Сосюрівка, або Лисичанське
Довідка
Місто Лисичанське лижить на правобережній (шчодо Сіверського Дінця) частині Луганської области на північний захід від обласного центру. У середині 18 століття місто перебувало на землях Запорожжя, а датою заснування вважається 1710 рік. Назва безпосередньо пов’язана з символом міста - лисицею, бо й саме місто зародювалося в Лисячій балці. Нині населення складає близько 125 тисяч осіб.
Шчо оглянути
Краєзнавчий музей знаходить на центральній вулиці - за адресою вул. Леніна, 99. Проте, за певною дивною традицією чи всесвітньою змовою, і лисичанський музей належе до тієї когорти музеїв, які у вихідні дні теж вихідні. На всякий випадок телехвон музею: 64-51 200-19. Будучи на наступний день після святкування 9 травня, місто виглядало цілком чистенько. Необширні центральні райони - звична радяншчина з кількома дев’ятиповерхівками, пам’ятниками радянським воїнам та клясикою крайового будівельного жанру - торговельний центер „Донбас” (раніше їх називали універмагами) - ідентична копія юзівського „Білого лебедя” чи луганської „Росії”. Лисичанський універмаг серед них лишився найбільш занедбаним, тобто автентичним.
Своєрідним путівником Лисичанським можна назвати аж ніяк не туристичну, а цілком літературну книжку Володимира Сосюри „Третя Рота” - автобіограхвічний роман письменника про свої найліпші роки, левову долю яких він провів у Третій Роті - нині районі Лисичанського.
У нас був содовий завод, де доводилося працювати в хлорі: там дуже важно, і робітник міг витримувати тільки дві години, - після цього його за ноги майже в нестямі витягали на повітря.
На горі заводський посьолок, а під горою содовий завод і наше село. Вузька і каламутна річка Біла одрізняє нас од заводу. Вона тече в Дінець, що срібним поясом лине повз димний гай заводських труб і замріяних селянських хатин. А за заводом станція. Залізниця лежить під горою, золотою підковою протинав село і зникає за синіми вітряками. А по ній вічно дзвонять і хитаються червоні змії поїздів, і видно, як під колесами, на стиках, ритмічно вгинаються рейки і шпали.
Та повернімося з минулого до сучасності.
Чималий слід лишили 1920-ті роки. Серед архітектурного надбання трапляються і непевні зазіхання на конструктивізм.
І більш звичні робітничі будинки.
Та непогано збереглася і дореволюційна спадшчина.
Лисичанська гімназія.
Місцева типова автентична зрубова хата. На жаль, нині більшість з них обкладені цеглою.
Третьоротинська церква 1895 року побудови, до якої напевне ходив і сам Сосюра.
Базарьний майдан біля церкви.
Мова
Гісторію створення міста Лисичанського можна порівняти з набагато більш відомою нині Юзівкою - місто витворене шляхом об’єднання усіляких робітничих та інших селишч, тому має видовжену хворму вздовж Дінця з південного сходу на північний захід та чималу довжину, як на своє населення, - понад 20 км. Отже й мовна ситуація суттєво різниться від району до району. Центральні райони, багатоповерхівки - москвомовні. Південний приватний сектор (сосюринські місцини), наприклад Третя Рота, - україномовні. Цікаво також, шчо на відміну від обласного центру вказівники вулиць радянської доби в Лисичанському україномовні.
Як дістатися
Місто межує через Дінець із не менш славнозвісним містом Сіверодонецьким, із яким створює аґльомерацію, тому зв’язок між ними доведений до автоматизму, існує навіть проєкт тролейбусної лінії між цими містами, проте досі не втілений у життя.
Через міську залізничну станцію проходють деякі потяги, шчо слідують з Харькова на Дебальцівський вузол.
Із Луганського до Лисичанського іде постійній потік малих автобусів, які шурують від головного луганського автовокзалу й далі Бахмутським шляхом (Т 13 03) через Олександрівку та Гірське. Вартість проїзду - 20₴, тривалість - 2 години (80 км). Треба мать на увазі, шчо останній автобус назад із Лисичанського в Луганське відходе навіть раніше за п’яту вечора.
luhan_ua
Місто Лисичанське лижить на правобережній (шчодо Сіверського Дінця) частині Луганської области на північний захід від обласного центру. У середині 18 століття місто перебувало на землях Запорожжя, а датою заснування вважається 1710 рік. Назва безпосередньо пов’язана з символом міста - лисицею, бо й саме місто зародювалося в Лисячій балці. Нині населення складає близько 125 тисяч осіб.
Шчо оглянути
Краєзнавчий музей знаходить на центральній вулиці - за адресою вул. Леніна, 99. Проте, за певною дивною традицією чи всесвітньою змовою, і лисичанський музей належе до тієї когорти музеїв, які у вихідні дні теж вихідні. На всякий випадок телехвон музею: 64-51 200-19. Будучи на наступний день після святкування 9 травня, місто виглядало цілком чистенько. Необширні центральні райони - звична радяншчина з кількома дев’ятиповерхівками, пам’ятниками радянським воїнам та клясикою крайового будівельного жанру - торговельний центер „Донбас” (раніше їх називали універмагами) - ідентична копія юзівського „Білого лебедя” чи луганської „Росії”. Лисичанський універмаг серед них лишився найбільш занедбаним, тобто автентичним.
Своєрідним путівником Лисичанським можна назвати аж ніяк не туристичну, а цілком літературну книжку Володимира Сосюри „Третя Рота” - автобіограхвічний роман письменника про свої найліпші роки, левову долю яких він провів у Третій Роті - нині районі Лисичанського.
У нас був содовий завод, де доводилося працювати в хлорі: там дуже важно, і робітник міг витримувати тільки дві години, - після цього його за ноги майже в нестямі витягали на повітря.
На горі заводський посьолок, а під горою содовий завод і наше село. Вузька і каламутна річка Біла одрізняє нас од заводу. Вона тече в Дінець, що срібним поясом лине повз димний гай заводських труб і замріяних селянських хатин. А за заводом станція. Залізниця лежить під горою, золотою підковою протинав село і зникає за синіми вітряками. А по ній вічно дзвонять і хитаються червоні змії поїздів, і видно, як під колесами, на стиках, ритмічно вгинаються рейки і шпали.
Та повернімося з минулого до сучасності.
Чималий слід лишили 1920-ті роки. Серед архітектурного надбання трапляються і непевні зазіхання на конструктивізм.
І більш звичні робітничі будинки.
Та непогано збереглася і дореволюційна спадшчина.
Лисичанська гімназія.
Місцева типова автентична зрубова хата. На жаль, нині більшість з них обкладені цеглою.
Третьоротинська церква 1895 року побудови, до якої напевне ходив і сам Сосюра.
Базарьний майдан біля церкви.
Мова
Гісторію створення міста Лисичанського можна порівняти з набагато більш відомою нині Юзівкою - місто витворене шляхом об’єднання усіляких робітничих та інших селишч, тому має видовжену хворму вздовж Дінця з південного сходу на північний захід та чималу довжину, як на своє населення, - понад 20 км. Отже й мовна ситуація суттєво різниться від району до району. Центральні райони, багатоповерхівки - москвомовні. Південний приватний сектор (сосюринські місцини), наприклад Третя Рота, - україномовні. Цікаво також, шчо на відміну від обласного центру вказівники вулиць радянської доби в Лисичанському україномовні.
Як дістатися
Місто межує через Дінець із не менш славнозвісним містом Сіверодонецьким, із яким створює аґльомерацію, тому зв’язок між ними доведений до автоматизму, існує навіть проєкт тролейбусної лінії між цими містами, проте досі не втілений у життя.
Через міську залізничну станцію проходють деякі потяги, шчо слідують з Харькова на Дебальцівський вузол.
Із Луганського до Лисичанського іде постійній потік малих автобусів, які шурують від головного луганського автовокзалу й далі Бахмутським шляхом (Т 13 03) через Олександрівку та Гірське. Вартість проїзду - 20₴, тривалість - 2 години (80 км). Треба мать на увазі, шчо останній автобус назад із Лисичанського в Луганське відходе навіть раніше за п’яту вечора.
luhan_ua