м’яко кажучи, є ряд суттєвих неточностей. Саме тому, автор цієї статті, Фігурний Ю.С., який опосередковано згадується, як «внутрішній радикал», спробує подати своє бачення так званого «рейду».
Внаслідок поспішної втечі з Києва четвертого президента В.Ф. Януковича в Україні відбулося перезавантаження влади й українці отримали шанс стати господарями власної долі. Це ж стосується і вчених-українознавців ННДІУВІ. Ця науково-дослідна інституція (утворена на початку 1992 р.) цілеспрямовано працювала в ім’я розбудови Української Самостійної Соборної Держави. Попри значні труднощі і спротив вчені-українознавці послідовно досліджували Україну, українців і світове українство у цивілізаційному часопросторовому розвитку. Сотні монографій, книг, наукових збірників, десятки тисяч статей, рецензій, повідомлень стали реальним доказом їхньої наполегливої праці (див. сайт ННДІУВІ, зокрема електронну бібліотеку, журнал «Українознавство» і «Збірник наукових праць»). Проте, з приходом до влади В.Ф. Януковича у 2010 р. і призначенням на посаду Міністра МОН України Д.В. Табачника для ННДІУВІ розпочалися важкі часи. Д.В. Табачник як справжній російський патріот, імперський шовініст, призначений на цей пост, ймовірно, за прямою вказівкою Кремля, розпочав активно і системно нищити в Україні все українське, загалом й українознавство як науку, ідеологію та навчальну дисципліну. На жаль, тогочасне керівництво ННДІУВІ в особі П.П. Кононенка (засновника Інституту і незмінного директора) виявилося не готовим активно протидіяти цьому тотальному наступу українофобів. На початку 2011 р. ННДІУ був реорганізований у ННДІУВІ. П.П. Кононенко був усунений з посади, в Інституті розпочала діяльність реорганізаційна комісія на чолі з А.С. Чайковським (протеже Д.В. Табачника). Здавалося, все…українознавчий форпост упав під натиском Д.В. Табачника, але трапилося чудо, чудо на Дніпрі: П.П. Кононенка, який використав свої зв’язки в Адміністрації Президента В.Ф. Януковича, знову призначили директором ННДІУВІ на три роки, а його заступником - А.С. Чайковського, але на п’ять років. Після цих призначень в Інституті розпочалося жорстоке протистояння між Петром Петровичем і Анатолієм Степановичем, а колектив став заручником цієї колотнечі. Зрештою, на початку червня П.П. Кононенко написав заяву про звільнення за власним бажанням, а через деякий час Д.В. Табачник призначив на цю посаду доктора історичних наук (захистив докторську дисертацію в 1991 р. за темою «Помощь советского тыла в организации народной борьбы против фашистских захватчиков на временно оккупированной территории СССР 1941−1944 гг. (На материалах Украинской ССР»), професора А.С. Чайковського. Найважливіше в цій ситуації те, що до кола наукових інтересів Анатолія Степановича українознавство ніколи не входило. Водночас його ідеологічні переконання добре відомі з праць та інтерв’ю («Чекисты стояли насмерть», «Героизация бандеровщины: исторический цинизм», «… Бандера и Шухевич были агентами гитлеровских спецслужб, и этим все сказано!», «Спецгрупи НКВС і НКДБ: міфи та реальність», «Война или военная преступность» (упоряд. В. Колісниченко) тощо).
Період перебування на посаді директора ННДІУВІ А.С. Чайковського позначився серйозними проблемами у житті нашого Інституту. Було запроваджено елементи ідеологічної цензури, що виявилися, зокрема, у вилученні з обігу самого терміна «українознавство» (нині він не фігурує у назві жодного зі структурних підрозділів ННДІУВІ); припинено видання фахового журналу «Українознавство», що упродовж років був обличчям нашої установи; відчутно ускладнено (а на тривалий час - і зупинено) захист дисертаційних досліджень; ліквідовано спецраду із захисту дисертацій за спеціальністю «українознавство» (09.00.12). У наукових дослідженнях знову з’явилися напрямки й імена часів СРСР, а «ідеологічно хибні» дисертаційні теми взагалі втратили шанс бути захищеними. Восени 2013 р. було цинічно проігноровано вшанування річниці трагічних подій 1933 р. Крім того, було знищено значну частину українознавчих фондів наукової бібліотеки ННДІУВІ, зокрема - раритетних видань, переданих науковому колективу Інституту представниками української діаспори. У той час, коли серед навчальних закладів України існує гостра потреба в українознавчій літературі, велику кількість примірників журналу «Українознавство» за 2001-2009 рр. було здано на макулатуру. Останні роки позначилися згортанням науково-освітньої діяльності ННДІУВІ, розформуванням його Кримської філії, призупиненням перспективних напрямів українознавчої роботи в науковій та освітній царині. Було відмінено щорічний всеукраїнський конкурс з українознавства для учнів, на невизначений термін перенесено анонсовану на початок березня конференцію до 200-річчя з дня народження Т. Шевченка. Співробітники Інституту понад рік не отримують надбавок за трудовий стаж. Частина працівників працюють не на повну ставку, а багато хто взагалі втратив роботу, внаслідок чого за останні кілька років трудовий колектив Інституту втратив багатьох цінних працівників і зменшився у кількісному вимірі приблизно на третину. Примусова спроба укладання контрактів терміном на 1 рік також відчутно знизила нашу впевненість у завтрашньому дні. В умовах авторитарного управління й адміністративного тиску значно ускладнена робота профспілкової організації [2].
Саме тому ініціативна група у складі О.А. Хоменка (наукового співробітника відділу української філології, поета, письменника, активного учасника Майдану) і Ю.С. Фігурного (кандидата історичних наук, завідувача відділу української етнології й учасника Майдану) у понеділок 24 лютого 2014 р. при підтримці 8 активістів Самооборони (Третьої сотні) звернулися з до А.С. Чайковського з проханням написати заяву про звільнення з посади директора ННДІУВІ. Але ми мусимо визнати, що Анатолій Степанович виявився «міцним горішком» і відмовився це робити. В приватній розмові з автором статті він повідомив, що не тримається за посаду і полишить її лише за наказом новообраного Міністра МОН України. Тому О.А. Хоменко і Ю.С. Фігурний ініціювали збори трудового колективу ННДІУВІ, щоби винести це питання на широкий загал. Хочу наголосити, що нікого примусово, як стверджується в повідомленні Н. Іванової, на збори «не заганяли». В автора є список присутніх на загальних зборах ННДІУВІ, які відбулися 24 лютого 2014 р. (зареєструвалося 48 осіб, також були присутні співробітники ННДІУВІ, які не реєструвалися). У цих зборах взяли участь і колишні співробітники, які свого часу були звільнені А.С. Чайковським, але в голосуванні вони участі не брали. Хочемо наголосити, що ініціатори цих зборів намагалися діяти у правовому полі. З цього приводу голова профкому С.М. Бойко консультувалася з юристом профспілки працівників освіти і науки міста Києва. На порядок денний було поставлено 3 питання: 1) повернення Статуту ННДІУ, в якому його працівники мали право на обрання директора (за діючим Положенням ННДІУВІ, який нав’язав українознавцям колишній Міністр МОН України Д.В. Табачник, на посаду директора і його заступника призначають за наказом Міністерства МОН України); 2) висловлення недовіри директору А.С. Чайковському; 3) питання щодо доцільності проведення Міжнародної наукової конференції, присвяченої 200-річчю Т.Г. Шевченка. Збори тривали з 11:00 до 13:30. Всі, хто мав бажання, висловлювалися. Доктор історичних наук, завідувач відділу всесвітньої історії О.О. Салата запросила на збори очільника групи самооборони Сергія Пєрєвєрзєва (фахового археолога), який подякував присутнім за довіру і спокійно спостерігав за дебатами. Сторонніх в актовій залі не було, згодом всі колишні співробітники залишили приміщення. У зв’язку з форматом статті ми не будемо переказувати весь перебіг подій, лише зазначимо, що більшість присутніх проголосували за проведення наступних зборів в середу 26 лютого 2014 р., з метою розгляду питання Статуту Інституту, колективного договору та інших нагальних питань. Щодо недовіри директору А.С. Чайковському було проведено голосування. В підсумку 10 осіб - за недовіру, 15 - утрималися; 1 - проти. Слід відзначити, що дехто з присутніх покинули актову залу, а чимала кількість взагалі не голосували. Питання про конференцію не знайшло підтримки у присутніх.
А.С. Чайковський був дуже невдоволений цими подіями і намагався активно протидіяти запланованим на 26 лютого 2014 р. зборам, почавши чинити тиск на співробітників з метою їх відтермінування. Навіть обґрунтовані прохання щодо необхідності проведення зборів з метою дообрання профкому, комісії з трудових спорів, комісії з загальнообов’язкового державного соціального страхування ННДІУВІ тощо не змусили директора змінити свою позицію. Навпаки: у приватній розмові А.С. Чайковський тиснув на С.М. Бойко та пропонував подумати про інше місце роботи. Попри весь тотальний тиск дирекції, профспілкові збори та збори трудового колективу відбулися 26.02.2014 р. і тривали з 11:00 до 13:30. На них були вирішені майже всі питання, й співробітники підтримали відновлення права трудового колективу обирати свого директора.
27.02.2014 р. був сформований новий уряд на чолі А.П. Яценюком, де Міністром МОН України був затверджений С.М. Квіт. Співробітники ННДІУВІ прихильно зустріли цю новину. Разом з тим ініціативна група, враховуючи, що новообраний Міністр не зможе опанувати водночас всі нагальні проблеми, вийшла з ініціативою проінформувати С.М. Квіта про критичну ситуацію, яка склалася в ННДІУВІ. 4 березня 2014 р. Міністру МОН України було передано колективне звернення за підписами 20 співробітників (на 17:40 5.03.2014 р. це звернення підписали 32 особи, але одна співробітниця відкликала свій підпис у зв’язку з анонімним телефонним дзвінком з погрозами). Автор наголошує, що під час збирання підписів він ні на кого не тиснув і не залякував, але відчув, якими заляканими є деякі його колеги.
У своєму колективному звернені підписанти наголосили: «… подальше перебування на посаді директора ННДІУВІ людини, яка, не отримавши мандат довіри колективу Інституту шляхом виборів, ніколи не мала безпосереднього стосунку до українознавчої науки, цурається самого терміну «українознавство» і є безпосереднім протеже українофоба Д. Табачника, є неприйнятним. Вважаємо, що майбутнім директором ННДІУВІ повинен стати фахівець з українознавства, який має низку вагомих праць з цієї проблематики. З огляду на висловлене вище, звертаємося до Вас як Міністра освіти і науки України з проханням невідкладно втрутитися у ситуацію, що склалася в нашій науковій установі, а саме:
- розірвати контракти, укладені попереднім керівництвом МОН України з громадянами Чайковським А. С. та Ганжуровим Ю. С.;
- сприяти відновленню Статуту ННДІУВІ, чинного до початку його реорганізації, здійсненої без згоди колективу Інституту позбавленим повноважень Президента України гр. Януковичем В.Ф., відправленими у відставку прем’єр-міністром України Азаровим М.Я. та міністром освіти і науки Табачником Д. В.;
- при укладанні контракту з новим директором чи виконувачем обов’язків директора ННДІУВІ врахувати думку, висловлену трудовим колективом Інституту» [3].
Співробітники ННДІУВІ сподіваються, що шановний Міністр МОН України С.М. Квіт оперативно відреагує на наше звернення.
Разом з тим, на превеликий жаль, А.С. Чайковський продовжує нав’язувати колективу свої уподобання. Так, ще 24 лютого 2014 р. О.А. Хоменко і Ю.С. Фігурний облаштували в холі Інституту куточок вшанування пам’яті «Небесної сотні». У вівторок 4 березня, рано-вранці охоронці повідомили автору статті, що директор наказав ліквідувати його, а саме стіл, табличку, вазу з квітами, свічки і державний прапор з траурною стрічкою. Згодом Ю. Фігурний переговорив з А. Чайковським. Директор зазначив, що в «нас не церква і не монастир, дев’ять днів минуло, траур закінчився» і зауважив, що це негативно впливає на моральний дух колективу. У відповідь Ю. Фігурний наголосив, що це вшанування мало б тривати сорок днів, пообіцяв переговорити з О. Хоменком і повідомити остаточне рішення ініціативної групи для адміністрації наступного дня. Проте, ввечері автор статті дізнався, що директор в ультимативній формі (погрожуючи звільненням) наказав охоронцям ННДІУВІ ліквідувати місце вшанування пам’яті. Тому Ю. Фігурний був змушений перенести це вшанування до свого відділу. У середу 5 березня Ю. Фігурний і О. Хоменко поставили стіл пам’яті «Небесної сотні» на третьому поверсі. А. Чайковський викликав до себе голову профкому С. Бойко і почав її переконувати у недоцільності такого пошанування. Голова профкому опитала всіх присутніх у той день співробітників ННДІУВІ, чи заважає їм працювати вшанування пам’яті «Небесної сотні». Знаково, що нікому зі співробітників це не заважало, - навпаки, багато хто гаряче підтримав цю ініціативу. Зрештою, о 14:00 в кабінеті А. Чайковського відбулося зібрання профкому: голови С. Бойко й інших членів - Д. Толочка і Ю. Лєбєдєвої, адміністрації (директора А. Чайковського, його заступника Ю. Ганжурова і вченого секретаря Л. Дідух) і представника ініціативної групи Ю. Фігурного (О. Хоменка директор не захотів запросити). У свою чергу Ю. Фігурний і О. Хоменко хотіли запросити на це зібрання журналістку газети «Україна молода» Ярославу Музиченко. Після деяких перемовин А. Чайковський дав нетривале інтерв’ю журналістці і не допустив її до зібрання, аргументуючи це тим, що він їй «уже все розповів». На жаль, ці збори перетворилися на монолог директора і його заступника, а згодом перейшли у з’ясування стосунків між адміністрацією, в особі А. Чайковського, й т. зв. «радикалами-екстремістами», в особі Ю. Фігурного. Врешті-решт, розгніваний директор попросив усіх покинути його кабінет, питання щодо пошанування так і не залишилося невирішеним. Через деякий час Ю. Фігурний був запрошений до кабінету Ю. Ганжурова, де А. Чайковський в присутності Л. Дідух заявив, що Ю. Фігурний має перебувати на своєму робочому місці з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 17:30, якщо ж він спізниться, чи буде відсутній, то спочатку отримає догану, а наступного разу буде звільнений і «нехай шукає правди в судах». Наступного дня, у четвер 6 березня 2014 р., у першій половині дня до кабінету завідувача відділу української етнології Ю. Фігурного завітала комісія у складі Ю. Ганжурова, С. Лимаря та Л. Полешко. Заступник директора поцікавився, «навіщо завідувачу відділу так багато книг у його кабінеті» і «чи не міг би він подарувати частину з них бібліотеці» та наголосив, що «на робочому місці повинні бути лише найнеобхідніші речі, всього іншого потрібно позбутися». Потім Ю. Ганжуров повідомив, що найближчим часом до кабінету Ю. Фігурного може завітати пожежна інспекція…
Події розвивалися швидко: опівдні Ю. Фігурний і О. Хоменко були викликані в канцелярію і отримали наказ «Про накладення дисциплінарного стягнення»: «24 лютого 2014 року співробітники Інституту Фігурний Ю.С. і Хоменко О.А., поклавши на себе роль «членів революційного комітету» установи, від «імені трудового колективу» запросили в Інститут озброєних палицями та бітами групу невідомих. Тоді ж на їх пропозицію прибули і сторонні особи, які не мають жодного відношення до Інституту. Посилаючись на зміну влади в країні, в ультимативній та грубій формі вони вимагали від директора подати заяву про звільнення. Екстремістські дії Фігурного Ю.С. і Хоменка О.А. призвели до тривалого розладу роботи установи. Упродовж кінця лютого - початку березня, порушуючи трудову дисципліну, зазначеними особами неодноразово вчинялися дії, спрямовані на порушення нормального робочого ритму установи. Останнє знайшло прояв у знищенні майна Інституту, проведенні різного роду зборів, збирання під моральним і психологічним тиском підписів співробітників щодо звернення до МОН України про усунення дирекції із займаних посад. З огляду на викладене/ Наказую/ 1. За неодноразові грубі порушення трудової дисципліни, зрив нормального функціонування роботи установи та погрози на адресу дирекції оголосити Фігурному Ю.С. та Хоменку О.А. догану. Попередити, що у разі повторення подібних випадків до них буде вжито невідкладних дисциплінарних заходів відповідно до чинного законодавства України. 2. Матеріали про завданння Інституту фінансових збитків на сумі 3600 гривень передати до правоохоронних органів Шевченківського району м. Києва. / Директор / А.С. Чайковський» [4].
Лаконічний коментар цього наказу: 1) Ю. Фігурний і О. Хоменко не порушували трудову дисципліну; 2) збирання підписів під листом-зверненням до Міністра відбувалося добровільно (без «морального і психологічного тиску»); 3) збори трудового колективу відбувалися у правовому полі і за згодою співробітників ННДІУВІ (нікого силоміць на них не заганяли); 4) стосовно знищення майна Інституту (було пошкоджено дві дошки, на яких оприлюднено наказ В.Ф. Януковича про реорганізацію ННДІУ в ННДІУВІ та розпорядження М.Я. Азарова щодо цієї реорганізації), то немає підтвердження, хто вчинив цей акт вандалізму; разом з тим, ймовірно, ще вранці 24.02.2014 р. за вказівкою А. Чайковського було знято 4 дошки, на яких були портрети В.Ф. Януковича, Д.В. Табачника та їхні одіозні вислови. А це не можна трактувати, як акт вандалізму? Адже це майно теж коштує грошей!
Підсумовуючи сказане, автор статті сподівається, що новообраний Міністр МОН України С.М. Квіт оперативно відреагує на події в ННДІУВІ та допоможе колективу стати господарем своєї долі, повернути право обирати керівника Інституту та працювати в ім’я Української Самостійної Соборної Держави.
Юрій Фігурний,
кандидат історичних наук,
завідувач відділу української етнології ННДІУВІ
[1]{C} Іванова Н. Життя за законами революційного часу: рейд в Інституті українознавства. - Режим доступу: http://ua.racurs.ua/461-jyttya-za-zakonamy-revoluciynogo-chasu-reyd-v-instytuti-ukrayinoznavstva
[2]{C} Колективне звернення співробітників ННДІУВІ від 3.03.2014 р.
[3]{C} Колективне звернення співробітників ННДІУВІ від 3.03.2014 р.
[4]{C} Про накладення дисциплінарного стягнення.
«В Інституті українознавства та всесвітньої історії (підпорядковується Міносвіти) позавчора теж було неспокійно. Невідомі озброєні битами хлопці прийшли зранку в кабінет директора Анатолія Чайковського, колишнього проректора Національної академії внутрішніх справ. «Вчора (24 лютого. - Ред.) о дев'ятій годині ранку, коли я прийшов на роботу, мене зустріла команда у складі 15-18 людей, усі були з битами, троє з них були в масках», - розповів у коментарі «Ракурсу» Чайковський. За його словами, невідомих з битами привели в інститут «декілька радикалів, які працюють в інституті». «Ці радикали змусили колектив зібратися в актовій залі на збори. Це все було під охороною, на кожному поверсі стояло по декілька людей. Радикали намагалися поставити питання про висловлення мені недовіри та усунення з посади», - сказав Чайковський. Директор інституту стверджує, що на зборах були присутні також колишні працівники інституту, звільнені деякий час тому. Чайковський каже, що в голосуванні за висловлення йому недовіри брало участь лише восьмеро людей (втім, його самого на зборах не було, не захотів іти). За словами Чайковського, жодних посвідчень гості не показували, а він і не питав: «Вони заявили, що це територія Майдану, яку вони охороняють». Чайковський певний, що невідомих гостей привели в інститут його власні підлеглі: «Їх запросили сюди внутрішні радикали, які вирішили таким чином звести зі мною рахунки. Але все-таки мушу наголосити, що вони вели себе доволі спокійно, погроз з їхнього боку не було». Однак наступного дня, за твердженням директора, «внутрішні радикали» понівечили майно інституту. «Заяву про звільнення я не писав і писати не збираюся. Якщо до мене є претензії щодо моєї фахової роботи, то нехай мені їх висунуть. А якщо так політизовано вирішувати питання, то далеко Україна не зайде», - заявив Чайковський. У Штабі народної самооборони на запит «Ракурсу» повідомили, що про такий випадок їм нічого невідомо. Що ж, тепер, мабуть, знатимуть» [1].
В цілому перебіг подій зображений вірно, разом з тим у повідомленні, м’яко кажучи, є ряд суттєвих неточностей. Саме тому, автор цієї статті, Фігурний Ю.С., який опосередковано згадується, як «внутрішній радикал», спробує подати своє бачення так званого «рейду».
Внаслідок поспішної втечі з Києва четвертого президента В.Ф. Януковича в Україні відбулося перезавантаження влади й українці отримали шанс стати господарями власної долі. Це ж стосується і вчених-українознавців ННДІУВІ. Ця науково-дослідна інституція (утворена на початку 1992 р.) цілеспрямовано працювала в ім’я розбудови Української Самостійної Соборної Держави. Попри значні труднощі і спротив вчені-українознавці послідовно досліджували Україну, українців і світове українство у цивілізаційному часопросторовому розвитку. Сотні монографій, книг, наукових збірників, десятки тисяч статей, рецензій, повідомлень стали реальним доказом їхньої наполегливої праці (див. сайт ННДІУВІ, зокрема електронну бібліотеку, журнал «Українознавство» і «Збірник наукових праць»). Проте, з приходом до влади В.Ф. Януковича у 2010 р. і призначенням на посаду Міністра МОН України Д.В. Табачника для ННДІУВІ розпочалися важкі часи. Д.В. Табачник як справжній російський патріот, імперський шовініст, призначений на цей пост, ймовірно, за прямою вказівкою Кремля, розпочав активно і системно нищити в Україні все українське, загалом й українознавство як науку, ідеологію та навчальну дисципліну. На жаль, тогочасне керівництво ННДІУВІ в особі П.П. Кононенка (засновника Інституту і незмінного директора) виявилося не готовим активно протидіяти цьому тотальному наступу українофобів. На початку 2011 р. ННДІУ був реорганізований у ННДІУВІ. П.П. Кононенко був усунений з посади, в Інституті розпочала діяльність реорганізаційна комісія на чолі з А.С. Чайковським (протеже Д.В. Табачника). Здавалося, все…українознавчий форпост упав під натиском Д.В. Табачника, але трапилося чудо, чудо на Дніпрі: П.П. Кононенка, який використав свої зв’язки в Адміністрації Президента В.Ф. Януковича, знову призначили директором ННДІУВІ на три роки, а його заступником - А.С. Чайковського, але на п’ять років. Після цих призначень в Інституті розпочалося жорстоке протистояння між Петром Петровичем і Анатолієм Степановичем, а колектив став заручником цієї колотнечі. Зрештою, на початку червня П.П. Кононенко написав заяву про звільнення за власним бажанням, а через деякий час Д.В. Табачник призначив на цю посаду доктора історичних наук (захистив докторську дисертацію в 1991 р. за темою «Помощь советского тыла в организации народной борьбы против фашистских захватчиков на временно оккупированной территории СССР 1941−1944 гг. (На материалах Украинской ССР»), професора А.С. Чайковського. Найважливіше в цій ситуації те, що до кола наукових інтересів Анатолія Степановича українознавство ніколи не входило. Водночас його ідеологічні переконання добре відомі з праць та інтерв’ю («Чекисты стояли насмерть», «Героизация бандеровщины: исторический цинизм», «… Бандера и Шухевич были агентами гитлеровских спецслужб, и этим все сказано!», «Спецгрупи НКВС і НКДБ: міфи та реальність», «Война или военная преступность» (упоряд. В. Колісниченко) тощо).
Період перебування на посаді директора ННДІУВІ А.С. Чайковського позначився серйозними проблемами у житті нашого Інституту. Було запроваджено елементи ідеологічної цензури, що виявилися, зокрема, у вилученні з обігу самого терміна «українознавство» (нині він не фігурує у назві жодного зі структурних підрозділів ННДІУВІ); припинено видання фахового журналу «Українознавство», що упродовж років був обличчям нашої установи; відчутно ускладнено (а на тривалий час - і зупинено) захист дисертаційних досліджень; ліквідовано спецраду із захисту дисертацій за спеціальністю «українознавство» (09.00.12). У наукових дослідженнях знову з’явилися напрямки й імена часів СРСР, а «ідеологічно хибні» дисертаційні теми взагалі втратили шанс бути захищеними. Восени 2013 р. було цинічно проігноровано вшанування річниці трагічних подій 1933 р. Крім того, було знищено значну частину українознавчих фондів наукової бібліотеки ННДІУВІ, зокрема - раритетних видань, переданих науковому колективу Інституту представниками української діаспори. У той час, коли серед навчальних закладів України існує гостра потреба в українознавчій літературі, велику кількість примірників журналу «Українознавство» за 2001-2009 рр. було здано на макулатуру. Останні роки позначилися згортанням науково-освітньої діяльності ННДІУВІ, розформуванням його Кримської філії, призупиненням перспективних напрямів українознавчої роботи в науковій та освітній царині. Було відмінено щорічний всеукраїнський конкурс з українознавства для учнів, на невизначений термін перенесено анонсовану на початок березня конференцію до 200-річчя з дня народження Т. Шевченка. Співробітники Інституту понад рік не отримують надбавок за трудовий стаж. Частина працівників працюють не на повну ставку, а багато хто взагалі втратив роботу, внаслідок чого за останні кілька років трудовий колектив Інституту втратив багатьох цінних працівників і зменшився у кількісному вимірі приблизно на третину. Примусова спроба укладання контрактів терміном на 1 рік також відчутно знизила нашу впевненість у завтрашньому дні. В умовах авторитарного управління й адміністративного тиску значно ускладнена робота профспілкової організації [2].
Саме тому ініціативна група у складі О.А. Хоменка (наукового співробітника відділу української філології, поета, письменника, активного учасника Майдану) і Ю.С. Фігурного (кандидата історичних наук, завідувача відділу української етнології й учасника Майдану) у понеділок 24 лютого 2014 р. при підтримці 8 активістів Самооборони (Третьої сотні) звернулися з до А.С. Чайковського з проханням написати заяву про звільнення з посади директора ННДІУВІ. Але ми мусимо визнати, що Анатолій Степанович виявився «міцним горішком» і відмовився це робити. В приватній розмові з автором статті він повідомив, що не тримається за посаду і полишить її лише за наказом новообраного Міністра МОН України. Тому О.А. Хоменко і Ю.С. Фігурний ініціювали збори трудового колективу ННДІУВІ, щоби винести це питання на широкий загал. Хочу наголосити, що нікого примусово, як стверджується в повідомленні Н. Іванової, на збори «не заганяли». В автора є список присутніх на загальних зборах ННДІУВІ, які відбулися 24 лютого 2014 р. (зареєструвалося 48 осіб, також були присутні співробітники ННДІУВІ, які не реєструвалися). У цих зборах взяли участь і колишні співробітники, які свого часу були звільнені А.С. Чайковським, але в голосуванні вони участі не брали. Хочемо наголосити, що ініціатори цих зборів намагалися діяти у правовому полі. З цього приводу голова профкому С.М. Бойко консультувалася з юристом профспілки працівників освіти і науки міста Києва. На порядок денний було поставлено 3 питання: 1) повернення Статуту ННДІУ, в якому його працівники мали право на обрання директора (за діючим Положенням ННДІУВІ, який нав’язав українознавцям колишній Міністр МОН України Д.В. Табачник, на посаду директора і його заступника призначають за наказом Міністерства МОН України); 2) висловлення недовіри директору А.С. Чайковському; 3) питання щодо доцільності проведення Міжнародної наукової конференції, присвяченої 200-річчю Т.Г. Шевченка. Збори тривали з 11:00 до 13:30. Всі, хто мав бажання, висловлювалися. Доктор історичних наук, завідувач відділу всесвітньої історії О.О. Салата запросила на збори очільника групи самооборони Сергія Пєрєвєрзєва (фахового археолога), який подякував присутнім за довіру і спокійно спостерігав за дебатами. Сторонніх в актовій залі не було, згодом всі колишні співробітники залишили приміщення. У зв’язку з форматом статті ми не будемо переказувати весь перебіг подій, лише зазначимо, що більшість присутніх проголосували за проведення наступних зборів в середу 26 лютого 2014 р., з метою розгляду питання Статуту Інституту, колективного договору та інших нагальних питань. Щодо недовіри директору А.С. Чайковському було проведено голосування. В підсумку 10 осіб - за недовіру, 15 - утрималися; 1 - проти. Слід відзначити, що дехто з присутніх покинули актову залу, а чимала кількість взагалі не голосували. Питання про конференцію не знайшло підтримки у присутніх.
А.С. Чайковський був дуже невдоволений цими подіями і намагався активно протидіяти запланованим на 26 лютого 2014 р. зборам, почавши чинити тиск на співробітників з метою їх відтермінування. Навіть обґрунтовані прохання щодо необхідності проведення зборів з метою дообрання профкому, комісії з трудових спорів, комісії з загальнообов’язкового державного соціального страхування ННДІУВІ тощо не змусили директора змінити свою позицію. Навпаки: у приватній розмові А.С. Чайковський тиснув на С.М. Бойко та пропонував подумати про інше місце роботи. Попри весь тотальний тиск дирекції, профспілкові збори та збори трудового колективу відбулися 26.02.2014 р. і тривали з 11:00 до 13:30. На них були вирішені майже всі питання, й співробітники підтримали відновлення права трудового колективу обирати свого директора.
27.02.2014 р. був сформований новий уряд на чолі А.П. Яценюком, де Міністром МОН України був затверджений С.М. Квіт. Співробітники ННДІУВІ прихильно зустріли цю новину. Разом з тим ініціативна група, враховуючи, що новообраний Міністр не зможе опанувати водночас всі нагальні проблеми, вийшла з ініціативою проінформувати С.М. Квіта про критичну ситуацію, яка склалася в ННДІУВІ. 4 березня 2014 р. Міністру МОН України було передано колективне звернення за підписами 20 співробітників (на 17:40 5.03.2014 р. це звернення підписали 32 особи, але одна співробітниця відкликала свій підпис у зв’язку з анонімним телефонним дзвінком з погрозами). Автор наголошує, що під час збирання підписів він ні на кого не тиснув і не залякував, але відчув, якими заляканими є деякі його колеги.
У своєму колективному звернені підписанти наголосили: «… подальше перебування на посаді директора ННДІУВІ людини, яка, не отримавши мандат довіри колективу Інституту шляхом виборів, ніколи не мала безпосереднього стосунку до українознавчої науки, цурається самого терміну «українознавство» і є безпосереднім протеже українофоба Д. Табачника, є неприйнятним. Вважаємо, що майбутнім директором ННДІУВІ повинен стати фахівець з українознавства, який має низку вагомих праць з цієї проблематики. З огляду на висловлене вище, звертаємося до Вас як Міністра освіти і науки України з проханням невідкладно втрутитися у ситуацію, що склалася в нашій науковій установі, а саме:
- розірвати контракти, укладені попереднім керівництвом МОН України з громадянами Чайковським А. С. та Ганжуровим Ю. С.;
- сприяти відновленню Статуту ННДІУВІ, чинного до початку його реорганізації, здійсненої без згоди колективу Інституту позбавленим повноважень Президента України гр. Януковичем В.Ф., відправленими у відставку прем’єр-міністром України Азаровим М.Я. та міністром освіти і науки Табачником Д. В.;
- при укладанні контракту з новим директором чи виконувачем обов’язків директора ННДІУВІ врахувати думку, висловлену трудовим колективом Інституту» [3].
Співробітники ННДІУВІ сподіваються, що шановний Міністр МОН України С.М. Квіт оперативно відреагує на наше звернення.
Разом з тим, на превеликий жаль, А.С. Чайковський продовжує нав’язувати колективу свої уподобання. Так, ще 24 лютого 2014 р. О.А. Хоменко і Ю.С. Фігурний облаштували в холі Інституту куточок вшанування пам’яті «Небесної сотні». У вівторок 4 березня, рано-вранці охоронці повідомили автору статті, що директор наказав ліквідувати його, а саме стіл, табличку, вазу з квітами, свічки і державний прапор з траурною стрічкою. Згодом Ю. Фігурний переговорив з А. Чайковським. Директор зазначив, що в «нас не церква і не монастир, дев’ять днів минуло, траур закінчився» і зауважив, що це негативно впливає на моральний дух колективу. У відповідь Ю. Фігурний наголосив, що це вшанування мало б тривати сорок днів, пообіцяв переговорити з О. Хоменком і повідомити остаточне рішення ініціативної групи для адміністрації наступного дня. Проте, ввечері автор статті дізнався, що директор в ультимативній формі (погрожуючи звільненням) наказав охоронцям ННДІУВІ ліквідувати місце вшанування пам’яті. Тому Ю. Фігурний був змушений перенести це вшанування до свого відділу. У середу 5 березня Ю. Фігурний і О. Хоменко поставили стіл пам’яті «Небесної сотні» на третьому поверсі. А. Чайковський викликав до себе голову профкому С. Бойко і почав її переконувати у недоцільності такого пошанування. Голова профкому опитала всіх присутніх у той день співробітників ННДІУВІ, чи заважає їм працювати вшанування пам’яті «Небесної сотні». Знаково, що нікому зі співробітників це не заважало, - навпаки, багато хто гаряче підтримав цю ініціативу. Зрештою, о 14:00 в кабінеті А. Чайковського відбулося зібрання профкому: голови С. Бойко й інших членів - Д. Толочка і Ю. Лєбєдєвої, адміністрації (директора А. Чайковського, його заступника Ю. Ганжурова і вченого секретаря Л. Дідух) і представника ініціативної групи Ю. Фігурного (О. Хоменка директор не захотів запросити). У свою чергу Ю. Фігурний і О. Хоменко хотіли запросити на це зібрання журналістку газети «Україна молода» Ярославу Музиченко. Після деяких перемовин А. Чайковський дав нетривале інтерв’ю журналістці і не допустив її до зібрання, аргументуючи це тим, що він їй «уже все розповів». На жаль, ці збори перетворилися на монолог директора і його заступника, а згодом перейшли у з’ясування стосунків між адміністрацією, в особі А. Чайковського, й т. зв. «радикалами-екстремістами», в особі Ю. Фігурного. Врешті-решт, розгніваний директор попросив усіх покинути його кабінет, питання щодо пошанування так і не залишилося невирішеним. Через деякий час Ю. Фігурний був запрошений до кабінету Ю. Ганжурова, де А. Чайковський в присутності Л. Дідух заявив, що Ю. Фігурний має перебувати на своєму робочому місці з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 17:30, якщо ж він спізниться, чи буде відсутній, то спочатку отримає догану, а наступного разу буде звільнений і «нехай шукає правди в судах». Наступного дня, у четвер 6 березня 2014 р., у першій половині дня до кабінету завідувача відділу української етнології Ю. Фігурного завітала комісія у складі Ю. Ганжурова, С. Лимаря та Л. Полешко. Заступник директора поцікавився, «навіщо завідувачу відділу так багато книг у його кабінеті» і «чи не міг би він подарувати частину з них бібліотеці» та наголосив, що «на робочому місці повинні бути лише найнеобхідніші речі, всього іншого потрібно позбутися». Потім Ю. Ганжуров повідомив, що найближчим часом до кабінету Ю. Фігурного може завітати пожежна інспекція…
Події розвивалися швидко: опівдні Ю. Фігурний і О. Хоменко були викликані в канцелярію і отримали наказ «Про накладення дисциплінарного стягнення»: «24 лютого 2014 року співробітники Інституту Фігурний Ю.С. і Хоменко О.А., поклавши на себе роль «членів революційного комітету» установи, від «імені трудового колективу» запросили в Інститут озброєних палицями та бітами групу невідомих. Тоді ж на їх пропозицію прибули і сторонні особи, які не мають жодного відношення до Інституту. Посилаючись на зміну влади в країні, в ультимативній та грубій формі вони вимагали від директора подати заяву про звільнення. Екстремістські дії Фігурного Ю.С. і Хоменка О.А. призвели до тривалого розладу роботи установи. Упродовж кінця лютого - початку березня, порушуючи трудову дисципліну, зазначеними особами неодноразово вчинялися дії, спрямовані на порушення нормального робочого ритму установи. Останнє знайшло прояв у знищенні майна Інституту, проведенні різного роду зборів, збирання під моральним і психологічним тиском підписів співробітників щодо звернення до МОН України про усунення дирекції із займаних посад. З огляду на викладене/ Наказую/ 1. За неодноразові грубі порушення трудової дисципліни, зрив нормального функціонування роботи установи та погрози на адресу дирекції оголосити Фігурному Ю.С. та Хоменку О.А. догану. Попередити, що у разі повторення подібних випадків до них буде вжито невідкладних дисциплінарних заходів відповідно до чинного законодавства України. 2. Матеріали про завданння Інституту фінансових збитків на сумі 3600 гривень передати до правоохоронних органів Шевченківського району м. Києва. / Директор / А.С. Чайковський» [4].
Лаконічний коментар цього наказу: 1) Ю. Фігурний і О. Хоменко не порушували трудову дисципліну; 2) збирання підписів під листом-зверненням до Міністра відбувалося добровільно (без «морального і психологічного тиску»); 3) збори трудового колективу відбувалися у правовому полі і за згодою співробітників ННДІУВІ (нікого силоміць на них не заганяли); 4) стосовно знищення майна Інституту (було пошкоджено дві дошки, на яких оприлюднено наказ В.Ф. Януковича про реорганізацію ННДІУ в ННДІУВІ та розпорядження М.Я. Азарова щодо цієї реорганізації), то немає підтвердження, хто вчинив цей акт вандалізму; разом з тим, ймовірно, ще вранці 24.02.2014 р. за вказівкою А. Чайковського було знято 4 дошки, на яких були портрети В.Ф. Януковича, Д.В. Табачника та їхні одіозні вислови. А це не можна трактувати, як акт вандалізму? Адже це майно теж коштує грошей!
Підсумовуючи сказане, автор статті сподівається, що новообраний Міністр МОН України С.М. Квіт оперативно відреагує на події в ННДІУВІ та допоможе колективу стати господарем своєї долі, повернути право обирати керівника Інституту та працювати в ім’я Української Самостійної Соборної Держави.
Юрій Фігурний,
кандидат історичних наук,
завідувач відділу української етнології ННДІУВІ
[1]{C} Іванова Н. Життя за законами революційного часу: рейд в Інституті українознавства. - Режим доступу: http://ua.racurs.ua/461-jyttya-za-zakonamy-revoluciynogo-chasu-reyd-v-instytuti-ukrayinoznavstva
[2]{C} Колективне звернення співробітників ННДІУВІ від 3.03.2014 р.
[3]{C} Колективне звернення співробітників ННДІУВІ від 3.03.2014 р.
[4]{C} Про накладення дисциплінарного стягнення.