Національне питання на Донбасі наприкінці ХІХ - початку ХХ століття
Читаю зараз Куромію Гіроакі "Свобода і терор на Донбасі". Японець досліджує цей регіон у період з 1870-х до 1990-х років.
Прочитав ще зовсім мало, але вже дізнався чимало цікавих особливостей цього регіону. Ось, наприклад, абзац про стосунки між українцями і росіянами наприкінці ХІХ - початку ХХ століття
"Стосунки між росіянами і українцями були інколи напруженими. В сільській місцевості вони жили дуже схожим життям, проте села були або російськими, або українськими і майже не змішувалися одне з одним. Деякі особливості життя, як, наприклад, російський звичай будувати огорожі навколо будинків, українцям не подобався. Здається, в містах і робітничих селищах стосунки були ще напруженішими. Росіяни і українці мали одні для одних образливі назви ("хохлы" - жмут волосся на поголеній голові козака - для українців, "кацапи" - звична образлива назва, що означає цап, "грачі", "кугути" для росіян тощо). Російські шахтарі "постійно ворогували" з місцевими українцями, головним чином через жінок. Робітники крали речі у селян просто "щоб допекти ненависному хохлу". За словами колишнього більшовицького активіста, в Донбасі їхня ворожнеча "систематично виливалася в найдикіші форми різанини". В дореволюційному Луганську існувала постійна ворожнеча між його трьома районами - самим містом, де жили російські робітники, лівобережним селом Кам’яний Брід і правобережною Гусинівкою, де жили ремісники (багато з яких були євреями). Вони так ненавиділи одні одних, що було небезпечно перетинати кордон іншого району: вас могли примусити "плазувати по пилюці й по болоту", насміхалися б із вас, як тільки можна, і врешті б побили. Здається, місцеві українці в багатьох випадках брали гору: четверо-п’ятеро українців могли побити аж до двадцяти п’яти росіян; якщо українець у Луганську був вихідного дня в доброму гуморі, він ішов у район робітничого класу "бити кацапів". Він міг вдертися до церкви під час служби і почати бійку..."
Прочитав ще зовсім мало, але вже дізнався чимало цікавих особливостей цього регіону. Ось, наприклад, абзац про стосунки між українцями і росіянами наприкінці ХІХ - початку ХХ століття
"Стосунки між росіянами і українцями були інколи напруженими. В сільській місцевості вони жили дуже схожим життям, проте села були або російськими, або українськими і майже не змішувалися одне з одним. Деякі особливості життя, як, наприклад, російський звичай будувати огорожі навколо будинків, українцям не подобався. Здається, в містах і робітничих селищах стосунки були ще напруженішими. Росіяни і українці мали одні для одних образливі назви ("хохлы" - жмут волосся на поголеній голові козака - для українців, "кацапи" - звична образлива назва, що означає цап, "грачі", "кугути" для росіян тощо). Російські шахтарі "постійно ворогували" з місцевими українцями, головним чином через жінок. Робітники крали речі у селян просто "щоб допекти ненависному хохлу". За словами колишнього більшовицького активіста, в Донбасі їхня ворожнеча "систематично виливалася в найдикіші форми різанини". В дореволюційному Луганську існувала постійна ворожнеча між його трьома районами - самим містом, де жили російські робітники, лівобережним селом Кам’яний Брід і правобережною Гусинівкою, де жили ремісники (багато з яких були євреями). Вони так ненавиділи одні одних, що було небезпечно перетинати кордон іншого району: вас могли примусити "плазувати по пилюці й по болоту", насміхалися б із вас, як тільки можна, і врешті б побили. Здається, місцеві українці в багатьох випадках брали гору: четверо-п’ятеро українців могли побити аж до двадцяти п’яти росіян; якщо українець у Луганську був вихідного дня в доброму гуморі, він ішов у район робітничого класу "бити кацапів". Він міг вдертися до церкви під час служби і почати бійку..."