Волинське віче: мої враження. Ч.1. Лекція Алли Українець про серпанкове полотно
Originally posted by tana_sribna at Волинське віче: мої враження. Ч.1. Лекція Алли Українець про серпанкове полотно
В мережі вже чимало фото вражень і яскравих емоцій, які ми, учасники фестивалю, привезли з м.Радивилів і с Пляшева. Не повторюватимусь. Але розкажу докладніше про те, що чула і бачила я.
Конспект лекції Алли Українець
Заявлена в програмі тема була змінена на «Серпанкове полотно». Доповідач розказувала про свої дві експедиції (1989-1992 і теперішнього часу) в села Дубровицького району, де булопоширення серпанкове вбрання (це села Мілеч, Лугове, Синець, Ясинець, …, Берестя, Литвиця, …, Білетичі (прим. -- не всі занотувала) . Серпанок - прозора як капрон лляна тканина, але міцна.Серпанком, як відомо, називається укриття на голову. Льон-довгунецьвведений за часів СРСР. В народі ж поширеним був льон-кудряш, льон-простак, льон-довгунець. Льон для серпанку називався льон-лущик. Але випрясти найтоншу нитку можна з будь-якого сорту льону, тільки потрібно докласти ще більше зусиль.
Льон-лущиквимогливий до догляду; невисокий; щойно голівка з насінням достигала, зразу висипалось насіння. Тому ходили на «сторожу»(наголос на останньому складі), дивились, чи не тріскаються голівки. Зразу ж підстеляли рядка, збирали насіння, потім рослини. В інших селах недозрілі рослини зрізали, щоб вони долежували, потім вибивали насіння.Сіяли льон,зрозуміло, вручну, виполювали кілька разів, щоб не було жодної травинки. Якщо конопель сіяли до 5 соток у вказаному регіоні, то льону завжди більше. З льону шили переважно жіночий одяг, з конопель - чоловічий.
Рвали льон вручну, оббивали стеблини, залишали, щоб вилежувався; чекали коли побуріє, тоді вже відділяється стебло. Добре, коли падав дощ, якщо ж опадів не було, то змочували у воді додатково. Так тривало близько двох тижнів. Далі підсушували в хаті, на печі, відбивали від стебла, терли на терницях, витріпували тріпачками костриці, чесали гребнем, щоб волокно було абсолютно чистим. Перевірялиякість волокна так: якщо провести ним по воді і воно не лишатиме сліду, то волокно якісне. Або ж розчісували над водою: якщо на воду не падав пил, волокноготове. Гребені для чесання виготовлялись зі щетини дикого кабана. Полотно скручували у «суверточки», або «жилки». Далі пряли. І тутвсезалежало від старанності жінки. До речі, пряли волокно на другий рік, щоб «долежалося шовку». Скручували нитку до найтоншої. Пряли, перемотували, висушували (бо постійно ж слинили), снували на стіні, основу навивали накрохмалену; «турзили» ту основу, навивали на веретено. Прибивали один раз, ткали делікатно. Отримували прозоре, але міцне полотно. Несли на ручку смужками ( розмічали червоними смужками суцільне полотно через 3-5 м). Несли на майну - підтоплену траву, де сонце відбілювало полотно. Два тижні носили вибілювати (прим. --хороші ілюстрації вибілювання є у книзі Віри Зайченко«Вишивка Чернігівщини »). Потім несли додому шити. З розрізаних смуг - наміток вже шили вбрання. На сорочкуйшло три пілки, на спідницю 5-6, нафартух 1-2 пілки. Якщо складати розрізані за відміченими червоними смужками полотна на вбрання, то як раз виходять кольорові смужки на рукавах, на поясі, на фартушку. Це вбрання з наміток.Пошите розтягували до прозорого стану кулькою під назвою «гала», або «камінчик». Цю склоподібну кульку катали понакрохмаленому одягу -- «накачували камінчиком» полотно. Як прокачаєш рівненько-тоненько, таким і буде полотно. Дивились крізь полотно на сонце і казали:»Уже свідрід!». Що означало, що кондиція досягнута.В рівненському краєзнавчому музеї представлено ненайкраще полотно. Бо все найкраще, найцінніше або клали в труну («щоб Бог бачив, яка я була трудівниця»), або залишали у спадок дітям, або не віддавали, приказуючи «а що я понесу із собою на хрест?». Мається на увазі прикрашання на кладовищі хрестів з жіночих могил серпанковими фартушкам, чоловічих - рушниками. А через кілька років спадкоємці просто палили бабусину скриню з усім добром. Багато полотна у музеях зіпсовано, адже лежало довго, а потім ще хтось хотів вибілити і підсинив, тож прозорий верпанок набув синьо-сірого відтінку. Тому зараз серпанкове полотно - така рідкість.
Прозоре полотно в умовах відсутності білизни не приховувало тіло. Але в родині з 10-12 чоловік, які жили в одному приміщенні і поняття сорому не було. Місячні підв’язували поділкам сорочки, а іноді «кров капала набіленькі онучі», то жінки ховалися. Адже часто не було зайвої тканини, щоб підіткнути.
Весільне вбрання було і не серпанкове. Інколи надягали чорну камізельку.
В поле йшли жати в білому накрохмаленому вбранні, але в ньому не працювали; жали урочисто перший сніп, потім переодягалися. Так само гребли сіно: перші гребки робили в святковому, потім переодягалися. Таким чином, люди поважали роботу і урочисто
йшли збирати урожай тощо.
Зафіксовано весілля, коли молода обдаровувалавесь рід молодого намітками. Тож можна уявити, скільки полотна серпанкового мало бути.
Оздоблення серпанкового одягу. Коруночки гачком - пізніше явище (прим. -- мої власні спостереження - це коклюшечне мереживо); а ось мережки, пруткування навколо червоної смужки завжди доречно виглядають і не обтяжують прозоре вбрання. Назви тканих орнаментів втрачені, залишились без описів «дороги», «оклади». Місця зносу(манжети, пояс фартуха, комір) підшивались перкалем.
На серпанковому полотні в 1 см нараховується 14-16 ниток.
На Волині вдругій половині ХХ ст. намітки вийшли з ужитку. На Житомирщині, Острожський район, смужки виткані були червоні з синім, додавалась мережка. В Гощанському районі є дві намітки з вишивкою біллю і мережками (прим. -- одна втрачена, одна на фото є здалеку з фестивального ярмарка, бо фото на лекції було на проекторі підсвіченому денним світлом, тож фото робити було неможливо).
Леся Українка в «Лісовій пісні» дуже добре описала серпанок, почитайте про його різновиди!
Ілюстрації.
На жаль, лекція була ілюстрована фото на проекторі, а яскраве сонце у вікно унеможливлювало фотографування. Сподіваюсь, після виходу в друг статті пані Українець, стануть доступними широкому загалу ці унікальні фото. Але слухачі -музейники дещо принесли зі своїх скарбів і нашвидкуруч показали. Тож показую, що встигла вхопити, без підписів і пояснень, будемо спільно вишукувати, що це і
звідки.
Ці два фото як раз з трьох пілок =1 намітки (відрізу серпанка, розміченого смужками)
Намітка на Марії Пошивайло
Оздоблення краю та шви з'єднувальні шви чоловічої сорочки
Ще одна намітка
Фартушки
На фестивалі викладене вище на манекені виглядало так (на задньому плані рідкісна намітка, вишита біллю)
Тепер дивимось,що відтворено майстернею в Радивилові.
Перехоплює подих?!
Далі буде...
Оновлення:
Стаття з періодики за темою тут з коментарем пані Українець:
Раніше можна було побачити цілі скрині серпанкового одягу у таких селах як Миляч, Селець, Орвяниця, Берестя, Крупове, Вільне, у Дубровицькому та навіть Сарненському районах.
В мережі вже чимало фото вражень і яскравих емоцій, які ми, учасники фестивалю, привезли з м.Радивилів і с Пляшева. Не повторюватимусь. Але розкажу докладніше про те, що чула і бачила я.
Конспект лекції Алли Українець
Заявлена в програмі тема була змінена на «Серпанкове полотно». Доповідач розказувала про свої дві експедиції (1989-1992 і теперішнього часу) в села Дубровицького району, де булопоширення серпанкове вбрання (це села Мілеч, Лугове, Синець, Ясинець, …, Берестя, Литвиця, …, Білетичі (прим. -- не всі занотувала) . Серпанок - прозора як капрон лляна тканина, але міцна.Серпанком, як відомо, називається укриття на голову. Льон-довгунецьвведений за часів СРСР. В народі ж поширеним був льон-кудряш, льон-простак, льон-довгунець. Льон для серпанку називався льон-лущик. Але випрясти найтоншу нитку можна з будь-якого сорту льону, тільки потрібно докласти ще більше зусиль.
Льон-лущиквимогливий до догляду; невисокий; щойно голівка з насінням достигала, зразу висипалось насіння. Тому ходили на «сторожу»(наголос на останньому складі), дивились, чи не тріскаються голівки. Зразу ж підстеляли рядка, збирали насіння, потім рослини. В інших селах недозрілі рослини зрізали, щоб вони долежували, потім вибивали насіння.Сіяли льон,зрозуміло, вручну, виполювали кілька разів, щоб не було жодної травинки. Якщо конопель сіяли до 5 соток у вказаному регіоні, то льону завжди більше. З льону шили переважно жіночий одяг, з конопель - чоловічий.
Рвали льон вручну, оббивали стеблини, залишали, щоб вилежувався; чекали коли побуріє, тоді вже відділяється стебло. Добре, коли падав дощ, якщо ж опадів не було, то змочували у воді додатково. Так тривало близько двох тижнів. Далі підсушували в хаті, на печі, відбивали від стебла, терли на терницях, витріпували тріпачками костриці, чесали гребнем, щоб волокно було абсолютно чистим. Перевірялиякість волокна так: якщо провести ним по воді і воно не лишатиме сліду, то волокно якісне. Або ж розчісували над водою: якщо на воду не падав пил, волокноготове. Гребені для чесання виготовлялись зі щетини дикого кабана. Полотно скручували у «суверточки», або «жилки». Далі пряли. І тутвсезалежало від старанності жінки. До речі, пряли волокно на другий рік, щоб «долежалося шовку». Скручували нитку до найтоншої. Пряли, перемотували, висушували (бо постійно ж слинили), снували на стіні, основу навивали накрохмалену; «турзили» ту основу, навивали на веретено. Прибивали один раз, ткали делікатно. Отримували прозоре, але міцне полотно. Несли на ручку смужками ( розмічали червоними смужками суцільне полотно через 3-5 м). Несли на майну - підтоплену траву, де сонце відбілювало полотно. Два тижні носили вибілювати (прим. --хороші ілюстрації вибілювання є у книзі Віри Зайченко«Вишивка Чернігівщини »). Потім несли додому шити. З розрізаних смуг - наміток вже шили вбрання. На сорочкуйшло три пілки, на спідницю 5-6, нафартух 1-2 пілки. Якщо складати розрізані за відміченими червоними смужками полотна на вбрання, то як раз виходять кольорові смужки на рукавах, на поясі, на фартушку. Це вбрання з наміток.Пошите розтягували до прозорого стану кулькою під назвою «гала», або «камінчик». Цю склоподібну кульку катали понакрохмаленому одягу -- «накачували камінчиком» полотно. Як прокачаєш рівненько-тоненько, таким і буде полотно. Дивились крізь полотно на сонце і казали:»Уже свідрід!». Що означало, що кондиція досягнута.В рівненському краєзнавчому музеї представлено ненайкраще полотно. Бо все найкраще, найцінніше або клали в труну («щоб Бог бачив, яка я була трудівниця»), або залишали у спадок дітям, або не віддавали, приказуючи «а що я понесу із собою на хрест?». Мається на увазі прикрашання на кладовищі хрестів з жіночих могил серпанковими фартушкам, чоловічих - рушниками. А через кілька років спадкоємці просто палили бабусину скриню з усім добром. Багато полотна у музеях зіпсовано, адже лежало довго, а потім ще хтось хотів вибілити і підсинив, тож прозорий верпанок набув синьо-сірого відтінку. Тому зараз серпанкове полотно - така рідкість.
Прозоре полотно в умовах відсутності білизни не приховувало тіло. Але в родині з 10-12 чоловік, які жили в одному приміщенні і поняття сорому не було. Місячні підв’язували поділкам сорочки, а іноді «кров капала набіленькі онучі», то жінки ховалися. Адже часто не було зайвої тканини, щоб підіткнути.
Весільне вбрання було і не серпанкове. Інколи надягали чорну камізельку.
В поле йшли жати в білому накрохмаленому вбранні, але в ньому не працювали; жали урочисто перший сніп, потім переодягалися. Так само гребли сіно: перші гребки робили в святковому, потім переодягалися. Таким чином, люди поважали роботу і урочисто
йшли збирати урожай тощо.
Зафіксовано весілля, коли молода обдаровувалавесь рід молодого намітками. Тож можна уявити, скільки полотна серпанкового мало бути.
Оздоблення серпанкового одягу. Коруночки гачком - пізніше явище (прим. -- мої власні спостереження - це коклюшечне мереживо); а ось мережки, пруткування навколо червоної смужки завжди доречно виглядають і не обтяжують прозоре вбрання. Назви тканих орнаментів втрачені, залишились без описів «дороги», «оклади». Місця зносу(манжети, пояс фартуха, комір) підшивались перкалем.
На серпанковому полотні в 1 см нараховується 14-16 ниток.
На Волині вдругій половині ХХ ст. намітки вийшли з ужитку. На Житомирщині, Острожський район, смужки виткані були червоні з синім, додавалась мережка. В Гощанському районі є дві намітки з вишивкою біллю і мережками (прим. -- одна втрачена, одна на фото є здалеку з фестивального ярмарка, бо фото на лекції було на проекторі підсвіченому денним світлом, тож фото робити було неможливо).
Леся Українка в «Лісовій пісні» дуже добре описала серпанок, почитайте про його різновиди!
Ілюстрації.
На жаль, лекція була ілюстрована фото на проекторі, а яскраве сонце у вікно унеможливлювало фотографування. Сподіваюсь, після виходу в друг статті пані Українець, стануть доступними широкому загалу ці унікальні фото. Але слухачі -музейники дещо принесли зі своїх скарбів і нашвидкуруч показали. Тож показую, що встигла вхопити, без підписів і пояснень, будемо спільно вишукувати, що це і
звідки.
Ці два фото як раз з трьох пілок =1 намітки (відрізу серпанка, розміченого смужками)
Намітка на Марії Пошивайло
Оздоблення краю та шви з'єднувальні шви чоловічої сорочки
Ще одна намітка
Фартушки
На фестивалі викладене вище на манекені виглядало так (на задньому плані рідкісна намітка, вишита біллю)
Тепер дивимось,що відтворено майстернею в Радивилові.
Перехоплює подих?!
Далі буде...
Оновлення:
Стаття з періодики за темою тут з коментарем пані Українець:
Раніше можна було побачити цілі скрині серпанкового одягу у таких селах як Миляч, Селець, Орвяниця, Берестя, Крупове, Вільне, у Дубровицькому та навіть Сарненському районах.