Раджи
Я би хотіла написати трошки слів "за кадром" про Раджи. Це військовий...я мала з ним інтерв'ю в рамках свого стажування у франківському виданні "Курс", поїхала я сюди по міжредакційній програмі.
Так в житті складається Божим велінням, що ти опиняєшся завжди у потрібний час у потрібному місці. У моєму випадку--це працює залізно. Я мала жити у друзів, а у них сталася накладка із квартирою і я поселилася у дівчини на ім'я Наталя. Вона, як виявилося займається волонтерами у Франківську. В ній стільки енергії і дуже гострого почуття гумору. а ще в ній мені імпонує свободолюбство, це ні з чим не сплутаєш.
Маючи 30 років і чоловіка. який живе в Барселоні, у неї абсолютно прогресивний підхід до життя, до вчинків, і до особистого. Вона не вважає, що власництво--це добре. А ще в Наталі колорит просто зашкалює.)
Вона встигла побути підприємцем, обкатати пів-Європи і сформувати цілком цілісне ставлення до поняття патріотизму загальнолюдського. "Я хочу відбутися на цій Землі",--каже вона.
Але це був ліричний відступ. Саме вона допомогла мені організувати зустріч із Раджи. Усміхненим чоловіком, в минулому чемпіоном із боксу СРСР, який не боявся розповісти, як він повернувся із пекла. Саме так він сам до мене звернувся, коли я переступила поріг його квартири. Війна для нього--пекло. Ця магнетична усмішка мене вражала. Він навіть про смерть говорив злегка усміхаючись. Здавалося він всього цього не боїться. Але ні, авжеж боїться...як можна бути залізним, коли ти бачив мертвих людей, коли щоразу робиш вибір як діяти із сепаратистами, коли тебе здають місцеві жителі і ти тікаєш з місця, в яке через кілька хвилин влучає снаряд.
Я була уважним слухачем і певно це дало йому відчуття довіри до мене. Чим далі ми говорили, тим більше він розповідав, а я фіксувала в голові. що треба частину з цього перевірити. Бо людина все-одно переживає стрес. Але зрештою. його інформація була правдивою. мені здавалося. що про цю війну я вже не дізнаюся нічого нового. Що чим далі, тим історій більше, але інтерес до них менший. Проте моя стаття за 2 дні збирає не лише лайки, а й усні відгуки людей, одна моя подруга з Росії навіть написала. що це найбільш правдива історія про війну останнім часом. І все це персональна історія Раджи.
Він розповів про рукопашні бої, про які я чула вперше, докладно описав бої, здивував тим, що веде щоденник,, він не збирається тікати і страшенно любить своїх трьох дітей і не менш казкову дружину. Вони дуже гармонійні. Хоча уявити, як складно їй при всій зворотливості фантазії до кінця не вдасться. ДУЖЕ!
Я чомусь знаю, що він не загине, що кулі його минали і оминатимуть надалі. Він лише мій герой. І я не прив'язуюсь. Я просто знаю, що він має вернутися живим.
Моя розмова і Раджи тут: http://kurs.if.ua/articles/gafarov_9297.html
П.С. певно недарма його ім'я так схоже на індійський статус "радж"--бо це князь.
Так в житті складається Божим велінням, що ти опиняєшся завжди у потрібний час у потрібному місці. У моєму випадку--це працює залізно. Я мала жити у друзів, а у них сталася накладка із квартирою і я поселилася у дівчини на ім'я Наталя. Вона, як виявилося займається волонтерами у Франківську. В ній стільки енергії і дуже гострого почуття гумору. а ще в ній мені імпонує свободолюбство, це ні з чим не сплутаєш.
Маючи 30 років і чоловіка. який живе в Барселоні, у неї абсолютно прогресивний підхід до життя, до вчинків, і до особистого. Вона не вважає, що власництво--це добре. А ще в Наталі колорит просто зашкалює.)
Вона встигла побути підприємцем, обкатати пів-Європи і сформувати цілком цілісне ставлення до поняття патріотизму загальнолюдського. "Я хочу відбутися на цій Землі",--каже вона.
Але це був ліричний відступ. Саме вона допомогла мені організувати зустріч із Раджи. Усміхненим чоловіком, в минулому чемпіоном із боксу СРСР, який не боявся розповісти, як він повернувся із пекла. Саме так він сам до мене звернувся, коли я переступила поріг його квартири. Війна для нього--пекло. Ця магнетична усмішка мене вражала. Він навіть про смерть говорив злегка усміхаючись. Здавалося він всього цього не боїться. Але ні, авжеж боїться...як можна бути залізним, коли ти бачив мертвих людей, коли щоразу робиш вибір як діяти із сепаратистами, коли тебе здають місцеві жителі і ти тікаєш з місця, в яке через кілька хвилин влучає снаряд.
Я була уважним слухачем і певно це дало йому відчуття довіри до мене. Чим далі ми говорили, тим більше він розповідав, а я фіксувала в голові. що треба частину з цього перевірити. Бо людина все-одно переживає стрес. Але зрештою. його інформація була правдивою. мені здавалося. що про цю війну я вже не дізнаюся нічого нового. Що чим далі, тим історій більше, але інтерес до них менший. Проте моя стаття за 2 дні збирає не лише лайки, а й усні відгуки людей, одна моя подруга з Росії навіть написала. що це найбільш правдива історія про війну останнім часом. І все це персональна історія Раджи.
Він розповів про рукопашні бої, про які я чула вперше, докладно описав бої, здивував тим, що веде щоденник,, він не збирається тікати і страшенно любить своїх трьох дітей і не менш казкову дружину. Вони дуже гармонійні. Хоча уявити, як складно їй при всій зворотливості фантазії до кінця не вдасться. ДУЖЕ!
Я чомусь знаю, що він не загине, що кулі його минали і оминатимуть надалі. Він лише мій герой. І я не прив'язуюсь. Я просто знаю, що він має вернутися живим.
Моя розмова і Раджи тут: http://kurs.if.ua/articles/gafarov_9297.html
П.С. певно недарма його ім'я так схоже на індійський статус "радж"--бо це князь.