Это не ошибка, а спланированная акция против Павличенко - адвокат
2 жовтня 2012 року Голосіївський районний суд у місті Києві засудив Дмитра та Сергія Павличенків до довічного ув`язнення та до 13 років позбавлення волі відповідно. Своїм рішенням суд визнав їх винними у вбивстві судді Шевченківського районного суду Сергія Зубкова.
Коротко нагадаємо цю історію. Суддю вбили двома вогнепальними і трьома ножовими пораненнями в середині березня 2011 року. Інцидент трапився на сьомому поверсі 25-поверхівки на Голосіївській, 13, де жив Зубков. Вбивця Зубкова заїхав у будинок з напарником на інвалідному візку. А коли суддя зайшов у будинок, його застрелили біля ліфта.
Через кілька днів після цього затримали підозрюваних - батька і сина - Дмитра і Сергія Павличенко. За рік до цього Сергій Зубков виселив їхню сім'ю з квартири в самому центрі Старого Києва, прямо за Володимирським кафедральним собором (вул. Івана Франка, 33/34), прийнявши рішення на користь комерційної структури - нідерландської компанії «Гоойоорд Б.В.».
В зв'язку винесеним вироком сім'ї Павличенків, ми вирішили поспілкуватися з захисником засуджених - Тетяною Шевченко
Після оголошення вироку, Ви зазначали, що суд викривив більшість доказів. Що саме і яким чином?
Було шість очевидців. Всі прийшли в судове засідання і ніхто не опізнав. Частина очевидців кажуть, що вони просто «не можуть» опізнати, а частина очевидців сказали, що це не вони.
Один з них навіть сказав, якби цій людині (Дмитру Павличенку - авт.) добавити вісім кілограм ваги і одягнути ту ж шапочку, то він все одно був би не схожий на вбивцю. Незважаючи на це, суд пише в вироці - свідки на сто відсотків не впізнали, але один із свідків каже, що чимось він та й схожий.
Потерпілий Наумець зайшов в судове засідання і відразу сказав: «Я його ніколи не впізнавав. Ні по голосу, ні по очах. Це не він, той був вищий, у того був боксерський ніс, у нього було побите віспою обличчя».
І його вже викручували:
- Хоч чимось він схожий?
- Ну, може чимось та й схожий.
У вироці написано - Наумець сказав, що він «чимось» схожий.
Було впізнання на попередньому слідстві. Проведено як годиться, у відповідності до вимог закону, Наумець каже: «Не впізнаю, тут його немає». А через три дні з'являється такий маленький протокол, де написано, в якому Наумець каже: «Ви знаєте, я його не впізнав, але насправді я його впізнав, це був він, але мені було страшно».
І цей протокол підшитий до матеріалів справи. Потерпілий Наумець прийшов в судове засідання і сказав: «Я його не впізнавав ніколи, той протокол я підписав, бо мене слідчий змусив це зробити»
І коли суддя запитала:
- А як він вас змусив?
- Він на мене давив
А як він на вас давив?
А так як ви на мене зараз давите.
Суд з самого початку зайняв такий обвинувальний уклон. В мене таке склалось враження, що суд не хотів встановити істину, а хотів обов'язково посадити Павличенків. Все. Оце було завдання суду.
Також згодом виявилось, що замість потерпілого Наумця слідчий допитував когось, писав - Наумець Олексій, а говорила інша особа - брат його якийсь, якого ми в очі не бачили. І в судовому засідані Наумець сказав, що підписи не його.І суд погодився з цим, і з тим, що допитував не того, кого потрібно, і з тим, що примусили його давати покази. Суд з цього приводу виніс окрему ухвалу.
А що з експертами?
Прийшов експерт Захарченко - криміналіст, який був присутній при огляді місця події.
Його питають:
- Ви там знімали якісь відбитки пальців чи сліди крові, вилучали якісь докази?
А він відповів так:
- Я там був, але я нічого не знімав і нічого не вилучав.
- А хто? - його питають.
Каже:
- Я не бачив.
- Чому ви цього не робили?
-Тому що слідчі мене до цього не допускали.
- Але ж ви протокол підписали?
- Підписав.
- А ви його читали?
- Я його не читав.
- А навіщо підписали?
- Ну, якщо старший групи вважає, що я - член групи, то я підписав.
Невже так і сказав?
Я розказую покази слово в слово. Суддя ж у вироці пише - допитаний в судовому засіданні в якості свідка експерт Захарченко підтвердив, що огляд місця події і доказів проводилось у відповідності з вимогами до закону.
На чому тоді базувався вирок Голосіївського суду? Експертиза ідентифікувала частину слідів, як такі що належать Павличенкам?
Нам зараз кажуть, що були інвалідна каляска з коробкою, в якій була купа мотлоху і наче на цьому мотлосі були сліди відбитків пальців.
...і кров?
Ні, не кров. Не потрібно плутати. Суд також плутає і пише - кров. Були ДНК-профілі, а вони можуть бути від слини, від поту, від інших продуктів виділення людини.
Це просто інвалідний візок, який не має жодного відношення до вбивства. Візком ніхто не вбивав.
Для чого він там з'явився з цим мотлохом? Я до цього часу не розумію.
Суд пише, що цей візок з цим мотлохом полегшив злочинцям приховати злочин. Яким чином?
У мене таке враження складається, що той візок був привезений туди спеціально, щоб там були якісь речі Павличенків.
У Павличенків до цього робилося декілька обшуків у квартирі і до цього (до вбивства судді Сергія Зубкова - авт.) вивезли все майно з квартири. От якийсь сценарист і привіз отой візок. Мені до цього часу ні слідчий, ні суд не пояснив, яка роль цього візка.
На місці злочину - сьомий поверх, де вбили суддю Зубкова - на місці злочину не знайдено жодних слідів Павличенків. Наче Павличенко ногу розбив і там крові мало би бути повно. Чому ж тоді не знайшли крові Павличенка? І відбитків пальців там не знайшли, незважаючи на те, що вся ця картина розгорталась саме там, на сьомому поверсі. У нас є перший поверх, де стоїть інвалідний візок, де купа мотлоху, і от там є сліди Павличенків.
Чи не викливає сумнівів, що цей візок спеціально там залишений, тому що там є сліди Павличенко? Колись мені слідчий казав, що вбиці хотіли вивезти труп судді Зубкова. Яким чином? О шостій годині вечора, через конс'єржа, коли в дворі повно народу. Це ж абсурд .
А потім, якщо хотіли вивезти, то чому не вивезли? Ліфтер і замначальника ЖЕКу застали вбивць вже тоді, коли труп Зубкова був уже витягнений до чорного входу і там залишений.
Коли його вбили ще ж нікого не було, то що ж заважало вбивцям посадити у візок тіло і вивезти. Для чого цей візок? Якщо вбивця йде вбивати, то він що хоче, щоб на нього якомога менше уваги було звернено. А коли заходить людина з інвалідним візком, то вона апріорі привертає до себе увагу. Чому? Як часто ми зустрічаємо людину з інвалідним візком? А тут приїхала людина з інвалідним візком спеціально для того, щоб на неї звернули увагу...
Тільки на інвалідному візку, який немає жодного відношення до вбивства, який не є знаряддям вбивства, який, на мою думку, ніяк не полегшив їм це вбивство і ніяк не допоміг би скрити сліди вбивства, а навпаки, є сліди Павличенків. Коли Павличенка допитували в якості підозрюваного і коли начебто він визнав свою вину, чому ж тоді про це не запитували? Навіщо той візок, навіщо той мотлох там, який весь час нам представляють як докази?!
Щодо мотиву помсти. Вища рада юстиції мала розглянути питання щодо звільнення Сергія Зубкова з посади.Тобто його могли б покарати законним шляхом, знявши з посади, чи був тоді сенс Паличенкові мститись, вбиваючи суддю?
Суддя Сергій Зубков виніс рішення не користь Павличенків. Зрозуміло, що вони були незадоволені, засмучені дуже. Я згодна з цим. Але в суддах щодня виноситься десятки рішень, є десятки людей, які незаловолені рішенням і суддею. Якби це було мотивом помсти, то скільки б у нас вже було вбивств. Уб'єш ти суддю, не вб'єш, але буде інший суддя, який винесе таке ж рішення. Це нічого не дає.
Для того, щоб з мотивів помсти вбити суддю, мені здається, людина має бути або дуже нервова, або несповна розуму.
На моїй памяті тільки один раз я бачила, що громадянин кинувся на суддю в його кабінеті. Це було раптово, коли людина перебувала в стані афекту.
А в цій ситуації рішення щодо Павличенків було винесене ще в квітні 2010 року. Пройшов цілий рік. Дмитро Павличенко за цей час пише апеляційну скаргу, він пише скаргу в дисциплінарну комісію на дії судді Зубкова, пише скаргу в прокуратуру та до омбудсмена. Більше того, він дає прес-конференцію, про Зубкова говорить, він в Інтернеті пише про нього. А за три дні до вбивства Зубкова громадянин Павличенко отримує листа про те, що його скарга розглянута на дисциплінарній комісії і що Зубкова викликають, і будуть вирішувати питання щодо того, щоб позбавити його права бути суддею за порушення суддівської присяги.
Тоді виникає питання: навіщо все це було робити, щоб потім вбити? Навіщо було придавати публічності свій конфлікт з суддею і після цього піти вбити?
Людина ж має бути несповна розуму, або в стані афекту. Стан афекту пройшов давним давно.
Ви вірите в те, що Дмитро Павличенко втягнув у цей злочин свого сина?
Ніколи в житті не повірю. Ну який розумний батько таке зробить? А в нас немає підстав говорити, що Павличенко не такий. Так, він складна людина, він незручна людина, тому що він бореться за свої права. Він постійно пише скарги, але це ж його конституційне право. Є люди, які пишуть скарги, а є люди, які не пишуть і складають руки. Я не знаю, хто з них розумніший, але виявляється - ті, хто не пише скарги.
Тому що навіть у вироці суддя написала - це міг зробити Павличенко, тому що він пише скрізь скарги. Настільки потрібно бути немудрою людиною, щоб у вироці суду написати, що це негативна риса Павличенка, що він скаржиться. Це наше конституційне право, а з цієї справи виходить, що не пиши скарги, тому що якщо ту особу, на дії якої ти пишеш скарги, хто-небудь вб'є, то сидіти будеш ти.
Отже, суд засудив Павличенка старшого до найвищої міри покарання на основі неоднозначних доказів. Що це може означати? Суддівська солідарність?
Мені би хотялося, щоб на цей раз судді виявили суддівську солідарність. Але прояв суддівської солідарності насправді мав би виявився б в тому, щоб вони забажали докласти максимум зусиль для того, щоб знайти справжнього вбивцю. Оце був би прояв суддівської солідарності .
Щодо вироку Голосіївського суду мені дуже хотілося б, що це була б просто судова помилка, мені тоді було б легше це перенести, однак, виходячи з того, що дійсно були спотворені навіть покази свідків у судовому засідані і виходячи з того, як вівся судовий процес з обвинувальним ухилом, я навіть боюся назвати це судовою помилкою. Це вже не помилка, це якась спланована акція проти Павличенків.
Мені не хочеться так думати. Якщо так думати, наступає якась безвихідь. Приходять думки, що ми всі маріонетки в руках нашої держави - ми невладні над своєю долею, ми невладні над собою взагалі. З нами що хочуть, те і роблять.
Ми беззахисні. Мені не хотілось б так думати, бо якщо так думаєш, тоді не знаєш, в що вже вірити, тоді треба йти тільки до Бога.
А на яке рішення суду сподівалися підсудні?
Дмитро Павличенко мені казав, що навіть речі свої зібрав. Я - адвокат чесний. Я йому весь час казала, що по поведінці судді я бачу, що буде вирок. У нього була якась надія, він мені казав: «Знаєте, як прислів'ї - дурень думкою багатіє».
Звичайно ж, надія якась в мене залишалась. Звичайно, не виправдання, але, принаймні, думала, що відправлять на дорозслідування.
Але ж з іншого боку судді, оголосивши вирок на основі таких неоднозначних доказів, судді знову ж таки наражають себе на небезпеку
Вони всі дуже молоді люди. Мені їх шкода. Мені би хотілося, щоб вони зрозуміли, що не варто чинитипроти своєї совісті. Тому що мені все ж таки здається, що це коли-небудь якось відобразиться на їхній долі.
Однак, я навіть не хочу говорити, що вони наражаються на небезпеку. Я навіть не хочу про це думати. Мені просто хотілося, якщо вони вирішують людські судьби, щоб вони були трошки мудрішими.
Коли буде подана апеляційна скарга і на коли приблизно буде призначено її розгляд?
Апеляцію я ще подала 8 жовтня, проте інший адвокат ще не подавав апеляції. До 17 жовтня він має подати. А там чимало томів - це треба вивчати, потім Дмитро Павличенко написав заяву, щоб його ознайомили зі звукозаписом процесу, я з понеділка (15 жовтня -авт.) поїду з ним знайомитись з звукозаписом.
Тобто, це трошки затягнеться. Гадаю, на місяці два.
Ми готові йти до Верховного суду, до Європейського суду з прав людини. Проте, це після касаційної інстанції.
Ганна ПЕРВАК a_pervak, UAINFO