***
весна розправляє наповнені русла
нікому не скаже всю правду рибалка
як дивиться майже ковтаючи усміх
розрубана мов оселедець русалка
і слід угорі проростає повільно
мов зміст лише ледве знайомої мови
допоки по хмарах блукають всесильні
набиті травою священні корови
і ніби життя зависає на нитці
так тоскно і тонко що навіть не рветься
і слухає час із цікавістю вбивці
як дихає Бог між ударами серця
***
між нами вода і відсутність мостів -
ніщо не завадить ковтати тумани
і ніби усе чого дійсно хотів -
стрибати у подих південних вітрів
де небо і дно - два великі екрани
дві пари очей в коридорах нічних
дві хтиві змії під футболкою літа…
я майже торкаюся теплих твоїх
уявлень про сни поза межами світла
ти м’ясо моє і кохання - моє
і риби мої і мій час на зап’ясті…
і щастя не тямлячи де воно є
купається в щасті
(Дмитро Лазуткін)