Сказ про упыря
Оригинал взят у koparev в Сказ про упыря
Оригинал взят у troika_ptah в Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край... 1878 (N. 123. Про упыра)
Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край снаряженной Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ. Юго-Западный отдѣлъ. Матеріалы и изслѣдованія, собранныя д. чл. П. П. Чубинскимъ. Томъ вторый, изданный подъ наблюденіемъ д.-чл. П. А. Гильтебрандта. - Петербургъ, 1878. С. 417-420 (N. 123. Про упыра). pdf
-
стр. 417-
123. - Про упыра.
(Любаръ, Новоградволынскаго у., Волынской г.)
Іхавъ козакъ дорогою, колы тутъ застукала его нічъ. Вінъ думавъ, думавъ - куды бъ тутъ заіхать ночувать. Але, думає, заіду на цвинтаръ, то тамъ сторожъ єсть; пущу коня й самъ переночую зъ нимъ разомъ.
-стр. 418-
Заіхавъ вінъ ото на цвинтаръ, сторожа нема; ёму якось то суморошно зробилось, але думає, - «нічого, якось-то переночую». Лігъ вінъ пидъ дзвіницею и не спитъ. Коли такъ якъ у півночі вилазить изъ гроба упиръ. Вінъ злякавсь, та на дзвіницю и давай у дзвони бить; що ударить у дзвінъ то упиръ назадъ, а якъ не дзвонить, то упиръ і підходить.
- Я тебе, каже упиръ, изведу изъ світа.
- Ні, каже, не зведешъ.
- Бо ні, каже, изведу.
Отъ воны и спорять межъ собою, а той козакъ все потягує за шнурокъ.
- Що ты, каже козакъ до упира, наробивъ на світі, що ти вилазишъ изъ гроба?
Отъ упиръ каже:
- Я тамъ на весіллі заморивъ двоє молодятъ: воны спали у коморі, а я іхъ тамъ и заморівъ, уже три дні тамъ лежать.
- Якъ же, пытає, ихъ одходити?
- Я тебе навчу, ти будешъ дохторомъ. Тамъ у тій хаті, де воны лежать, єсть підъ порогомъ кровъ ёго, а підъ порогомъ у коморі єі кровъ, то ти возьми повикопуй; ёго кровъю помируй коло єі серця, а єі коло ёго, то воны обоє оживуть упять.
- А що ты ще наробивъ?
- Я, каже, ще тутъ въ одному селі засунувъ жерело такъ, що зробилась суша; всі люди не мають ні конопель, ні капусти.
- А якъ же, пытає, отце отходити?
- Піди, каже, туди и туди, тамъ лежить великий камень, ёго одкинешъ, то знову піде така вода, якъ и першъ була: и млини замелють и городина виросте - все поправицця по прежнёму.
- А що ты ще наробивъ?
- Я ще тамъ одному чоловікові дуже багатому затуливъ на віки очі.
- А що-бъ ёму зробить, щобъ вінъ знову бачивъ?
- Тамъ, підъ такимъ-то и такимъ мостомъ єсть таке-то и таке зілля; ты ёго найди і якъ потрешъ тілько, то вінъ знову буде бачить, якъ и перше бачивъ.
- Чи не робивъ ти ще чого?
- Чому не робивъ?
- Щожъ ты ще зробивъ?
- Я тамъ у багатаго пана почавъ мучить дочку, и вона скоро уже повинна умерти.
-стр. 419-
- А що жъ ій зробить, щобъ одужала?
- Тамъ, каже, у тій хаті, де вона лежить, підъ підлогою лежить жаба. Ты іі розырвешъ и тимъ, що въ середыні, вимажешъ коло серця, то вона черезъ тиждень и одужає.
А тутъ півень - «кукуріку!» Упиръ не попавъ въ яму, та на гробъ лягъ, та й лежить. Уже козакъ діждавъ світу. Злізъ зъ дзвіниці, закликавъ людей, щобъ воны подивились, що воно за бісъ. Люди дивляцца, ажъ то упиръ. Вони взяли, наклали велику купу дровъ, обгорнули ёго соломою, облили смолою и спалили - на тимъ самимъ місті.
А козакъ той поіхавъ собі далі - въ світъ. Першъ вінъ заіхавъ у те село, де замерли молодята. Приходить-то вінъ у хату и пытає:
- Чого це ви плачете, та горюєте такъ?
- Ой якъ же намъ не горювать, коли намъ така така-то и така біда случилась; молодята якъ ляглы у коморі спать, такъ и досі лежать.
- А чомъ-же вы, кажете, не отходите?
- Охъ, колы бъ яка спасена душа була та отходила, ми бъ ій оддали все своє добро.
- Добре, каже козакъ, я іхъ одхожу.
Пішовъ підъ порогомъ найшовъ кровъ, номазавъ, - вони й повставали и позіхають:
- Отце, кажуть, якъ ми довго спали.
- Еге, спали, каже.
Батько и мати такі ради, такъ дякують ёму; надали ёму на дві підводи. Вінъ забравъ и поіхавъ у теє село, де була суша. Прыізжає туди, пытає людей, неначе - вінъ нічого и не знає.
- Чомъ ви, каже, нічого не робите; я вамъ пособлю въ цімъ ділі.
- Добре, добре, ми тобі подякуємъ, подаруємъ тобі всёго, чого твоя душа забажає.
Отъ вінъ потребувавъ собі тамъ, може, чоловікъ тридцать, одвернувъ камень - вода такъ и потекла, насилу ті люди повтікали. И тамъ вінъ набравъ всякого добра на штыри вози и поіхавъ дальше. Коли іде дорогою, ажъ дивицця, стоіть сліпий чоловікъ.
Чомъ ти, пытає, не пытаєшъ людей, вони бъ тобі одходили?
- Коли бъ хто одходивъ, я бъ ёму давъ и грошей, и худоби, и чого бъ ёго душа забажала; у мене добра, слава Богу, багато, тілько мені Богъ таке несчастя пославъ, и самъ не знаю, за що це мене такъ Богъ покаравъ.
-стр. 420-
- Ну, добре, я тобі зроблю такъ, що ты будешъ знову бачить, такъ якъ и перше бачівъ.
- Добре, голубчику, зроби, ради Бога!
Козакъ найшовъ те зілля, бо упиръ ёму росказавъ, яке на ёму листя и корень якій. Потеръ по очахъ - той такъ зразу и побачівъ світъ Божій. Давъ грошей, хліба, скотини тому козакові; вінъ забравъ и поіхавъ до тоі панны.
Отъ вінъ приіхавъ у двіръ, панъ и пытає:
- А чого ти приіхавъ, козаче?
- Я, каже, дохторъ.
- Добре, серце, може ти що порадишъ моій доцці?
- Подивлюсь, то може й поражу що-небудь, якъ Богъ поможе.
Отъ козакъ подививсь на ту панну, вона тилько що дише.
- А чи можно, каже; пане, підлогу зірвати?
- Розвали, каже, и весь димъ, тілько поможи моі доцці, щобъ вона була жива.
Козакъ велівъ зірвать підлогу, найшовъ жабу, розирвавъ іі на дві половини: тимъ, що було въ середині, помазавъ коло серця; вона вже й просить гербаты. Панъ такий уже радий, радіє, та дякує козакові. Отъ козакъ поживъ день - ій лучче, поживъ другий - ій ще лучче, а за тиждень уже зовсімъ одужала. Отъ панъ давъ козакові штире коні, карету, овса, мабуть такъ, що корцівъ сорокъ; козакъ забравъ, поіхавъ въ село своє, ожинився тамъ, та й досі живе въ добрі та въ щастьи.
Оригинал взят у troika_ptah в Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край... 1878 (N. 123. Про упыра)
Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край снаряженной Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ. Юго-Западный отдѣлъ. Матеріалы и изслѣдованія, собранныя д. чл. П. П. Чубинскимъ. Томъ вторый, изданный подъ наблюденіемъ д.-чл. П. А. Гильтебрандта. - Петербургъ, 1878. С. 417-420 (N. 123. Про упыра). pdf
-
стр. 417-
123. - Про упыра.
(Любаръ, Новоградволынскаго у., Волынской г.)
Іхавъ козакъ дорогою, колы тутъ застукала его нічъ. Вінъ думавъ, думавъ - куды бъ тутъ заіхать ночувать. Але, думає, заіду на цвинтаръ, то тамъ сторожъ єсть; пущу коня й самъ переночую зъ нимъ разомъ.
-стр. 418-
Заіхавъ вінъ ото на цвинтаръ, сторожа нема; ёму якось то суморошно зробилось, але думає, - «нічого, якось-то переночую». Лігъ вінъ пидъ дзвіницею и не спитъ. Коли такъ якъ у півночі вилазить изъ гроба упиръ. Вінъ злякавсь, та на дзвіницю и давай у дзвони бить; що ударить у дзвінъ то упиръ назадъ, а якъ не дзвонить, то упиръ і підходить.
- Я тебе, каже упиръ, изведу изъ світа.
- Ні, каже, не зведешъ.
- Бо ні, каже, изведу.
Отъ воны и спорять межъ собою, а той козакъ все потягує за шнурокъ.
- Що ты, каже козакъ до упира, наробивъ на світі, що ти вилазишъ изъ гроба?
Отъ упиръ каже:
- Я тамъ на весіллі заморивъ двоє молодятъ: воны спали у коморі, а я іхъ тамъ и заморівъ, уже три дні тамъ лежать.
- Якъ же, пытає, ихъ одходити?
- Я тебе навчу, ти будешъ дохторомъ. Тамъ у тій хаті, де воны лежать, єсть підъ порогомъ кровъ ёго, а підъ порогомъ у коморі єі кровъ, то ти возьми повикопуй; ёго кровъю помируй коло єі серця, а єі коло ёго, то воны обоє оживуть упять.
- А що ты ще наробивъ?
- Я, каже, ще тутъ въ одному селі засунувъ жерело такъ, що зробилась суша; всі люди не мають ні конопель, ні капусти.
- А якъ же, пытає, отце отходити?
- Піди, каже, туди и туди, тамъ лежить великий камень, ёго одкинешъ, то знову піде така вода, якъ и першъ була: и млини замелють и городина виросте - все поправицця по прежнёму.
- А що ты ще наробивъ?
- Я ще тамъ одному чоловікові дуже багатому затуливъ на віки очі.
- А що-бъ ёму зробить, щобъ вінъ знову бачивъ?
- Тамъ, підъ такимъ-то и такимъ мостомъ єсть таке-то и таке зілля; ты ёго найди і якъ потрешъ тілько, то вінъ знову буде бачить, якъ и перше бачивъ.
- Чи не робивъ ти ще чого?
- Чому не робивъ?
- Щожъ ты ще зробивъ?
- Я тамъ у багатаго пана почавъ мучить дочку, и вона скоро уже повинна умерти.
-стр. 419-
- А що жъ ій зробить, щобъ одужала?
- Тамъ, каже, у тій хаті, де вона лежить, підъ підлогою лежить жаба. Ты іі розырвешъ и тимъ, що въ середыні, вимажешъ коло серця, то вона черезъ тиждень и одужає.
А тутъ півень - «кукуріку!» Упиръ не попавъ въ яму, та на гробъ лягъ, та й лежить. Уже козакъ діждавъ світу. Злізъ зъ дзвіниці, закликавъ людей, щобъ воны подивились, що воно за бісъ. Люди дивляцца, ажъ то упиръ. Вони взяли, наклали велику купу дровъ, обгорнули ёго соломою, облили смолою и спалили - на тимъ самимъ місті.
А козакъ той поіхавъ собі далі - въ світъ. Першъ вінъ заіхавъ у те село, де замерли молодята. Приходить-то вінъ у хату и пытає:
- Чого це ви плачете, та горюєте такъ?
- Ой якъ же намъ не горювать, коли намъ така така-то и така біда случилась; молодята якъ ляглы у коморі спать, такъ и досі лежать.
- А чомъ-же вы, кажете, не отходите?
- Охъ, колы бъ яка спасена душа була та отходила, ми бъ ій оддали все своє добро.
- Добре, каже козакъ, я іхъ одхожу.
Пішовъ підъ порогомъ найшовъ кровъ, номазавъ, - вони й повставали и позіхають:
- Отце, кажуть, якъ ми довго спали.
- Еге, спали, каже.
Батько и мати такі ради, такъ дякують ёму; надали ёму на дві підводи. Вінъ забравъ и поіхавъ у теє село, де була суша. Прыізжає туди, пытає людей, неначе - вінъ нічого и не знає.
- Чомъ ви, каже, нічого не робите; я вамъ пособлю въ цімъ ділі.
- Добре, добре, ми тобі подякуємъ, подаруємъ тобі всёго, чого твоя душа забажає.
Отъ вінъ потребувавъ собі тамъ, може, чоловікъ тридцать, одвернувъ камень - вода такъ и потекла, насилу ті люди повтікали. И тамъ вінъ набравъ всякого добра на штыри вози и поіхавъ дальше. Коли іде дорогою, ажъ дивицця, стоіть сліпий чоловікъ.
Чомъ ти, пытає, не пытаєшъ людей, вони бъ тобі одходили?
- Коли бъ хто одходивъ, я бъ ёму давъ и грошей, и худоби, и чого бъ ёго душа забажала; у мене добра, слава Богу, багато, тілько мені Богъ таке несчастя пославъ, и самъ не знаю, за що це мене такъ Богъ покаравъ.
-стр. 420-
- Ну, добре, я тобі зроблю такъ, що ты будешъ знову бачить, такъ якъ и перше бачівъ.
- Добре, голубчику, зроби, ради Бога!
Козакъ найшовъ те зілля, бо упиръ ёму росказавъ, яке на ёму листя и корень якій. Потеръ по очахъ - той такъ зразу и побачівъ світъ Божій. Давъ грошей, хліба, скотини тому козакові; вінъ забравъ и поіхавъ до тоі панны.
Отъ вінъ приіхавъ у двіръ, панъ и пытає:
- А чого ти приіхавъ, козаче?
- Я, каже, дохторъ.
- Добре, серце, може ти що порадишъ моій доцці?
- Подивлюсь, то може й поражу що-небудь, якъ Богъ поможе.
Отъ козакъ подививсь на ту панну, вона тилько що дише.
- А чи можно, каже; пане, підлогу зірвати?
- Розвали, каже, и весь димъ, тілько поможи моі доцці, щобъ вона була жива.
Козакъ велівъ зірвать підлогу, найшовъ жабу, розирвавъ іі на дві половини: тимъ, що було въ середині, помазавъ коло серця; вона вже й просить гербаты. Панъ такий уже радий, радіє, та дякує козакові. Отъ козакъ поживъ день - ій лучче, поживъ другий - ій ще лучче, а за тиждень уже зовсімъ одужала. Отъ панъ давъ козакові штире коні, карету, овса, мабуть такъ, що корцівъ сорокъ; козакъ забравъ, поіхавъ въ село своє, ожинився тамъ, та й досі живе въ добрі та въ щастьи.