Суми. Частина друга
Як я вже розказував, Суми мають не вельми шляхетне походження. На відміну від багатьох інших давніх міст, заснованих князями, королями чи бодай граф'ями, Суми заклали переселенці з Правобережжя. Після спорудження острогу місто стає центром Слобідського Сумського полку. Полк, як і інші козачі формування у ті часи мав неабияке сприяння з боку Москви. Російський уряд був зацікавлений, аби українці боронили їх південні кордони від турецько-татарських партнерів.
Слобідський полк був не просто військовою, а ще й адміністративно-територіальною одиницею. На Слобожанщині їх було п'ять. Завдяки статусу полкового міста укріплення перебудовуються, Суми стають фортецею. А перед дерев'яними ще церквами утворюються майдани.
Наприкінці XVII століття Герасим Кондратьєв, який до того часу з козачого полковника розпух до солідного землевласника, закладає першу кам'яну будівлю - Воскресенську церкву. Храм очевидно мав і оборонне значення: надзвичайно грубі стіни, вікна-бійниці, засипаний нині чималий підвал для харчів на випадок осади і таємний підземний хід до річки.
В наші дні храм виглядає інакше - виною тому численні пожежі та й загалом поважний вік. За радянської влади тут були традиційні для культових споруд склади, а потім, після реставрації - музей.
Храм висвятили в 1702-му році. А рік до того помер засновник і храма, і всього міста Герасим Кондратьєв. Воскресенська церква стала усипальнею для їх роду.
Після перемоги Петра Першого під Полтавою (цар проїздом побував і в Сумах) відносна автономія козацьких полків і їх адміністративне значення сходить нанівець. Суми стають частиною Азовської, а згодом - Київської губернії.
В середині XVIII століття Суми остаточно втрачають оборонне значення й особливий військовий статус. Російський уряд споруджує так звану Українську лінію - укріплену прикордонну зону з валами, фортецями й бастіонами. Після переможних російсько-турецьких війн, завоювання Таврії і Криму Суми з форпосту перетворюються у звичайнісіньке провінційне містечко.
З 1765-го року, після ліквідації слобідських козачих полків, місто є центром Сумської провінції новоутвореної Слобідсько-Української губернії зі столицею в Харкові.
В 1788-му році споруджується ще одна кам'яна будівля, яка також збереглася, хоч і в перебудованому вигляді, до наших днів - Спасо-Преображенський собор.
Його 56-метрова дзвіниця збудована дещо з відхиленням від канонічної лінії схід-захід, зате чудово вписана у вуличну розмітку.
Окрім зовнішніх барокових окрас, чудовим є іконостас з малахіту і мармуру. (На жаль, ортодоксальні церкви загалом негативно ставляться до фотографування інтер'єрів туристами.)
Далі буде.