ЗАКЛЯТТЯ ПРОТИ ГОЛЕМА
ЗАКЛЯТТЯ ПРОТИ ГОЛЕМА
На вихідні телерадіокомпанія «ВВС Україна» оголосила переможців премії «Книга року ВВС». Як відомо, книгою-2014 став роман Софії Андрухович "Фелікс Австрія", а на честь десятої річниці премії була також названа «Книга десятиліття». Цю нагороду заслужено отримав Сергій Жадан за роман "Ворошиловград".
Дякуючи за нагородження, Сергій (він був на зв’язку через Скайп) чистою українською закликав допустити до участі в конкурсі російськомовних українських письменників. Частина залу зустріла пропозицію аплодисментами, частина відреагувала з деяким замішанням.
Питання дійсно спірне для багатьох. Особливо з огляду на агресію Росії, на безцеремонну кремлівську ідеологію «русского мира», на постійні спроби Кремля використати російськомовних громадян СНД як свою п’яту колону. Однак саме тому, на мою думку, пропозиція Жадана заслуговує на увагу.
Серйозний аргумент проти навали «русского» (насправді - путінського) світу - розмаїття. Перекричати галасливого кремлівського агресора складно, але в нього є слабкі місця: він монотонний у нетерпимості, одноманітний у зверхності, одержимий манією переслідування й дико, гранично безграмотний; цей Голем - параноїдальний невіглас, чим і пишається. Ось тому мусимо бути різними, відкритими й цікавими, аби зробити український світ частиною світу європейського. А вже таку спілку навіть найбільш навіжені кремліноїди не подолають, як би не тужилися.
Ба більше. Якщо в Україні з’явиться квітучий альтернативний острів російськомовної культури, це буде одним з потужних факторів падіння путінського режиму як такого. Кремлівський карлик цього боїться - ось іще одна з причин, чому він напав на нас і чому його кишенькове телебачення перетворилося на фабрику брехні.
Питання, як бачимо, є ширшим за контекст лише однієї премії. Необхідна продумана й чітка концепція, цільова програма, котра б не тільки сприяла розвою культур національних меншин, але й реально робила їх частиною великої вітчизняної культури. Щоб ні в кого не виникало навіть тіні сумніву щодо належності цих спільнот до української політичної нації. Щоб словосполучення український російсько-, кримоськотатарсько-, угорськомовний літератор (художник, режисер) звучало звично й природно. Прецеденти вже є.
Не заради контрпропаганди (хоча й заради неї теж), а саме заради вільної, процвітаючої і просто красивої України. Держави-переможниці.
Дмитро Десятерик, «День»
На вихідні телерадіокомпанія «ВВС Україна» оголосила переможців премії «Книга року ВВС». Як відомо, книгою-2014 став роман Софії Андрухович "Фелікс Австрія", а на честь десятої річниці премії була також названа «Книга десятиліття». Цю нагороду заслужено отримав Сергій Жадан за роман "Ворошиловград".
Дякуючи за нагородження, Сергій (він був на зв’язку через Скайп) чистою українською закликав допустити до участі в конкурсі російськомовних українських письменників. Частина залу зустріла пропозицію аплодисментами, частина відреагувала з деяким замішанням.
Питання дійсно спірне для багатьох. Особливо з огляду на агресію Росії, на безцеремонну кремлівську ідеологію «русского мира», на постійні спроби Кремля використати російськомовних громадян СНД як свою п’яту колону. Однак саме тому, на мою думку, пропозиція Жадана заслуговує на увагу.
Серйозний аргумент проти навали «русского» (насправді - путінського) світу - розмаїття. Перекричати галасливого кремлівського агресора складно, але в нього є слабкі місця: він монотонний у нетерпимості, одноманітний у зверхності, одержимий манією переслідування й дико, гранично безграмотний; цей Голем - параноїдальний невіглас, чим і пишається. Ось тому мусимо бути різними, відкритими й цікавими, аби зробити український світ частиною світу європейського. А вже таку спілку навіть найбільш навіжені кремліноїди не подолають, як би не тужилися.
Ба більше. Якщо в Україні з’явиться квітучий альтернативний острів російськомовної культури, це буде одним з потужних факторів падіння путінського режиму як такого. Кремлівський карлик цього боїться - ось іще одна з причин, чому він напав на нас і чому його кишенькове телебачення перетворилося на фабрику брехні.
Питання, як бачимо, є ширшим за контекст лише однієї премії. Необхідна продумана й чітка концепція, цільова програма, котра б не тільки сприяла розвою культур національних меншин, але й реально робила їх частиною великої вітчизняної культури. Щоб ні в кого не виникало навіть тіні сумніву щодо належності цих спільнот до української політичної нації. Щоб словосполучення український російсько-, кримоськотатарсько-, угорськомовний літератор (художник, режисер) звучало звично й природно. Прецеденти вже є.
Не заради контрпропаганди (хоча й заради неї теж), а саме заради вільної, процвітаючої і просто красивої України. Держави-переможниці.
Дмитро Десятерик, «День»