Китайці люблять хрусти
Оскільки Якабу відбраковує добру половину моїх рецензій, вирішив дублювати їх у блогу.
Джонні, вони на деревах!
Дочитав на днях [прим.: у травні 2021 р.] «Мурахи лізуть на дерево». Легке й приємне чтиво. У книжці знайшов доволі побіжний, однак цікавий огляд китайської кухні. Текст суто неформальний, і це зовсім не кухарська книга, а радше довільні спогади, об'єднані тематично.
Саме через формат і невелику глибину історичної та кулінарної інформації мені важко комусь порадити «Мурахи лізуть на дерево». Бо читач мусить, як я, знати про Китай мало та водночас бути зацікавлений темою. Але якщо ці дві умови виконані, беріть сміливо. Тим паче, що в додатку таки є кілька підсильних українцеві рецептів.
Наостанок, безвідносно якості книжки, хочеться трошки побурчати й зробити зауваження автору: не хмиз (калька з рос. хворост), а хрусти чи вергуни (якщо кручені), і не гарбуз-горлянка (калька з рос. тыква-горлянка), а просто тиква (та що лат. Lagenaria). Баштан повний хибних друзів перекладача. Сподіваюся, будуть перевидання, і там виправлять ці два русизми.
Бажаю «Сафрану» успіхів. Спеціалізовані видавництва необхідні Україні.