Танкове містечко Десна
Цього разу мова піде про військові таємниці. Тож ви вже якось обережніше, ок?
Десна - то невелике селище на сім тисяч мешканців. От лише 90 відсотків мешканців цих - військові.
Назва не обманює, містечко дійсно біля однойменної річки, лише в кількох кілометрах від Остра.
Наскрізь проїхати через селище не можна. Дорога на Вишгород різко звертає праворуч і далі увесь час ви їдете попри білий паркан з колючим дротом і мертвими вежами.
З одного боку паркану - звичайне цивільне життя.
З іншого - суворі армійські будні. Адже це не просто закрите містечко, а знаменитий колись на весь СРСР навчальний центр.
В наші дні його слава не надто приємна.
27 ноября 2006 г. в учебном центре “Десна” в Черниговской области от побоев умер рядовой Александр Рыбка. Он был призван в армию прошлой осенью из Бердичева Житомирской области, но отслужил всего 20 дней. За 10 дней до смерти он написал письмо матери из учебного центра, где просил его забрать домой любой ценой. Тело солдата нашли утром в казарменной кровати - причиной смерти стал разрыв печени, случившейся после нанесения ему значительных побоев.
Таких от новин про танковий навчальний центр я накопав декілька.
Звісно, що увесь негатив допоможе виправити табличка, яку наші захисники ретельно малюють при в’їзді: “"Воїн! Пишайся службою у 69 навчальному центрі!”. Воїни пітніли і пишались, тим паче, що це була неділя.
Навчальний центр готує не лише танкістів. Тут служать майбутні зенітники, артилеристи і не лише.
За всіма ознаками видно, що Україна відмовилась не лише від вступу в НАТО, але й від армії.
Ні, не все так безнадійно.
Навколишні ліси рясно покреслені доріжками, якими й досі періодично їздять танчики.
Через об’їзну дорогу для них навіть облаштовані численні переїзди. Цифра шість означає, що попереду їх буде аж шість.
Водяться тут й інші звірі.
Проте відчуття бронетанкової мощі рідної держави якось не виникає.
Мешканці Десни з усіх сил воліли б звідси чкурнути. Але офіцерам-пенсіонерам не дають житла, а солдатів не пускають.
На вихідні сюди приїжджають родичі і під кожним кущем підгодовують захисників вітчизни. От як пише про свій візит до Десни краматорська журналістка. (Елегантність образів і філософію висновків давайте спишемо на регіональні особливості преси).
Известно, что армия - это не курорт. Тем не менее наши пацаны выглядят неплохо. Кухня, конечно, не домашняя, но мальчишки не похудели, а некоторые даже поправились на казенных харчах. Кормят три раза в день.
Подъем в 6 утра, но встают пораньше, чтоб успеть без очереди помыться-побриться. Да, чуть не забыла, часть расположена в густом лесу, поэтому воздух лучше, чем в Славяногорске. А значит, от казарменного портяночного благоухания можно отдышаться на улице.
В баню ходят один раз в неделю за 2 км. Пока возвращаются - успевают запачкаться снова. Но, как известно, танки грязи не боятся. А уж люди, управляющие ими, и подавно. Иногда, как это ни смешно звучит, бывает тихий час.
В казарме - 145 человек, то есть учебная рота. Можете себе представить, какая теплая и даже дружественная атмосфера царит в расположении после ужина, состоящего из гороховой каши.
Дедовщины как таковой нет. Все зависит от того, как сам себя поведешь. Краматорчане оборону держат плотно. Как любит выражаться премьер-министр: «Донбасс порожняк не гонит». (Газетка за 2003-й рік, не лякайтесь)
Десна на МЕТА-картах. Проїзд на автомобілі від Козельця - 31 км, від Києва - 76 км (~година їзди), або через найближчий військкомат.
Неподалік варто подивитись на Юр’єву божницю в Острі, літописний Вишгород, а також на храми Козельця.