Сквира
В наші дні в цьому районному центрі, що на Київщині, мешкає біля 20 тисяч жителів. Приблизно стільки ж, скільки і сто років тому. Сквира ніколи не переживала власного золотого віку, а отже і депресії від свого нинішнього стану відчувати не повинна б.
Романтики вважають, що колись в цих краях селилось кельтське плем’я скірів (сквірів), тобто “володарів”. Інші слово “сквира” тлумачать як “тріщина, розкол”, або ущелина.
Першу згадку про Сквиру знаходять в литовських джерелах кінця XI ст. Тоді цими краями володорював половецький хан Тугоркан. Проте першим залізобетонним фактом існування Сквири є грамота князя Володимира Ольгердовича.
Юрий Иванович со Сквиры, отцовщина которого была очень опустошена татарами, просил нас, дабы мы ему это подтвердили и жительство при замке дали: а удел его предков Сквирский, который его предки Тугоркан, Кариман и другие после них на Роси, по Раставице и Камянке, что звано Сквира... по предках со всеми другими местами для жительства: Сквира, Ягнятин, Трилесы, Фастов и другими, имел, как свое держал и жена и потомки их навеки держали.
В містечку на кордоні будують земляні вали, а згодом і дерев’яний замок. Біля нього вирувало торжище.
Щоправда головні торговельні шляхи оминали Сквиру. Чого не скажеш про татарів, які активно плюндрували ці землі мало не сто років поспіль, аж до кінця XV ст.
Сквиру ніколи не вважали особливо ласим шматком. Місто фактично не мало господаря. Лише в 1591-му році Сигізмунд III, а ця територія тоді належала до Речі Посполитої, видає грамоту на володіння князю Миколі Ружинському. Проте у князя, судячи з усього, не доходять руки до облаштування Сквири, і місто в 1615-му році стає слободою.
За рік Сквира отримує магдебургію, а отже закріплює право на самоврядування. На той час тут мешкало, ймовірно, 200 жителів. Що й казати, не густо.
Під час Хмельниччини Сквира як сотенне містечко входить до Білоцерківського, а пізніше Паволоцького полку. Не оминули рай і події Коліївщини.
З 1795-го року Сквира - повітовий центр російської Київської губернії.
Надання статусу “райцентру” додало місту ваги. Вже у 1803-му році в Сквирі 200 дворів, 17 крамниць, дві церкви, а населення - понад дві тисячі.
В Сквирі збереглося лише декілька історичних будівель. Навіть церкви тут донедавна не було. Цікавими для огляду вважаються пошта початку XIX ст., де побував Тарас Шевченко, (ось він, трішки безрукий, але модного кольору)…
…відреставрована модернова земська управа, де нині трикотажна фабрика, а також будівля чоловічої гімназії.
Школу збудували в 1909-му році коштом мецената Петра Сувчинського. Гімназія опалювалась калориферами, мала водопровід, каналізацію, газове освітлення, належним чином обладнані кабінети. Нині тут ліцей.
Ще одна пам’ятка чомусь не захотіла зберігатись в пам’яті мого фотоапарату, тож це той рідкий випадок, коли поставлю не своє фото. Як і в більшості польських міст, єврейська громада Сквири була чималою. Тут діяло сім єврейських молитовень! При цьому саме місто було центром окремого напряму в хасидизмі.
На початку минулого століття через хвилю погромів, у якій, чого вже там, активничали й українці, значна частина євреїв виїхали до США, де заснували Нову Сквиру - хасидське містечко в штаті Нью Йорк. В наші дні синагогу Сквирського ребе відбудували, причому разом з гуртожитком і їдальнею.
У 1900 році у місті діяли вже дві тютюнові фабрики, на яких було зайнято 98 робітників, а також дрібні промислові підприємства: броварня, п'ять цегелень, каретний і шкіряний заводи, три водяні млини, хлібопекарня та 14 кузень, на яких працювало по 6-10 робітників. У 1902 році було відкрито "народний дім тверезості", при якому створили бібліотеку.
Під час громадянської війни, припускаю що відвідувачами народного дому тверезості, в 1919-му році проголошується Сквирська незалежна республіка!
(Гадаю, що фарбу для монументу ви пізнали. До речі, сквирський Ленін має високі підбори).
В ті ж часи тут вчителював Максим Рильський. З 1923-го року Сквира - районний центр. Тут діє кілька промислових, переважно будівельних підприємств.
Воєнні роки не додали містову здоров’я.
Як пишуть першоджерела, у повоєнні роки “сквирщина досягла високих успіхів у розвитку економіки і культури”.
Донедавна, міським головою Сквири тут служив син головного місцевого магната Євгеній Суслов. Про нього і про його батька я згадував, описуючи їх “родовий маєток” Буки. Євгеній був наймолодшим мером у Європі.
…постоянно был под прицелом прессы, да и вообще всех... Ждали, что споткнусь. Но это хорошо, что под прицелом. Потому что не давало возможности расслабиться, “задремать”. Я всячески пытался доказать, что фактор молодости - это позитив. В общем, боялся подвести молодых, - розказував вже народний депутат від БЮТ про своє мерство.
Нинішній міський голова - з вчителів. В принципі, от і все.
Бонус-трек. Музика Мильнікова і Марка, слова Цимбалюка. (Особливо по-українські звучить третій куплет. Ще не вмерла, одним словом).
Гімн Сквири
І.
Де річка в вербах і калині,
У світлі сонячних заграв,
Лежить зеленокудра Сквира,
Яку ще Рильський оспівав.
Ці землі древні, тут ще скіфів
У битвах брязкали мечі,
То предки наші, хлібороби,
Землі святої орачі.
Приспів:
Сквиро наша люба, рідна сторона,
Ластівко, голубко, ти у нас одна.
Ти, як цвіт калини в рідному краю,
Тобі посилаєм ми любов свою.
ІІ.
Ти чула голос Наливайка,
І Швачки голос тут лунав.
І пісню горду, бунтівливу
Народ повсталий заспівав.
Тут п’єси ставила Старицька,
І Рильський тут не раз бував.
У Сквирі сам Тарас Шевченко
Пісні чумацькі записав.
ІІІ.
Пережила ти жах репресій,
Голодомор, фашистську млу,
А потім грізний ще Чорнобиль
Вписавсь в історію сумну.
Та вижила. Перед тобою
Шляхи в прейдешнії літа,
Моя зеленокудра Сквиро,
Ти, земле рідна, золота.
