Сокиринці. Нагорода за зраду
Козацькій рід Ґалаґанів відомий з XVII століття. Один з перших достойників роду Гнат Ґалаґан був чигиринським і прилуцьким полковником, очолював полк у мазеповому війську. Проте після укладання українсько-шведського союзу Ґалаґан стає на бік російського царя і бере активну участь у розгромі Старої Січі.
Уцілілі запорожці влаштовують на Гната з родиною та його майно справжнє полювання. Той за протекції Івана Скоропадського перебирається (а фактично тікає) на Прилуччину, де частково купує, а частково отримує у нагороду від царя чималі землі.
У невеличкому і древньому селі Сокиринці (про нього уперше згадується ще в 1092-му році) онук Гната Іван будує велику дерев’яну садибу і розбиває парк (з 1763-го року)
На початку то був скоріше не парк, а діброва. Проте вже в той час парк мав риси регулярного.
Регулярні - це такі сади і парки, для яких не характерний яскраво виражений рельєф, є чіткі геометричні лінії побудови, можуть бути облаштовані тераси, а дерева й кущі підстригають задля збереження форм. І найголовніше - такий парк має мати головну алею, яка веде до центральної будівлі.
Будівля розташовується в глибині парку, аби гості, проїжджаючи від воріт мали можливість насолодитись величчю і красою усієї композиції.
У 1823-му році Сокиринці успадковує Павло Ґалаґан. Новий господар розпочинає перебудову родинного маєтку. До планування паркового комплексу і проекту його забудови запрошуються архітектор Павло Дубровський і вчений-садівник з Австрії Бістерфельд.
Дубровський протягом шести років працює в Сокиринцях. За його проектами будуються палац, вхідні будівлі, ротонда, місток, альтанка і оранжерея.
Стару садибу безжалісно зносять. Та й взагалі, новий парк будувався фактично з чистого листа. 80 гектарів (!) за задумом Бістерфельда прикрашають головна алея, палац, глибока перспектива краєвиду, що розгортається за палацом і завершується великим (10 га) ставом. Рослинність парку представлена здебільшого листяними (дуб, береза, берест, липа, платан, граб, клен тощо) й у незначній кількості шпильковими (модрина, ялина, сосна) породами дерев.
Двоповерховий палац на 60 кімнат є центральною будівлею парку. До нього з різних боків веде декілька прямих алей. З “міського” боку фасад прикрашають вісім іонічних колон.
Парковий фасад має шестиколонний портик від якого з рівня другого поверху до низу спускається пандус.
Парковий вхід прикрашають дві “античні” скульптури - Церера і Гера.
На алеї у напрямку села було збудовано церкву, яка до наших днів не дожила. А от стайні, біля іншого в’їзду ще трішки збереглися і навіть “охороняються” державою.
Багатий маєток старосвітських поміщиків Ґалаґанів стає і певним культурним центром. Тут працює кріпацький театр, гостюють Тарас Шевченко, художник Лев Жемчужников, композитор Микола Лисенко. У Сокиринцях мешкав і легендарний український кобзар Остап Вересай.
Остап Вересай своїми поетичними піснями і типовим виглядом сприяв збудженню симпатій до гетьманщини, - начальник Київського жандармського губернського управління.
Брату Остапу від Т. Г. Шевченка, - автограф на подарованому Кобзарі.
Один з останніх у родині Григорій Ґалаґан знаний як неабиякий українофіл, меценат, географ. Вересай регулярно виступає на організованих ним концертах (з іншого боку, кріпак-бандурист навряд чи мав вибір). Ґалаґан бере участь у підготовки реформи 1861 року в Україні. Відкритий ним у Києві на пам’ять про загиблого сина колегіум ім. Павла Ґалаґана для бідних обдарованих дітей до цього часу вважається взірцем приватної школи (на відкритті також виступає Вересай).
Нащадки Ґалаґанів за жіночою лінією стають Ламсдорфами. Але на заслугу перед Російською імперією зберігають у своєму прізвищі і згадку про свій рід. Після революції родина емігрує до Франції. У паризьких мемуарах від 1935-го року Поль Ламсдорф-Ґалаґан згадує, що для нього і його братів, які більшу частину року жили в Петербурзі, Сокиринці були "земним раєм". Діти весь рік мріяли якомога швидше потрапити у чудовий білий палац, побачити синій купол, який вимальовувався, оточений гармонічною рамкою дерев.
Нині у палаці діє аграрний ліцей. Деякі речі з палацу збереглися в Чернігівському художньому музеї.
Кажуть, що смерть останнього нащадка з роду не випадкова. Це помста за зраду Гната, від печаті якої рід так і не зміг позбутися.
p.s. Ґалаґан - півень або поплавок чи монета.