My war
В Україні триває війна. Так, гібридна, так в різний спосіб. так з рекордною долею брехні і маніпуляцій. Але навіть у цій ситуації ми не маємо права нити. хоча й хочеться просто закрити вуха і очі, але це не наша функція і я тут не маю на увазі журналістську( це апріорі ясно), я маю на увазі функцію активних людей, які збираються в цій країні жити, любити, розвиватись.
Мій Майдан--це особиста історія, дуже близька до того, аби затопити своїм потоком моє серце. Для мене в цьому Майдані було набагато менше політичного, зате було бльше людського. Вчора я змусила себе піти на концерт, це вперше на музичний концерт з початку подій. Це був виступ Pianoбой в Зеленому театрі, дуже класна публіка була, помітно було. що люди намагалися відновити любов, позитив, якого за цей час катастрофічно не вистачало в крові. Шуров чудовий, точність текстів, свій стиль і дуже красива музика, а дует з Хливнюком взагалі вразив. Але я не про це хотіла сказати.
З моєю подругою ми спустились на Майдан після концерту, йшли від Арсенальної по вулиці Небесної сотні. І просто поринули в ідеальну тишу. Було настільки тихо, що чутно було як свистів вітер. Я не пригадую таким Майдан. Це була тиша для Них....Для Сергія, Михайла і ще сотні таких, як вони.... Лише вітер, море запалених свічей, хрест з дерева для хлопців, який тепер стоїть за готелем "Україна". Мені сперло дихання і забулися всі слова.... Я раптом подумала, що якби мене, ніби в дитячій грі "Баба куця", розкрутили на місці із зав'єязаними очима і відвели би в бік Майдану, я би відчула де я. Це місце позначено широким розчерком пера смерті, а зараз місце праведної тиші.
Нині там барикади, прапори і безкінечні поля скорботи і людських історій. І що тут скажеш?? Які слова можуть це позначити? Яка поезія чи стаття....Я відчуваю в таких моментах себе безсилою.... Стоїш перед обличчями хлопців і бачиш смерть.
Ми у війні, сьогодні прочитала в інтерв'ю із Забужко дуже точну фразу: "Війна починається з моменту, коли ви перестаєте запам'ятовувати імена жертв і рахуєте їх цифрами". Так і є.
І хоч в багатьох моментах тобі здається-- та що я можу7 Можеш! Допомагати грошима, морально, інформаційно, фізично....Як і тоді взимку на Майдані, кожному є що робити. Тепер уже згадується улюблений Акваріум:
На что я смотрю? На тополя под моим окном.
Все меньше листьев, скоро будет зима.
Но даже если зима будет долгой,
Едва ли она будет вечной.
Вистоїмо. Маємо...
Мій Майдан--це особиста історія, дуже близька до того, аби затопити своїм потоком моє серце. Для мене в цьому Майдані було набагато менше політичного, зате було бльше людського. Вчора я змусила себе піти на концерт, це вперше на музичний концерт з початку подій. Це був виступ Pianoбой в Зеленому театрі, дуже класна публіка була, помітно було. що люди намагалися відновити любов, позитив, якого за цей час катастрофічно не вистачало в крові. Шуров чудовий, точність текстів, свій стиль і дуже красива музика, а дует з Хливнюком взагалі вразив. Але я не про це хотіла сказати.
З моєю подругою ми спустились на Майдан після концерту, йшли від Арсенальної по вулиці Небесної сотні. І просто поринули в ідеальну тишу. Було настільки тихо, що чутно було як свистів вітер. Я не пригадую таким Майдан. Це була тиша для Них....Для Сергія, Михайла і ще сотні таких, як вони.... Лише вітер, море запалених свічей, хрест з дерева для хлопців, який тепер стоїть за готелем "Україна". Мені сперло дихання і забулися всі слова.... Я раптом подумала, що якби мене, ніби в дитячій грі "Баба куця", розкрутили на місці із зав'єязаними очима і відвели би в бік Майдану, я би відчула де я. Це місце позначено широким розчерком пера смерті, а зараз місце праведної тиші.
Нині там барикади, прапори і безкінечні поля скорботи і людських історій. І що тут скажеш?? Які слова можуть це позначити? Яка поезія чи стаття....Я відчуваю в таких моментах себе безсилою.... Стоїш перед обличчями хлопців і бачиш смерть.
Ми у війні, сьогодні прочитала в інтерв'ю із Забужко дуже точну фразу: "Війна починається з моменту, коли ви перестаєте запам'ятовувати імена жертв і рахуєте їх цифрами". Так і є.
І хоч в багатьох моментах тобі здається-- та що я можу7 Можеш! Допомагати грошима, морально, інформаційно, фізично....Як і тоді взимку на Майдані, кожному є що робити. Тепер уже згадується улюблений Акваріум:
На что я смотрю? На тополя под моим окном.
Все меньше листьев, скоро будет зима.
Но даже если зима будет долгой,
Едва ли она будет вечной.
Вистоїмо. Маємо...